Литература / Літинського В. (ред.) - Геодезичний енциклопедичний словник (2001)

нує позитивні особливості одноступеневого і багатоступеневого способів, бо, застосовуючи його, не треба знати наближену довжину лінії, немає обмежень щодо найменшої довжини лінії, яку можна вимірювати, і не треба вимірювати частоту. Цей спосіб застосовують у світловіддалемірах „Дістомат" фірми Вільд. 13.

СПОСІБ ПОСЛІДОВНОГО УТОЧНЕННЯ ДОВЖИНИ ЛІНІЇ {способ последовательного уточнения длины линии; method of consecutive line length determination; Methode f der sukzessiven Naherungen f pi der Ldngenseite f): різновид одноступеневого способу виключення багатозначності, який застосовують у деяких світловіддалемірах з компенсаційною коміркою. В цьому способі замість визначати кількість цілих періодів за формулою

- зміну частоти, яка на заданій лінії зумовлює зміну різниці фаз на один період. За значенням цієї величини обчислюють довжину лінії S за формулою

де $ - швидкість несучих коливань. її точність залежить від точності 8f, а остання - від значення пкі у (2). Найменша точність Sf буде, коли пкі = 1 і за (3) отримаємо не точне значення S. Точніше значення Sf і 5 одержимо при пкі = 2. Поступово збільшуючи пкі, уточнюємо S доти, доки його зміна стане менша від заданого допуску. Такий спосіб розв'язання багатозначності застосовано вперше у світловіддалемірі СГ-3. Він сприяє автоматизації процесу вилучення багатозначності. 13.

СПОСІБ СВІТЛОВИХ ПЕРЕРІЗІВ {способ световых сечений; light section method; Methode f der Lichtschnitte m pi): геодезичне або фотограмметричне вимірювання перерізів споруди, напр., тунелю, які задають розгорнутим у площину світловим (ла-

зерним) пучком або світловою площиною. 1.

СПОСІБ СІЧНОЇ {способ секущей; secant line method; Methode f der Sekante f): детальне розмічування кривої, коли її точки виносять від хорди за їх прямокутними координатами. 1.

СПОСІБ ТІНЬОВОЇ ПЛАСТИКИ {способ теневой пластики; shadow plastics method; Schattierungsmethode f Methode f der Schattenplatte f): зображення на картах формрельєфу відтінюванням їх схилів. 5. СПОСІБ ФОТОМЕХАНІЧНИЙ {фотомеханический способ; photomechanic method; photomechanisches Verfahren n): так наз. один зі способів перенесення зображення з картографічних матеріалів на о р и г і н а л к а р т и с к л а д а л ь н и й (деколи його наз. ще способом складання карт по „голубих копіях"); ґрунтується на використанні репродукційної фотографії. Основні складові етапи цього способу: підготовка матеріалів для фотографування; виготовлення негативів і блідо-голубих копій з нього; монтування голубих копій на складальній основі; складання рисунка карти, тобто складального оригіналу (див. Перенесення картографічного зображення). Підготовка матеріалів зводиться до встановлення довжин рамок і діагоналей картографічного матеріалу і відповідності їх теоретичним розмірам; наявності деформації цього матеріалу і встановлення її величини; т. зв. підняття рисунка картографічного матеріалу. Якщо картматеріал, який використовують для складання карти, напр., топографічної, деформований, то на його полях поза рамкою подають т. зв. практичні розміри, за якими цей матеріал можна використовувати. „Піднімають" картографічний рисунок для того, щоб посилати тонкі, перервані, витерті штрихові елементи, а також штрихове навантаження синього кольору (напр., берегові лінії, річки що зображені однією лінією тощо), які не зобразяться на негативі під час фотографування. „Піднімають" рисунок тушшю або фарбами, що відтво-

рюються фотографією. Під час підготовки картматеріалів виконують часткову генералізацію картографічну. 5.

СПОСІБ ЯКІСНОГО ФОНУ (способ качественного фона; qualitative background method; Methode f des Qualitatshintergrunds m): спосіб зображення на карті якісних особливостей чи відмінностей певних явищ, суцільно або масово поширених на території, що картографується. Суть способу полягає в тому, що згідно з розробленою класифікацією картографічного явища зображувану територію поділяють на якісно однорідні ділянки, які зафарбовують відповідним кольором або заштриховують. Допускається поєднання фонового забарвлення зі штрихуванням. С. я. ф. використовують для складання ботанічних, геологічних, ґрунтових, етнічних та ін. карт. 5.

СПОСОБИ ВИГОТОВЛЕННЯ СКЛАДАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ {способы изготовления составительских оригиналов; methods of manuscript map making; Herstellungsmethodenf pi der Aufnahmeblatter n pi (der Aufnahmekartenfpl)): за умови, що для укладання використовують карти більших м-бів, ніж м-б карти, що укладається, розрізняють такі С. в. с. о.: фотомеханічний, оптичний, за допомогою пантографа і клітинок.

Фотомеханічний спосіб наз. ще способом складання „на голубих копіях". Складальний оригінал виготовляють на непрозорій основі. Вибраний зазвичай великомасштабний основний картографічний матеріал фотографують у м-бі складання карти, після чого з отриманого негатива виготовляють на креслярському, високої якості папері, копії блідо-голубого кольору. Копії монтують (див. Монтування голубих копій) на підготовлену раніше на твердій пластинці основу карти математичну. Після цього, використовуючи настанови нормативних документів, зокрема плану редакційного, на них укладають тушшю і фарбами зміст за-

проектованої карти, тобто її картографіч-

ні) 745-1

ний рисунок. Цей спосіб вигідно застосовувати, якщо м-б карти, що укладається, дрібніший від м-бу використаного основного картографічного матеріалу і якщо проекції як оригіналу карти, так і картматеріалу однакові. Іноді останню вимогу виконати неможливо і спотворення внаслідок цього такі, що їх неможливо ліквідувати під час монтування блідо-голубих копій. Тоді блідо-голубі копії отримують не прямим копіюванням, а послідовним фототрансформуванням картографічного зображення вихідного картматеріалу за допомогою великого ф о т о т р а н с ф о р м а т о р а (див. Т р а н с ф о р м у в а н н я вихідного картографічного матеріалу). 5.

С П О С О Б И ВИЗНАЧЕННЯ П Л О Щ АНАЛІТИЧНІ (аналитические способы определения площадей; analitical methods of area determination; analytische (nach den Formeln fpl) der Flachenberechnungf): див. Способи визначення площі. 14.

СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ПЛОЩІ

(способы определения площади; methods of area determination; Verfahren n pi der Flachenberechnungf): є такі: аналітичний, графічний, за допомогою палетки та механічний. їх застосовують залежно від завдання та потрібної точності визначення площ. Аналітичний - найточніший, полягає в тому, що площу ділянки S визначають, використовуючи координати X, Уточок вершин полігона за формулами:

Його точність характеризується відносною похибкою 1:500-1:1000.

Графічний - полягає в обчисленні площі ділянки за результатами вимірювання ліній на плані. Цей спосіб менш точний, оскільки на точність обчислення площі впливають похибки побудови плану та вимірювань віддалей на ньому. Для обчислення площі ділянку на плані поділяють на правильні геометричні фігури та вимірюють

їх елементи, за якими обчислюють площі окремих фігур.

Визначення площі палеткою. Палетку накладають на план, лічать, скільки фігур (напр., квадратів) займає ділянка, оцінюючи на око частки фігур, а потім кількість фігур множать на площу однієї фігури (квадрата) з урахуванням м-бу плану.

Механічний - за допомогою планіметра. У практиці поширений полярний планіметр, який складається з двох важелів і лічильного механізму.

Полюсний важіль R{ зі штифтом на одному кінці й тягарцем Р на іншому, що має голку, за допомогою якої кріпиться на карті в точці (полюсі), навколо якої обертається планіметр. Обвідний важіль R2 має шпиль (лупу з точкою), якою обводять контур фігури. Для визначення її площі, зображеної на карті, встановлюють планіметр так, щоб полюс був закріплений поза фігурою, а шпиль обвідного важеля містився у довільній точці контуру фігури. Відлічують тх шкалу лічильного механізму L. Плавно обводять шпилем увесь контур і після повернення шпиля у вихідну точку контуру зчитують другий відлік т2. Різниця відліків (т2 - т,) виражає величину площі фігури в поділках планіметра. Площу фігури визначають за формулою S = Т{т2 - ш,), де Т — ціна однієї поділки планіметра, м" або га, тобто площа, яка відповідає 0,001 частині лічильного коліщатка. Для визначення ціни поділки планіметра обводять шпилем відому площу S, напр., квадрат координатної сітки на карті. Отже, r = S/(m2 - ти,), де S- відома площа квадрата, м2 або га; (ш2 - т х ) - різниця відліків під час обведення квадрата. 12.

СПОСОБИ ВИМІРЮВАННЯ ГОРИЗОНТАЛЬНИХ КУТІВ (способы измерения горизонтальных углов; methods for measurements of horizontal angles; Verfahren n pi

всіх комбінаціях; г) видозмінений у комбінаціях; д) неповних прийомів; е) симетричних комбінацій напрямів; ж) видозмінений кругових прийомів; з) повторень (див. Методи високоточних кутових в и м і р ю в а н ь . В и м і р ю в а н н я гори - зонтального кута теодолітного ходу). 12.

СПОСОБИ ВИМІРЮВАННЯ КУТІВ НЕПОВНИМИ ПРИЙОМАМИ (способы измерения углов неполными приемами; methods of angles measurement by rounds;

СПОСОБИ ВИМІРЮВАННЯ КУТІВ У ВСІХ КОМБІНАЦІЯХ (способы измерения углов у всех комбинациях; methods of angles measurement by all combinations; Methodenfpl der Winkelmessungfin alien Kombinationenfpl): Див.Методи високоточних кутових вимірювань. 13.

СПОСОБИ ГЕОДЕЗИЧНИХ РОЗМІЧУВАЛЬНИХ РОБІТ (способы геодезическихразбивочных работ; methods of geodetic layout works; Absteckungsverfahren f pi): це способи: полярних координат, прямокутних координат, прямої та оберненої кутових, створної, лінійної та лінійнокутової засічок, тріангуляції, трилатерації, проектного полігона, які застосовують під час розмічування споруд. 1.

СПОСОБИ КАРТОГРАФІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ (способы картографического изображения; cartographic drawing methods; Kartenabbildungsmethodenfpl): способи зображення на картах географічних різноманітної за своїм змістом інформації. Це спосіб ареалів,спосіб значків, спосіб знаків руху, спосіб ізоліній,спосіб кількісного фону,спосіб крапок, спосіб лінійних знаків,

спосіб локалізованих діаграм,спо - сіб якісного фону та способи картограм і картодіаграм. 5.

СПОСОБИ КОНТРОЛЮ ВЕРТИКАЛЬНОСТІ КОНСТРУКЦІЙ (способы контроля вертикальности конструкций; methods for control of construction plumbness; Priifmethodenf pi der Verticalrichtung der Konstruktion f (desAufbaues m)): є такі: для механічної вертикалі - методика, коли використовують нитковий висок або його модифікації (електронний висок, рейкависок, рейка-рівень). Висок почіпляють на чоло конструкції, а відхилення від вертикалі вимірюють внизу лінійкою до струни виска. Похибка відхилення - 1:2000- 1:5000 висоти конструкції. В електронному виску зазначені відхилення вимірюють за допомогою індуктивного давача, що працює за диференційною мостовою схемою. За сприятливих умов (відсутність коливання струни) похибка вимірювання становить 1:50000-1:100000;

для оптичної вертикалі — методика, коли використовують прилади вертикального проектування, оптичні. Після встановлення конструкції приблизно у вертикальне положення прилад встановлюють на віддалі (робочій базі) 100-200 мм від грані конструкції, угорі на консолі почіпляють палетку або іншу шкалу. Якщо відлік цієї шкали не дорівнює довжині встановленої бази, то положення конструкції коректують;

для лазерної вертикалі - методика, коли застосовують прилади вертикального проектування, лазерні. Принцип використання такий самий, як і способу оптичної вертикалі;

для площинної вертикалі (бічного нівелювання) - методика, в якій використовують колімаційну площину теодоліта або лазерного планосканера вертикальної площини. Для вивірення стін, панелей використовують один, а для колон - два прилади, якими будуть взаємно перпендикулярні площини. 1.

СПОСОБИ КОНТРОЛЮ ВИСОТНОГО ПОЛОЖЕННЯ КОНСТРУКЦІЙ

(способы контроля высотного положения конструкций; methods for control of altitude position of constructions; Priifmethoden f pi der Hohenlage f der Konstruktion f(des Aufbaues m)): засоби та методи, за допомогою яких визначають відповідність між реальним та проектним положенням конструкці- ї. У будівельному виробництві переважно використовують способи нівелювання геометричного, нівелювання тригонометричного танівелювання гідростатичного, а під час монтування устат- кування—способи геометричного, гідростатичного і нівелювання мікрометричного. Всі способи грунтуються на нівелюванні базових точок і площин конструкцій. 1. СПОСОБИ КОНТРОЛЮ ПРЯМОЛІНІЙНОСТІ КОНСТРУКЦІЙ (способы контроля прямолинейности конструкций; methods for control of construction straightness; Priifmethoden f pi des Alignierungsgebaudes n): засоби та методи для визначення прямолінійності конструкцій. Використовують такі методи:

Автоколімаційний, коли коліматор суміщено зі зоровою трубою, напр., в автоколімаційному теодоліті. У фокальній площині зорової труби розташований автоколімаційний окуляр, напр., конструкції Монченка, який разом з трубою утворює плоскопаралельну пластинку. На прозорій поверхні склейки нахромована штрихова сітка. Принцип вимірювань полягає в тому, що теодоліт, встановлений у початковій точці, орієнтують на кінцевий пункт створу. В проміжних точках конструкції, яку вивіряють, розташовують плоске дзеркало на каретці з упорними колесами. Штрихи сітки підсвічуються електричною лампочкою; їх зображення проходить через фокусувальну лінзу та об'єктив труби, яка відфокусована на нескінченність і спрямовується паралельним пучком на дзеркало. Зображення відбивається від нього і повертається назад у трубу, де створюється автоколімаційне зображення сітки в тій же фо-

кальній площині труби. Отже, в полі зору окуляра розглядають дійсні штрихи сітки та їх автоколімаційне зображення. Якщо площина дзеркала перпендикулярна до візирної осі труби, то штрихи сітки і їх зображення збігаються. Якщо візирна вісь утворює з дзеркалом деякий кут 90° - (р, то навідним гвинтом алідади повертають теодоліт на кут (3 =2(р. Елементарне лінійне відхилення від загального створу опорних точок напрямної каретки, на якій розташоване дзеркало, дорівнює Y = bj5/(2 р),

п

а сумарне відхилення Yt = ( b / l p ^ f i j .

Авторефлексії, коли шкапова марка, що подібна до марки в способі „оптичної струни", розташована перед об'єктивом зорової труби теодоліта і її зображення спостерігають у дзеркалі на рухомій каретці. Якщо дзеркало перпендикулярне до візирної осі труби, то сітка ниток і зображення штрихів марки збігаються. Якщо дзеркало повернуте на кут (р, то центр зображення марки зміститься з центра сітки ниток на величину А = L-Xg{2(p), де L - віддаль від рефлексійної марки до дзеркала. Кут (р вимірюють обертанням алідади теодоліта. Можна використовувати на віддалі до 25 м. Дифракції, який ґрунтується на відомому інтерференційному досліді Юнга з дифракцією світла від двох щілин. Приймач світла - зорову трубу з сіткою ниток - розташовують у початковій т. А створу. Джерело світла з вузькою щілинною маркою шириною b поміщають у кінцевій точці створу, а спектральну двощілинну марку з шириною кожної щілини с и 2b - у проміжній т. С, положення якої визначають. Після розщеплення світлового променя в двощілинній марці на сітці ниток зорової труби одержують інтерференційну картину із паралельних світлих і темних смуг (одна з них центральна - найяскравіша). Якщо ця смуга збігається з ниткою сітки зорової труби, то марка в т. С розташована у створі АВ. При зміщенні А інтерференційної картини відхилення т. С від створу обчислюють за формулою

де Lx, L2 - віддалі АС і ВС, t - віддаль між осями симетрії щілин марки в т. С. У практиці приймають b = 0,2-0,5 мм, с = 0,4- 1 мм. Значення t вибирають у межах 1020 мм залежно від довжини створу.

Інтерференції, коли щілинні марки (див. вище спосіб дифракції) замінюють напівпрозорим дзеркалом, що спрямовує монохроматичний лазерний промінь на робочу та еталонну призми, а потім пропускає відбиті промені в фокальну площину об'єктива окулярного мікрометра приймача світла, де вимірюють зміщення інтерференційної картини. Чутливість сучасних геодезичних інтерферометрів досягає 0,Ґ на відстані до 100 м.

Коліматорний - ґрунтується на спостереженні в зоровій трубі теодоліта зображення штрихової сітки труби коліматора з освітлювальним блоком. У коліматорі за штриховою сіткою розташоване джерело світла - лампочка (замість окуляра). Вона освітлює штрихову сітку і через об'єктив спрямовує її зображення паралельним пучком у фокальну площину зорової труби, яке накладається на сітку ниток окулярного мікрометра. Перевірку прямолінійності (співвісності) виконують за такою схемою. Зорову трубку з підставкою закріплюють

упочатковій точці та орієнтують на кінцеву точку створу. Коліматор встановлюють

укінцевій точці й, послідовно переміщаючи його кроковим методом, виконують вимірювання в прямому та зворотному напрямах. Під час переміщення коліматора паралельно до візирної осі зорової труби, що відповідає прямолінійності відрізка напрямної, пучок променів, що йде від коліматора, не буде змінювати свій напрям, і зображення сітки коліматора в полі труби залишиться нерухомим. Якщо напрямна буде скривлена на деякий кут, то на цей же кут від напряму візирної осі відхилиться паралельний пучок променів, зумовлюючи відповідне зміщення зображення штрихової сітки у фокальній площині зорової

труби. Кутову величину в цього зміщення можна виміряти окулярним мікрометром і визначити лінійне відхилення Y осі коліматора від заданого напряму. Відстань між опорними точками коліматора, якими він контактує з вивірною площиною, наз. базою приладу Ь. Якщо візирна вісь труби і

лінія, що з'єднує опорні точки, паралельні, то Y - ЬЄ'Ір", а оскільки в = fin, де }Л

- ціна поділки окулярного мікрометра, п - кількість поділок, то Y = Ь/мг/р". Сер. кв.

похибку т визначення зміщення обчислюють за формулою

ту=Ь\тд/р)2 + у2(ть/Ь)2,

де пгв і т ь - відповідно похибки вимірювання кута відхилення в і бази приладу b. 1. СПОСОБИ ОНОВЛЕННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ (способы обновления топографических карт; method of topographical maps updating; Methodenfpl derKartenerneuerung f): зводяться до:

камерального внесення змін у зміст оновлюваної карти за аерофотознімками найновішого аерофотознімання; камерального внесення змін у зміст оновлювальної карти за даними к ар т о гр а ф і ч - них матеріалів більшого і цього жм-бу, отриманих у результаті виконання нового знімання або оновлення; польового внесення змін у зміст оновлю-

вальної карти за допомогою мензульного (чи іншого) знімання.

Вибір С. о. т. к. залежить здебільшого від м-бу, ландшафту та ін. факторів, як і матеріалів, підібраних для оновлення. Камеральне оновлення за аерофотознімками виконують: 1) за ф о т о п л а н а м и нового аерофотознімання; 2) за аерофотознімками в м-бі оновлюваної карти; 3) за аерофотознімками на універсальних приладах (стереопроекторі, стереографі) і на простіших приладах (проекторі), а навіть за допомогою циркуля пропорційного . 5 .

СПОСОБИ ПРОМІРНИХ РОБІТ (способы промерных работ; methods of sounding works; Verfahren n pi der Ausmessungsarbeiten fpl): зводяться до промірів глибин

по нормалі до загального напряму горизонталей, або по поперечних відносно осі потоку промірних профілях - галсах. Галси є прямі, скісні, поздовжні. Промірні точки (вертикалі) - точки, в яких визначають їх планове положення і глибину дна. Планове положення промірних точок знаходять за методами прямої кутової засічки, полярним способом, по розміченій линві або за допомогою радіогеодезичних і супутникових систем. 4.

СПОСОБИ СКЛАДАННЯ КАРТ (способы составления карт; mapping methods; Verfahren n pi der Kartenherstellung f): способи, за допомогою яких отримують на оригіналі карти складальному генералізований рисунок змісту запроектованої карти. Такими способами є: фотомеханічний і графічний. У фотомеханічному С. с. к. виділяють фоторепродукування і фототрансформування; до графічного способу належать: складання за допомогою клітинок, за допомогою пантографа, за допомогою циркуля п р о п о р ц і й н о - го. 5.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДЕФОРМАЦІЯМИ (наблюдения за деформациями; deformation measurement; Deformationsmessung f): спосіб визначення геодезичними методами змін просторового положення та геометрії об'єкта, споруди або його окремої частини. 1.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ СУПУТНИКІВ ЛАЗЕРНІ {лазерные наблюдения спутников; laser satellite observations; Satellitenbeobachtung f mit dem Laser m/n): найточніші середспостережень штучних супутників Землі оптичних у геодезії космічній.С.с. л. виконують за допомогою спеціальних лазерних віддалемірних установок, що складаються з таких основних блоків: телескопічного, наведення і відстежування космічного апарата (КА), лазерного, реєстрації моментів спостережень, вимірювання інтервалу часу подолання лазерним імпульсом шляху від пункту спостереження до КА і назад, керівного процесора тощо. Існують стаціонарні

лазерні установки й мобільні, які перевозять автотранспортом. С. с. л. виконують переважно вночі при безхмарному небі. За дальністю дії їх поділяють на супутникові (SLR) і місяцеві (LLR). На поверхні КА та Місяця закріплюють відбивачі лазерних променів. Сучасними віддалемірами п'я- того покоління можна визначати відстані і до ШСЗ на орбітах будь-якої висоти (з точністю до 1 см), і до Місяця (з точністю до З см), а також виконувати спостереження вдень, коли КА розташований на певній кутовій віддалі від Сонця. 9.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ СУПУТНИКІВ ФОТОГРАФІЧНІ (фотографические наблюдения спутников; photographical satellite observations; photographische Satellitenbeobachtung f): один з видів спостережень ш т у ч н и х с у п у т н и к і в Землі оптичних, які широко використовувалися відразу після створення ШСЗ і відповідали геодезичним вимогам щодо точності. С. с. ф. виконують зазвичай за допомогою супутникових фотографічних установок (СФУ), що складаються з таких основних блоків: астрономічної фотокамери з великим полем зору, лінзовою або лінзовою і дзеркальною оптикою та обтюраторним закривом, змонтованої на дво-, чотиривісній механічній системі наведення та відстежування ШСЗ; системи реєстрації моментів спостережень; програмно-керуючої системи тощо. В результаті спостереження отримують астронегатив з зображенням сліду ШСЗ на фоні відомих зір(супутникограму) та запис моментів відкривання та закривання фотозакриву (хронограму). З вимірювального та обчислювального опрацювання супутникограми і хронограми визначають топоцентричний напрям (пряме сходження та схилення) на ШСЗ і час спостереження за шкалою UT1. Залежно від яскравості ШСЗ, їх висоти і схилення, вони спостерігаються у різних режимах. Яскраві ШСЗ, до шостої зоряної величини переважно спостерігають нерухомою фотокамерою. Для спостереження слабших ШСЗ, до 12т, застосовують режими відсте-

жування. Залежно від типу СФУ та режиму спостережень напрям на ШСЗ визначають з точністю 1-4", час фіксують з точністю 0,1-1 мс. С. с. ф. надійніше від інших визначають орієнтацію геодезичних мереж. Здебільшого на основі С. с. ф. створювалися глобальні та регіональні мережі космічної тріангуляції до початку 80-х років минулого сторіччя. Пізніше, завдяки зростанню точності віддалемірних спостережень, портативності приладів і високому рівню автоматизації с п о с т е р е ж е н ь штучних супутників Землі радіотехнічних, їх незалежності від метеоумов та часу доби, актуальність і поширення С. с. ф. суттєво знизилися. 9.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ШТУЧНИХ СУПУТНИКІВ ЗЕМЛІ ОПТИЧНІ (оптические наблюдения искусственных спутников Земли; optical satellite observations; optische Satellitenbeobachtungf): спостереження, під час яких реєструються світлові сигнали - спалахи бортових імпульсних ламп космічного апарата (КА), або відбиті його поверхнею (чи закріпленими на ній лазерними відбивачами) промені Сонця (або наземних лазерних установок). Залежно від типу реєструвальних приладів, встановлених на пункті спостереження (ПС), розрізняють спостереження: фотографічні (за допомогою супутникових фотографічних установок і телескопів астрографів), телевізійні (з телескопами, обладнаними телевізійними системами), лазерні (з супутниковими лазерними установками) тощо. В результаті спостережень супутників лазерних визначається відстань ПС-КА з точністю до сантиметра. Зі спостережень супутників фотографічних і телевізійних визначають миттєві напрями на КА відносно зір з точністю 1-4". Моменти спостережень фіксують з точністю 1-0,1 мс. Оптичні спостереження виконують найчастіше вночі за сприятливих метеорологічних умов. 9.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ШТУЧНИХ СУПУТНИКІВ ЗЕМЛІ РАДІОТЕХНІЧНІ

(радиотехнические наблюдения искусст-

тів (КА), під час яких у наземних пунктах (НП) реєструються спеціальні радіосигнали, що здебільшого транслюються бортовою апаратурою. КА мають джерело власних сигналів або ретранслятори сигналів, отриманих з НП. Сигнали містять пакети високостабільної частоти і можуть бути модульовані позначками часу, інформацією про елементи орбіти КА тощо. Залежно від структури сигналів їх використовують для позиційних визначень геодезичних пунктів, навігаційних параметрів транспортних засобів, еталонування годинників тощо. На НП встановлюють відповідний приймач супутникових сигналів, що складається з власного осцилятора, годинника, генератора аналогічних супутниковим сигналів та ін. блоків. Розрізняють такі С. ШСЗ p.: імпульсні, в яких вимірюють час поширення радіохвилі від КА до НП; фазові - вимірюється зміна різниць фаз супутникового і еталонного сигналу наземного приймача; допплерівські - вимірюють зсув частоти радіохвилі на шляху КА-НП; інтерферометричні - вимірюють запізнення приходу однієї радіохвилі на два різні НП та різницю фаз хвилі, що виникає при цьому; комбіновані з вище перелічених. Останні широко застосовуються у г л о б а л ь н и х позиційних системах . За результатами С. ШСЗ р. можна обчислити відстань між фазовими центрами антен КА та НП, з точністю до 3 м імпульсним методом і 0,01 Я фазовим (Я - довжина радіохвилі сигналу), радіальну швидкість КА допплерівським методом з точністю до 0,05 м/с, поправку годинника приймача сигналів до 20 не. 9.

СПОТВОРЕННЯ В КАРТОГРАФІЇ

(искажения в картографии; deformation in cartography; kartographische Verzerrung f):

міра, за якою зображення конкретної величини, предмета або об'єкта відрізняється від ідеальної конкретної величини, пред-

мета, об'єкта, якщо останні прийнято вважати нормою. Під час дослідження проекцій картографічних прийнято вважати, що поверхня Землі (еліпсоїд, куля) зображується на площині в м-бі, що дорівнює одиниці, тобто мов би зображується в натуральну величину. Останній наз. загальним, або м а с ш т а б о м довжин головним, його беруть за норму. Однак не можна добитися, щоб у будь-якому зображенні математичної поверхні Землі на площині в кожній точці м-б дорівнював одиниці, тому всяке відхилення від одиниці буде спотворенням і його часто наз. відносним. Здебільшого розглядаються такі С. в к.:

довжин ліній (vр — різниця між частинним м-бом j.і і одиницею, виражена у відсотках, записується формулою v^ = (ji - 1)-І00%;

тощ (vp ) - різниця між м-бом площі р і одиницею, виражена у відсотках,

V,, = (р —1)100%;

кутів - здебільшого оцінюється їх максимальними величинами СО. За відомими м-бами вздовж головних напрямів а і b максимальне спотворення кута можна визначити за формулами:

sin(co/2) = (a - b)/(a+by,

tg (45° + со/4) = tJO/Ь'

і т. д. 5.

СПОТВОРЕННЯ ДОВЖИНИ ВІДНОСНЕ В КАРТОГРАФІЧНІЙ ПРОЄКЦІЇ

(іотносительное искажение длины в картографической проекции; relative length deformation in cartographical projection; relative Langenverzerrung f im kartographischen Entwurf m): див. Збільшення масштабу. 5.

СПОТВОРЕННЯ КУТІВ У КАРТОГРАФІЧНІЙ ПРОЄКЦІЇ (искажение углов в картографической проекции; angular distortion in cartographical projection; Winkelverzerrungfim kartographischen Entwurf m):

різниця між величиною кута на карті і величиною відповідного кута на поверхні еліпсоїда або кулі, що зобразилась у певній проекції картографічній . Показником С. к. у к. п. у певній точці карти є

його максимальне значення (див. Спотворення в картографії). 5.

СПОТВОРЕННЯ ФОРМ У КАРТОГРАФІЧНІЙ ПРОЄКЦІЇ (искажение форм в картографической проекции; form s distortion in cartographical projection; Formverzerrung f im kartographischen Entwurf m):

відмінність між формами фігури певного об'єкта на карті і відповідної фігури на поверхні еліпсоїда або кулі. Відношення найбільшого масштабу до найменшого є показником С. ф. у к. п. у певній точці на карті. 5.

СТАБІЛІЗАЦІЯ ГІРОСКОПІЧНИХ ПРИСТРОЇВ (стабилизация гироскопических устройств; stabilization of gyroscopic devices; Stabilisierung f der Kreiselvorrichtung f): процес компенсації збурювальних моментів, які діють на гіроскоп. С. г. п. реалізується за допомогою гіростабілі - заторів. Це коливальна рамка у вигляді замкнутого контуру з від'ємним зв'язком. Щойно гіроскоп виходить із заданого стану, подається сигнал на мотор, що повертає гіроскоп у попереднє положення. 8.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА Огравитационная постоянная; gravitation constant; Gravitationskonstante f): або стала гравітаційна універсальна . Фізична стала, яка є складовою в формулі закону всесвітнього тяжіння Ньютона. Вона чисельно дорівнює силі взаємного притягання двох матеріальних точок масою 1 кг кожна, віддаль між якими дорівнює 1 м. Її визначають експериментально за допомогою крутильних ваг вимірюванням сили взаємодії двох тіл з відомими масами, розмірами і їх розташуванням. Уперше числове значення С. ґ. одержав англійський фізик Г. Кавендиш (1798). Тепер за міжнародною угодою (1975) прийнято таке її значення

/ = (6,672 ± 0,041)-10-11 м3-кг_1-с"2. Для розв'язування геодезичних задач використовують добуток С. ґ. і маси ЗемліJM (геоцентрична стала), відносну похибку якої визначають із точністю 5-Ю-7. Найточніші визначення С. г. отримані за спостереженнями штучних небесних тіл. 6.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА ГЕОЦЕНТРИЧНА {геоцентрическая гравитационная постоянная или гравитационный параметр; geocentric gravitation constant or gravitation parameter; geozentrische Gravitationskonstante f): або гравітаційний параметр планети - добуток сталої гравіта- ц і й н о ї / н а масу планети М.С.ґ. г. включена до складу сталих фундаменталь - них геодезичних . На XVII Генеральній асамблеї Міжнародного Союзу Геодезії та Геофізики (грудень 1979) рекомендовано вживати її значення

fM= 3 986005-108 м3-с"2

(з включенням маси земної атмосфери). 9.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА ПЛАНЕТОЦЕНТРИЧНА {планетоцентрическая гравитационная постоянная; planetocent-

на сталу гравітаційну. Є однією з фундаментальних сталих астрономії і астродинаміки. Загальноприйняте її позначенняfM або GM. Деколи до її позначення додається індекс - геометричний знак планети. Напр., геоцентрична гравітаційна стала - GM& ; селеноцентрична - GM< . Розмірність C. ґ. п.: довжина (в метрах або кілометрах) у третьому степені поділена на час (у секундах) у квадраті. Напр., селеноцентрична гравітаційна стала

GM< = 4902,78 км3-с~2. 11.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА УНІВЕРСАЛЬНА (универсальная гравитационная постоянная; universal gravitation constant; Universalgravitationskonstante f): або стала гравітаційна. 9.

СТАЛІ ВАРІОМЕТРА {постоянные вариометра; constants of variometer; Variometerskonstanten fpl): величини T, k, h, І і m,

які залежать від властивості крутильної нитки, а також від форми та розмірів почіпної системи і входять в основне рівняння варіометра гравітаційного . Ці С. в. гравітаційного мають бути визначені до початку спостережень. Горизонтальну 21 і вертикальну h віддалі між тягарцями та масу тягарців т визначають із безпосередніх

вимірювань. Момент інерції коромисла к і сталу скруту нитки т визначають з вимірювання періоду власних коливань крутильної системи. С. в. можна також визначити зі спостережень на пунктах з відомими значеннями других похідних потенціялу сили ваги. 6.

СТАЛІ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ГЕОДЕЗИЧНІ (фундаментальные геодезические постоянные; fundamental geodetic constants; fundamentale geodatische Konstanten fpl): чотири найважливіші, з загальної множини параметрів геодезичні параметри, що характеризують фігуру і зовнішнє гравітаційне поле планети: а - велика піввісь загальноземного геоцентричного еквіпотенціяльного двовісного еліпсоїда, ft = f M - стала гравітаційна геоцентрична, J2

-динамічний коефіцієнт фігури Землі, CO

-кутова швидкість добового обертання Землі. Для стандартизації геодезичних визначень у глобальному м-бі значення С. ф. г. рекомендовані спеціальними резолюціями Міжнародного Союзу Геодезії та Геофізики (МСГГ). XVII Генеральна асамблея МСГГ (грудень 1979) відмінила Геодезичну систему 1967, що перестала відповідати сучасним потребам, і прийняла нову - GRS'80 (Geodetik Referenc System 1980), в якій

а = 6378137 м,

PL = 3986005-10® м3-с"2 (З включенням у М маси атмосфери), У2 = 108263-10"8,

(О = 7292115-10"" рад-с~'. 9. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТОПО- ГРАФО-ГЕОДЕЗИЧНОГО ТА КАРТОГРАФІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ (становление и развитие топо- графо-геодезического и картографического производства в Украине; establishment and development of topographical-geodetic production in Ukraine; Ausstellungf unci Entwickling f der Vermessungsund Kartenerzeugungfin Ukraine): початком становлення і розвитку топографо-геодезичного і картографічного виробництва в Україні вважаються 20-ті роки XX ст. 1925 розпо-

чалося прокладання основного ряду тріангуляції 2 кл. від Гуляйполя до П'ятихаток (через Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг). До 1930 створювали тріангуляційні мережі 1 кл. по рядах Харків-Сватове-Богуча- ри-Чистякове, а також основні ряди 2 кл. і заповнювальні мережі в Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій і Луганській областях. Водночас завершувалась побудова мережі точного нівелювання Донеччини та Криворіжжя.

З 1926 працює Полтавська гравіметрична обсерваторія, яка вперше організувала планомірне площове гравітаційне знімання території України, під час якого було відкрито деякі аномалії. Вже тоді обсерваторія опрацьовувала проблеми гравітаційної геодинаміки. Вона стала одним із чотирьох основних вихідних гравіметричних пунктів держави, маючи безпосередній зв'язок з аналогічними пунктами в Одесі, Казані (Росія), Тбілісі (Грузія), Потсдамі (Німеччина) та ін. опорними гравіметричними пунктами.

1927 при Всеукраїнській академії та Наркоматі освіти було засновано Науководослідний ін-т географії та картографії. Діяльність інституту пов'язана з творчістю засновника української національної географії акад. С. Л. Рудницького - видатного українського картографа. Йому належить авторство першої фізичної карти України в м-бі 1:1000000 та ін. карт, які після першої світової війни були основними документами про Україну на Міжнародних конференціях у Женеві та Парижі з мирного врегулювання в Европі. 1928 у Харкові вийшов друком перший комплексний атлас Л. Кльованого, в якому подано відомості географічного, економічного та політичного змісту території України. Через рік видрукуваний „Атлас світу" Ю. Шкловського з картами України. У виданні обох атласів брав активну участь С. Рудницький. Крім цих атласів, були видані серії тематичних карт М. Кулицького і В. Кубійовича у Львові. 1930 у Харкові на базі Київського, Дніпропетровського та Одеського фі-