Литература / Літинського В. (ред.) - Геодезичний енциклопедичний словник (2001)

М - 3 5 - 1 4 4 - ( 2 5 б )

a б в

Приклади розграфлення і номенклатур подані для аркушів карт, розташованих у північній півкулі на схід від Грінвіча. Нагадаємо, що в проекції Ґавсса-Крюґера для складання топографічних карт м-бів 1:10000-1:500000 включно використовують шестиградусні, а для м-бів 1:5000 і 1:2000 - триградусні зони (див. Розміри рамок топографічних карт). 5.

РОЗГРАФЛЕННЯ КАРТ {разграфка карт; sheet division; Kartenralimenteilungj):

система визначення розмірів окремих аркушів багатоаркушевих карт. Розрізняють Р. к. трапецієподібне і прямокутне. Трапецієподібне Р. к., коли межею картографічного зображення (рамкою карти внутрішньою) є: лінії сітки картографічної (СК). Прямокутне Р. к., коли межею картографічного зображення є лінії прямокутної координатної сітки (ПС). Деколи розмір аркуша карти визначають за допомогою певних допоміжних ліній. Р. к. за допомогою ліній СК уможливлює окремими аркушами зобразити всю земну поверхню і за географічними координатами вершин внутрішньої рамки визначити територію поверхні, зображену на цих аркушах. Це Р. к. універсальне і найчастіше застосовується в картографо-геодезичній практиці. Недоліком такого розграфлення є те, що лінійні розміри рамки неоднакові для однакової різниці широт на різних широтах, а також те, що з віддаленням від екватора аркуші карти стають щораз вужчі, а це вимагає аркуші близько полярних територій здвоювати і навіть з'єднувати по чотири. Кожний аркуш карти визначаєть-

ся номенклатурою (див. Розграфлення і номенклатура аркушів топографічної карти; Розграфлення і номенклатура аркушів карти м-бів 1:1000000 (1:2500000). Під час Р. к. за лініями ПС розміри внутрішньої рамки кожного аркуша карти однакові, стикуються без розривів, їх можна склеїти й отримати досить велику за площею карту. Таке Р. к. застосовується у великомасштабному картографуванніі йому властива також власна номенклатура (див. Розграфлення карт прямокутне і їх номенклатура). Р. к. з використанням допоміжних ліній застосовується для великого розміру дрібномасштабних карт. Допоміжними лініями можуть бути, напр., лінії, паралельні до лінії середнього меридіана зображуваної території, а також лінії, перпендикулярні до нього. 5.

РОЗГРАФЛЕННЯ КАРТ ПРЯМОКУТНЕ І ЇХ НОМЕНКЛАТУРА (прямоугольная разграфка карт и их номенклатура; rectangular тар division and its numbering; rechtwinklige Rahmenteilung f der Karten f pl und ihre Nummer f (Zone f und Kolonne f)): розграфлення карт, що застосовується для населених пунктів і незабудованих територій площею менше 20 км2. Розміри рамки аркуша для м-бу 1:5000 - 40X40 см,адля м-бів 1:2000,1:1000 і 1:500 - 50X50 см. Основою розграфлення є аркуш м-бу 1:5000, рамка якого кратна кілометру, який позначають араб, цифрою. Аркуш м-бу 1:5000 містить 4 аркуші м-бу 1:2000, які позначають буквами А, Б, В, Г, напр.: 5-Г. Аркуш м-бу 1:2000 містить 4 аркуші м-бу 1:1000 і 16 аркушів м-бу 1:500, які відповідно позначають I, II, III, IV і 1, 2, 3, 4, ..., 16. їх номенклатура складається з номенклатури аркуша м-бу 1:2000 і позначення аркуша відповідного м-бу 1:1000 чи 1:500. Напр., 5-Г-ІУ - для м-бу 1:1000; 5-Г-16 - для м-бу 1:500. Наведені приклади належать до останніх у такому розграфленні аркушів карти цього м-бу. 14.

РОЗГРАФЛЕННЯ ЦИФРОВИХ КАРТ

(разграфка цифровых карт; sheet division

ofdigital maps; Rahmenteilungfder digitalen Kartenfpl): розграфлення карт цифрових на окремі номенклатурні аркуші. 5.

РОЗДІЛЬНА ЗДАТНІСТЬ ОБ'ЄКТИВА

(разрешающая способность объектива; allowing capacity of the object-glass; Auflosungsvermogen m des Objektivs n): властивість об'єктива чітко передавати дрібні деталі об'єкта. Виражається максимальним числом окремо помітних ліній на 1 мм. Для визначення Р. з. о. використовують спеціальний „тест-об'єкт" або міру, яка складається з декількох груп чорних ліній. Р. з. о. залежить від дифракції світла і залишкових аберацій об'єктива. Наявність залишкових аберацій значно знижує фактичну Р. з. о. порівняно з дифракційною. Для АФК оптимальні відносні отвори, при яких отримуються найкращі співвідношення впливу дифракції та аберації на якість зображення, перебувають у діапазоні 1:4-1:11. Фактичну Р. з. о. визначають за допомогою калібрувача елект- ронно-оптичного. 3.

РОЗДІЛЬНА ЗДАТНІСТЬ ПЛОТЕРА

(разрешающая способность плоттера; resolution ofplotter; Auflosungsvermogen m des Ploters n): мінімальний крок, з яким механізм плотера здатний намалювати дві точки, або дигитайзер чи сканер відрізнити дві точки. Одиниця виміру роздільної здатності - dpi (кількість точок на дюйм). 21. РОЗДІЛЬНА ЗДАТНІСТЬ ТРУБИ (раз-

решающая способность трубы; resolution of telescope; Auflosungsvermogen m des Fernfohrs n): див. Оптичні характеристики зорової труби. 14.

РОЗДІЛЬНА ЗДАТНІСТЬ ФОТОЗНІМКА (разрешающая способность фотосни-

мка; dividing power of a photograph; Auflosungsvermogen m des Bilds n)\ параметр, що характеризує якість фотозображення (фотознімка), вимірюється кількістю ліній на 1 мм (лін/мм) і визначає властивість роздільно фіксувати дрібні деталі об'єкта; описується як

де N— сумарна роздільна здатність фотосистеми; N0 - роздільна здатність об'єктива; N^ - роздільна здатність фотоматеріалу. 8.

РОЗКЛАДАННЯ СИЛ (разложение сил; force decomposition; Kraftszerlegungf): знаходження системи декількох сил, рівнодійна яких дорівнює відомій (заданій) силі; процес, зворотний до додавання сил. 8.

РОЗЛОМ (разлом; fault; Bruclt т): велика диз'юнктивна дислокація земної кори, яка поширюється на велику глибину і має значну довжину і ширину. P., звичайно, проходить між різнорідними тектонічними структурами і розвивається тривалий час. 4.

РОЗМІРИ РАМОК ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ (размеры рамок топографических

карт; map margin dimentions; Rahmenmafi п der topographischen Karten fpl): отримані у градусній мірі внаслідок розграфлення карт м-бів 1:1000000 і 1:100000 та подані в табл.

Лінійні величини Р. р. т. к. конкретного м-бу можна отримати за формулами:

A B = D C = c = { B i - B > r ;

(1),„

Щоб отримати с, аи а2 у м-бі карти, треба поділити їх на знаменник м-бу п; тут

(1),„ = р"/Мт обчислюється за середньою широтою Я„, =(В,+52 )/2, (2)І = p"/N,;

(2)2 = р"!N2 обчислюють відповідно за широтами 5, (т. А або D) і В2 (т. В або С); М, N - радіуси кривини меридіана і першого вертикала в певній точці еліпсоїда, м. 5.

РОЗМІЧУВАЛЬНА СХЕМА (разбивочная схема; layout draw; Absteckungsskizze f Absteckungsriss m): схематичне креслення, яке відображає результати виконаного розмічування об'єкта і додається до акта розмічування. 1.

РОЗМІЧУВАЛЬНЕ КРЕСЛЕННЯ (разбивочный чертеж; location survey draw; Absteckungszeichnen n): містить потрібні дані для перенесення окремих елементів споруди на місцевість.

Р.к. проекту детального розмічування

опрацьовують на топографічній карті м-бів 1:1000 або 1:2000. Вихідними даними тут є координати рогів опорних будівель і споруд. На ньому показують координати й висоти рогів кварталів, розміри кварталів згідно з червоними лініями, червоні лінії забудови, координати точок перетину червоних ліній, точок перетину осей вулиць та проїздів тощо. За координатами опорних будівель і споруд знаходять дирекційні кути напрямів основних вулиць та проїздів. Ці напрями беруть за основні для обчислення координат осей провулків і вулиць.

Р.к. технологічного проекту складають для перенесення на місцевість проекту забудови. Тут за основу беруть карту м-бу 1:500. Вихідними є дані Р. к. проекту детального розмічування. На Р. к. технологічного проекту показують координати наріжних точок червоних ліній. Розміри забудови всередині кварталу узгоджують з червоними лініями кварталів. Для цього додають проектні лінії фасадів будівель та величини розривів між ними, визначені

Р

графічно на карті. Загальну довжину порівнюють з довжиною червоної лінії кварталу, яку обчислюють за координатами вершин його рогів. Отриману різницю розподіляють на розриви пропорційно до їх довжин. Розміри деталей проекту виписують з точністю до 1 см. Для перенесення на місцевість окремих точок споруди визначають за координатами вихідних геодезичних пунктів і шуканої точки споруди геометричні елементи прив'язки (Розмічувальні елементи) і виписують їх на Р. к. 7.

РОЗМІЧУВАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ (разбивочные элементы; elements of location survey; Absteckungselernente n pi): лінійні, кутові та висотні проектні параметри, потрібні для визначення на місцевості положення окремих точок споруди. Підготовку Р. е. можна виконати: аналітичним, графічним і комбінованим способами. В аналітичному способі за вихідні беруть координати точок планової основи та координати рогів запроектованої споруди. За цими даними розв'язують задачі геодезичні обернені. Кути обчислюють як різниці дирекційних кутів відповідних напрямів. У графічному способі горизонтальні проекції ліній та координати точок визначають графічно з топографічних карт великого м-бу, переважно 1:500. У комбінованому - поєднані прийоми аналітичного та графічного способів. Положення окремих точок запроектованої споруди на місцевості найчастіше визначають способами полярних і прямокутних координат, лінійних і кутових засічок. Точність положення проектних точок на місцевості залежить від точності вихідних даних, точності побудови проектного напряму та проектної лінії. 7.

РОЗМІЧУВАЛЬНІ ГЕОДЕЗИЧНІ РОБОТИ (разбивочные геодезические работы; layout geodetic works; geodatische Absteckungsarbeiten f pi): комплекс робіт, пов'язаний з перенесенням на місцевість проектів розпланування та забудови міст, селищ, промислових та ін. об'єктів будів-

ництва. До Р. г. р. належать роботи з перенесення на місцевість: червоних ліній забудови або осей вулиць, проїздів; головних, основних і допоміжних осей споруд; геодезичної будівельної сітки; головних точок і осей підземних інженерних комунікацій. Під час Р. г. р. виконують геодезичні вимірювання та побудови, потрібні для отримання геометричних форм і розмірів споруди або окремих її частин згідно з проектом. Перш ніж винести проект споруди на місцевість, складають проект виконання геодезичних робіт (ПВГР). Він містить: обчислення потрібної точності геодезичних вимірювань під час розмічування основних і допоміжних осей; способи закріплення осей споруди; методику побудови розмічувальної основи на вихідному горизонті; вибір та обґрунтування методів перенесення розмічувальних осей і висот на монтажні горизонти тощо. Вихідними даними для перенесення проекту є: генеральний план об'єкта будівництва; пункти геодезичної планової та висотної основи; координати червоних ліній або осей проїздів, головних точок будівель, споруд і комунікацій, прийнятих за опорні під час складання проекту. Найчастіше Р. г. р. під час будівництва поділяють на три етапи.

На першому етапі від пунктів геодезичної основи виносять і закріплюють на місцевості положення головних та основних осей споруди. Цей етап наз. основними розмічувальними роботами; в ході його визначають загальне положення споруди на будівельному майданчику та її орієнтацію стосовно сусідніх об'єктів.

Другий етап розмічування - детальне розмічування споруди, яке виконують від головних та основних осей. На цьому етапі розмічують допоміжні осі: поздовжні та поперечні осі блоків, деталей, закладних частин, визначають планове і висотне положення всіх характерних точок, поперечників і будівельних конструкцій. Детальне розмічування визначає розташування елементів споруди і виконується точніше, ніж розмічування головних і основних осей.

Третій етап - розмічування та закріплення монтажних (технологічних) осей і встановлення технологічного обладнання в проектне положення; потребує найбільшої точності виконання геодезичних вимірювань. Роботи здійснюються від основних і допоміжних осей. 7.

РОЗМІЧУВАЛЬНІ ПРИСТРОЇ (разбивочные приспособления; devicesfor location survey; Absteckungseinrichtungenfpl): пристрої, за допомогою яких можна підвищувати точність або поліпшувати умови праці під час розмічувальних робіт на будівництві або під час встановлення спеціального обладнання. Напр., встановлення анкерних пристроїв (прогоничів), призначених для закріплення металоконструкцій та обладнання, вимагає високої точності розмічування як у плані, так і по висоті. Існують різні розмічувальні пристрої:

1.Монтажний кондуктор - шаблон, який полегшує роботу на кожну типову групу анкерних прогоничів. Рамний пристрій, на якому згідно з проектом нанесені осі та просвердлені отвори в місцях кріплення прогоничів. Значно прискорює та підвищує точність встановлення анкерних пристроїв.

2.Висок-лінійка - прилад, що складається

звиска зі шкалою та нівелірної рейки. Застосовують під час монтування станових панелей для встановлення їх прямовисно. Висок-лінійку чіпляють на верхній торець панелі так, щоб верхній та нижній її упори щільно прилягали до поверхні панелі. З боку виска-лінійки закріплена шкала, за нульовою поділкою якої встановлюють висок. Використовуючи висок-лінійку як почіпну рейку під час нівелювання, визначають (перевіряють) позначку верхнього торця панелі.

3.Спеціальні рейки - для контролю зміщення панелей від розмічувальної осі та вертикальності їх методом бокового нівелювання.

4.Кронштейни - для встановлення теодолітів і марок під час монтування та контролю підкранових шляхів. Застосовуються

йінші пристрої. 7.

РОЗМІЩЕННЯ ВЗАЄМНИХ НОРМАЛЬНИХ ПЕРЕРІЗІВ І ГЕОДЕЗИЧНОЇ ЛІНІЇ {расположение взаимных нормаль-

ных сечений и геодезической линии; arrangement of mutual normal intersections and geodetic line; Stellung f der gegenseitigen Normalschnitte m pl und der geodatischen Linie f): див. Редукційна задача геодезії. 17.

РОЗМІЩЕННЯ ПІДПИСІВ ОБ'ЄКТІВ ЦИФРОВОЇ КАРТИ {размещение подпи-

сей объектов цифровой карты; placement of objects writing on the digital map; Schriftenordnungf Schriftstellungfvon Objekte auf der digitalen Karte f): визначення місця підписів об'єктів на створюваній цифровій карті на основі опрацювання на ЕОМ цифрової інформації. 5.

РОЗПІЗНАВАЛЬНИЙ СТОВП (опозна-

вательний столб; identification pole; Pafipfahl m): див. З а к р і п л е н н я пунктів геодезичної мережі. 13.

РОЗПІЗНАВАННЯ ОБ'ЄКТІВ ЦИФРОВОЇ КАРТИ (распознавание объектов ци-

фровой карты; identification of digital map objects; Erkennen n der Objekte n pl der digitalen Kartef): встановлення відповідності між характеристиками структурних одиниць цифрової картографічної інформації і відомими характеристиками об'єктів місцевості, яке проводиться зіставленням за певними класифікаційними ознаками на ЕОМ. 5.

РОЗПІЗНАВАННЯ ОБРАЗІВ {распозна-

вание образов; recognition of images; Erkennen n der Bilder n pl): прийняття рішень про властивості деякого об'єкта на основі посередніх даних, тобто ознак, які залежать від цих властивостей. 21.

РОЗПОДІЛ X2 {распределение X 2; distri-

butior X2; Verteilung -X 2f): розподіл суми квадратів величин випадкових, які підкоряються нормальному закону розподілу з математичним сподіванням, що дорівнює нулеві, та сер. кв. відхиленням, що дорівнює одиниці. Щільність розподілу запишеться у такому вигляді:

чина; г-кількість ступенів свободи. 20. РОЗПОДІЛ КОЛМОГОРОВА {распре-

деление Колмогорова; Kholmogorov's distribution; Verteilung f von Kolmohorov): розподіл величини Я = D-Jn ,

д е D = max | F ( JC) - F( X)|, n- кількість ви-

мірювань. Тоді

2)2 Р(А) = 1 - S ( - 1 ) V " A \

F'(x) - статистична функція розподілу; F(x) - ф у н к ц і я розподілу. 20.

РОЗПОДІЛ ПІРСОНА {распределение

Пирсона; Pirson's distribution; PearsonVerteilungf): т. 3B. розподіл X2 . Значення

X під час перевірки узгодженості статистичного матеріалу з тим чи іншим законом розподілу обчислюється за формулою

1=1 ПРі

дете,-- кількість значень випадкової величини в г'-му розряді; кількість розрядів; п - кількість дослідів; ps - ймовірність потрапляння величини випадкової в і-й розряд. 20.

РОЗПОДІЛ СТЬЮДЕНТА {распределе-

ние Стьюдента; Student's distribution; Stu- dent-Verteilungf): розподіл величин

п/=1

п-1 ;=,

Щільність Т-розподілу:

Г(п/2)

f{T)" - г — ( і + — Г / 2

^(п-1)лГ(п/2) п-1

Г(х) - гамма-функція; Т-величина ви- п а д к о в а ; ^ - г-те значення величини X; m і D - математичне сподівання та дисперсія величини X; м і р - їх статистичні оцінки; п - кількість незалежних дослідів. Користуючись P. С., можна встановити надійний інтервал для математичного сподівання. 20.

РОЗРАХУНОК ДОПУСТИМОЇ ВІДДАЛІ М І Ж О П О Р Н И М И ТОЧКАМИ

(расчет допустимого расстояния между опорными точками; calculation of allowable distance between control points; Durchrechnungfder zulassigen Entfernungfzwischen den Festpunkten mpl): визначення такої віддалі L між плановими (висотними) опорними точками, коли сер. кв. похибка планового (висотного) положення точок фототріангуляції не буде більша за деяку допустиму величину mt (т.): L = mnb, де n - кількість стереопар між плановими (висотними) опорними точками; т - м-б знімка; b - базис на знімку. Для планової фототріангуляції знімків

п = 2,22 (Мт;/(иш;„))2/3,

одиниць. З урахуванням Q формули для граничних сумарної випадкової похибки

Д/38И11 £ та для окремого джерела похибок Д/Зш||1 у виміряному куті матимуть такий

вигляд

Відповідно формули для сер. кв. похибок за ймовірності р = 0,95 мають такий вигляд:

Для обчислення сумарного впливу систематичних похибок на кожний кут слід користуватись формулою

для висотної фототріангуляції

n = 2№bmz/(finmq))2/\

де знаменник М - м-б карти; mq - точність фотограмметричних вимірів;/- фокусна віддаль знімка. 8.

РОЗРАХУНОК ТОЧНОСТІ ПОЛІГОНОМЕТРІЇ (предварительный расчет

точности полигонометрии; calculation of polygonometiy accuracy; Durchrechnung f der Polygongenauigkeit f ) виконують за теорією полігонометрії, де прийнято вважати, що похибки кутових та лінійних вимірювань однаково впливають на похибку М положення кінцевої точки ходу. Але під час вимірювання ліній світловіддалемірами вплив похибок лінійних вимірювань значно зменшується. Тому в розрахунках точності слід враховувати не принцип однакових впливів, а фактичне співвідношення Q - тп /т, , де т„ і mt - сер. кв. поперечна і поздовжня похибки ходу. Значення Q можуть досягати 5 і навіть 10

2 PQ

^сисг = T(n + l)Jl + Q2

Допуски на окреме джерело похибок світловіддалемірних вимірювань випадкового ms чи систематичного Д5С]1СТ характеру обчислюються за формулами:

У наведених формулах T-знаменник відносної нев'язки; S і п - довжина і кількість сторін ходу; р = 206265", нір і ms - сер. кв. похибки вимірювання кута і сторони. В обчисленнях точності вигідними є варіан-

ти з великими значеннями Q, бо, як показали дослідження, при цьому ламані ходи значно точніші від витягнутих такої ж довжини. І в розумінні точності визначення дирекційних кутів сторін великі співвідношення Q є бажаними і найкращими. Тому попередню оцінку точності ходів довільної форми треба зводити до оцінки еквівалентного витягнутого ходу, а встановлення оптимальних допусків на джерела похибок кутових і лінійних вимірювань сучасної світловіддалемірної полігонометрії певного класу (розряду) доцільно обчислювати для слабшого витягнутого ходу з урахуванням Q. Запас точності, що створюється у світловіддалемірних вимірюваннях, можна реалізувати для збільшення кількості п сторін ходу (і деякою мірою периметра),використовуючи формулу

РОЗРАХУНОК ЧЕРВОНИХ ЛІНІЙ (ра-

счет красных линий; calculation ofred lines; Durchrechnung f der Baufluchtlinien f pl):

процес визначення координат точок на лінії обмеження забудови - червоної лінії. Вихідним матеріалом є план червоних ліній м-бів 1:2000-1:5000. Р. ч. л. можна виконати графічним, аналітичним і комбінованим способами. У графічному способі положення червоної лінії на плані відносно осей координатні Yвизначають за допомогою вимірювача та масштабної лінійки. Цей спосіб рекомендують застосовувати на стадії підготовчих робіт. В аналітичному способі координати рогів будівель визначають за матеріалами детального знімання (знімання фасадів будівель) або спеціально прокладених теодолітних ходів. За координатами опорних будівель (розташованих на рогах площ, вулиць, кварталів тощо), розв'язуючи обернену геодезичну задачу, визначають довжину та дирекційний кут напряму червоної лінії. Комбінований спосіб поєднує елементи графічного та аналітичного способів. 7.

РОЗРИВ {разрыв; cracking; Rifi т): загальна назва багатьох видів тектонічних порушень, які супроводжуються переміщенням розірваних частин геологічних тіл одного відносно іншого. 4.

РОЗТЯГ {растяжение; tension; Ausdehnung f): деформація тіла під впливом прикладених зовнішніх сил, спрямованих на його розтягнення. Встановлено, що Р. призматичного стрижня є причиною збільшення його довжини і зменшення поперечних розмірів. У фотограмметричних та геодезичних приладах великих зовнішніх навантажень немає, тому такі види деформацій майже не розглядаються. 8.

РОЗФОКУСУВАННЯ {расфокусировка; defocusing; Missfokusierung f): зміщення об'єктива під час його дослідження на коліматорі для визначення положення площини найкращого зображення. Деколи для вибору площини найкращого зображення після виконання серії випробувань зміщують міру на коліматорі на величину І залежно від зміщення об'єктива на величину S =0,1-0,01 мм:

l=(.f'/f)2S,

де / ' - фокусна віддаль об'єктива коліматора;/ - фокусна віддаль досліджуваного об'єктива фотокамери. З усіх серій знімків найкращими будуть ті, які дають максимальну роздільну здатність, що й визначає положення площини найкращого зображення. 8.

РОЗЧИН СВІТЛОЧУТЛИВИЙ (свето-

чувствительный раствор; light-sensitive solution; lichtempfindliche Losungf): використовують у картоскладанні для виготовлення голубих копій. Його можна отримати як суміш двох окремих розчинів за рецептами Головіна або Подяпольського. За Головіним: 1 -й розчин: аміакове лимоннокисле залізо - 1 0 г, вода - 50 см3; 2-

й розчин: червона кров'яна сіль - 8 г, вода

-50 см3. За Подяпольським: 1-й розчин: подвійний щавлевокислий окис заліза і калію - ЗО г, вода - 1000 г; 2-й розчин: червона кров'яна сіль - 3 0 г, вода -1000 г. Розчин фільтрують окремо і змішують одна-

кові частки в темній кімнаті приблизно за добу перед нанесенням світлочутливого шару на папір. Хемічні складники для розчинів треба брати свіжі й чисті, тоді отримують якісний рисунок на голубих копіях. 5.

РУДИЙ РОМАН МИХАЙЛОВИЧ

(1.06.1944). Закінчив геодезичний факультет Львівського політехн. ін-ту (1965) за спеціальністю „Аерофотогеодезія". Захистив кандидатську (1976), докторську (2000) дисертації. Доц.(1980), зав. (з 2000) кафедри інженерної геодезії (з 2000), декан інженерно-екологічного факультету Івано-Франківського національного ун-ту нафти і газу (1998). Автор майже 50 наукових праць, серед них посібника „Прикладна фотограмметрія", трьох авторських свідоцтв та одного патенту. Основний науковий напрям - дослідження рельєфу земної поверхні.

РУЛЕТКА ВИМІРНА (измерительнаярулетка; tape-measure; Mefiband п)\ 1) стрічка зі штриховою шкалою, обладнана змотувальним пристроєм, призначена для вимірювання ліній безпосереднім відкладанням; 2) р. в. електронна, що працює на принципі дифузного світловіддалеміра. 14.

РУМБ (румб; bearing)', гострий горизонтальний кут г між ближчим кінцем меридіана (північним або південним) або осі абсцис і напрямом на предмет.

ні відлічують від істинного меридіана; магнетні - від магнетного, дирекційні - від напряму осі абсцис або лінії, паралельної до неї. Перед числовим значенням Р. вказують його напрям відносно сторін світу. Зв'язок між азимутами А (дирекційними кутами) і Р. подано в табл. 12.

РУСЛО РІЧКИ (русло реки; river-bed; Flufibett п): див. Долина річкова. 4.

РУХ ГІПЕРБОЛІЧНИЙ (гиперболическое движение; hyperbolic motion; Hyperbelbewegung f): pyx природного або штучного небесного тіла по орбіті гіперболічній, під час якого воно може віддалитися від свого центра притягання на необмежену відстань. 9.

РУХ ЕЛІПТИЧНИЙ (эллиптическое движение; movement of Earth's crust; elliptischeBewegungf):рух небесних тіл не- з б у р е н и й , що відбувається по орбіті еліптичній. Рух планет, їх природних і штучних супутників відбувається по орбітах, близьких до еліптичних. Тому Р. е. використовується в астродинаміці і в космічній геодезії як перше наближення для обчислень і досліджень реального руху ШСЗ. 9.

пи

Розрізняють Р. істинні, магнетні та дирекційні (застаріла назва-табличні). Р. істин-

РУХ ЗЕМНОЇ КОРИ (движение земной коры; movement of earth's crust; Bewegung f der Erdrinde f): зумовлений: ендогенними процесами, які відбуваються в надрах планети і призводять до тектонічних зсувів вікового або сейсмічного характеру; зміною сил притягання небесних тіл, унаслідок чого виникають періодичні припливні коливання і зміни стану атмосфери та гідросфери; діяльністю людини, пов'язаної з деформівними процесами в окремих районах на поверхні Землі під час виконання гірничих робіт (випомповування ґрунтових вод, нафти, газу, підземних виробок,

будівницва водосховищ тощо). Р. з. к. вивчають різними методами: астрономогеодезичним, океанографічним, гравіметричним та ін. Для вивчення вертикальних Р. з. к. використовують метод повторного геометричного нівелювання. 7.

РУХ КОЛОВИЙ (круговое движение; circular motion; Kreisbewegungf): рух небесних тіл незбурений, що відбувається по орбіті коловій. 9.

РУХ МІСЯЦЯ ВИДНИЙ (видимое движение Луны; apparent movement of the Moon; sichbare Mondbewegung f): рух Місяця по геоцентричній орбіті, пов'язаний з інтервалом часу - місяцем. Залежно від способу визначення розрізняють такі місяці: зоряний або сидеричний - проміжок часу, що дорівнює одному повному оберту Місяця навколо Землі відносно фіксованого напряму на одну й ту ж зорю: 1 зор. місяць = 27,3216614 сер. соняч. діб. Тропічний - проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра Місяця через точку весняного рівнодення: 1 троп, лисяць = 27,3215821 сер. соняч. доби. Аномалістичний - проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра Місяця через перигей його орбіти: 1 аном. місяць = 27,5545509 сер. соняч. діб. Синодичний - проміжок часу між двома послідовними однойменними фазами Місяця: 1 синод, лисяць = 29,5305887 сер. соняч. діб.Драконічний - проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра Місяця через висхідний вузол його орбіти на екліптиці: 1 dp. лисяць = 27,2122204 сер. соняч. діб. 18.

РУХ НЕБЕСНИХ ТІЛ ЗБУРЕНИЙ (возмущенное движение небесных тел; perturbed motion of celestial bodies; Storungsbewegung f der Himmelskdrper m pl): уточнена, порівняно з рухом небесних тіл незбуреним, модель, в якій, крім основної сили - ньютонівської взаємодії притягуючого (напр., планета) та притягуваного (супутник) НТ, - береться до уваги дія ще хоча б однієї додаткової сили. У випадку ПІНТ Землі додаткові сили зумовлені

відхиленням будови планети від кулі з рівномірним розподілом внутрішніх мас, притяганням НТ масою земної атмосфери, Місяцем, Сонцем, опором рухові НТ верхніх шарів атмосфери, тиском сонячних променів на його поверхню тощо. Ці сили зумовлюють у русі НТ неперервно або періодично діючі прискорення, значно менші, ніж викликане основною, ньютонівською силою. Вони не змінюють якісну картину руху, лише вносять у нього збурення - відхиляють траєкторію НТ від його обчисленої незбуреної орбіти. їх наз. збурювальними силами, а зумовлені ними прискорення - збурювальними прискореннями. Рівняння Р. н. т. з. записують порізному. Напр., через збурювальне прискорення в інерціальній системі координат Oxyz система диференціяльних рівнянь збуреного руху має такий вигляд:

d2xj/dt2 + H'Xjj г3 = wp

деу= 1,2,3,^ - параметр планети гравітаційний; r - р а д і у с - в е к т о р геоцентричний НТ; w- - відповідна складова суми збурювальних прискорень. Системи рівнянь збуреного руху розв'язуються наближеними методами аналітичного та чисельного інтегрування. Визначена з їх урахуванням траєкторія руху НТ - збурена траєкторія - є просторовою кривою, яку можна апроксимувати кривою другого порядку, тобто незбуреною орбітою, з неперервно повільно змінними елементами орбіти - збуреними елементами. В одному з основних аналітичних методів теорії Р. н. т. з. - у методі оскулюючої орбіти (миттєвої незбуреної орбіти, що має одну спільну точку зі збуреною) замінюються невідомі і в рівняннях руху замість швидких змінних - координат х- та похідних dxjjdt - фігурують повільні - елементи орбіти. Визначивши інтегруванням системи шести диференціаяльних рівнянь руху збурені елементи на певний момент часу tu можна за відомими формулами незбуреного руху обчислити (тільки на момент t{) координати, швидкість, прискорен-

ня НТ. Для обчислення цих же величин на будь-який інший момент t2 треба спершу знайти нові значення елементів орбіти на t2. Що більшу кількість збурювальних сил вдасться включити до розв'язку, то ближчою до реальної буде отримана модель збуреного руху. 9.

РУХ НЕБЕСНИХ ТІЛ НЕЗБУРЕНИЙ

(невозмущенное движение небесных тел; unperturbed motion of celestial bodies; Unstdrungsbewegungfder Himmelskotper m pi): pyx одного НТ відносно іншого (планети навколо Сонця, супутника навколо планети тощо), що має зазвичай значно більшу масу, під дією лише однієї сили - їх взаємного притягання, яка описується законом всесвітнього тяжіння. При цьому обидва тіла розглядаються як точки матеріальні, або як кулі з рівномірним розподілом мас за густиною (куля і матеріальна точка з однаковими масами мають однаковий гравітаційний потенціял). Теорія обчислення незбуреного руху наз. у н е б е - с ній механіці також задачею двох тіл. В астродинаміці та геодезії космічній найчастіше розглядається обмежена, або відносна, задача двох тіл - це незбурений рух ПІНТ відносно планети як нерухомого центра притягання. При цьому планета (притягуюче небесне тіло) має значно більшу масу, ніж ШНТ (притягуване тіло), тому масою ШНТ здебільшого можна знехтувати. У такій найпростішій моделі рух ШНТ відбувається строго за законами Кеплера, тому його ще наз. кеплерівським, або кеплеровим. Система диференціальних

радіус-вектор геоцентричний ШНТ, має, на відміну від руху НТ збуреного, скінченний розв'язок і дає систему формул для обчислення координат Xj та швидкості ШНТ в інерціальній системі Oxyz на певні моменти часу t. Траєкторія кеплерівського руху наз. незбуреною, або кеплерівського орбітою. Вона має форму кривої другого порядку, в одному з фокусів якої міститься центр притягання. Розташування орбіти в

( 9 745-1

просторі, її форму і розміри визначають елементи орбіти - шість незалежних один від одного та від часу параметрів. 9.

РУХ ПАРАБОЛІЧНИЙ (параболическое движение; parabolic motion; Parabelbewegungf): pyx НТ (комети, космічного апарата) відносно центрального притягуючого тіла (планети), який відбувається по орбіті параболічній. Під час Р. п. геоцентричний радіус-вектор орбітального тіла неперервно змінюється і може необмежено зростати. Р. п. використовується в астродинаміці та в космічній геодезії як перше наближення при розгляді реального руху деяких космічних апаратів. (Див. Швидкість параболічна). 9.

РУХ ПОЛЮСА ЗЕМЛІ (движение полюса Земли; Earth's polar motion; Bewegung f der Polerde f): зміщення (вікові та періодичні) на земній поверхні точки перетину осі обертання Землі з її поверхнею. Віковий

Р.п. 3. це систематичне зміщення полюса обертання в певному напрямі на земній поверхні. Положення полюса визначають зі спеціальних спостережень. Періодичний

Р.п. 3. є наслідком незбіжності осі інерції Землі з віссю її обертання та процесів переміщення атмосферних мас. Період такого руху 305 діб (ейлерів період) уперше теоретично визначив Ейлер (1707-83). Він трактував Землю як абсолютно тверде тіло та вивів рівняння руху для такого тіла. Пізніше ці висновки Ейлера перевірив Чандлер (1846-1913) на основі аналізу астрономічних спостережень і з'ясував, що період коливань становить близько 14 місяців (чандлерівський період). Збільшення теоретично встановленого періоду поясюється відхиленням реальної Землі від абсолютно твердого тіла. Відомі й коротші періоди Р. п. 3. (годинні, добові, сезонні тощо). Величина періодичних складових

Р.п. 3. не виходить за межі квадрата зі стороною 25-30 м. Оскільки полюс інерції не збігається з полюсом обертання, то, певна річ, це позначається і на координатах точок земної поверхні, що визначаються за спостереженнями штучних чи природних НТ. Враховується Р. п. 3. через параметри орієнтації Землі. 18.