Дієздатність юридичних осіб

Здійснюється через органи (єдиноначальні, колегіальні) юридичних осіб (наприклад, генеральний директор, рада директорів);

Дії органа юридичної особи є діями самої юридичної особи (відбуваються без якої або доручення), з усіма наслідками, що випливають.

Деліктоздатність юридичних осіб, за загальним правилом, виражається в тім ,що юридична особа відповідає за своїми обов'язками приналежної йому на праві власності (закріпленим за ним) майном, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник його майна не відповідають по його зобов'язаннях, а юридична особа не відповідає по зобов'язаннях власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами або установчими документами.

Юридичні особи як і громадяни можуть створювати на засадах угоди шляхом об'єднання їхнього майна й підприємницької діяльності з метою одержання прибутку господарчі товариства (підприємства,установи, організації).Від виду господарчого товариства (організаційно-правової форми підприємництва) залежить характер відповідальності його засновника (учасника),тобто відповідальність господарчого товариства як юридичної особи, його засновників може бути обмеженої («акціонерне товариство», «товариство з обмеженою відповідальністю»),додаткової («товариство з додатковою відповідальністю»), повної («повне товариство»), змішаної («командитне товариство»).

17. Місцезнаходження та найменування юридичних осіб.

Кожна юридична особа індивідуальна, тому вона повинна мати своє місце знаходження та найменування, що дасть можливість відокремити її від усіх інших організацій.

Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Вказівка в установчому документі місцезнаходження зобов'язує юридичну особу (її органи) діяти в його межах. Для діяльності в інших місцях юридична особа може відкривати або філії, або представництва.

Оскільки юридична особа є суб'єктом цивільного обороту, то для того, щоб виступати у ньому від свого імені серед усіх інших суб'єктів, вона повинна мати певну назву - найменування. ЦК розрізняє такі поняття, як "найменування юридичної особи" і "комерційне (фірмове) найменування"1. Найменування повинна мати будь-яка юридична особа, воно вказується в її установчих документах і містить вказівку на організаційно-правову форму. Наприклад, найменування повного та командитного товариств мають містити, крім слів "повне товариство", "командитне товариство", також імена (найменування) або всіх учасників, або ім'я (найменування) одного чи декількох учасників із доданням слів "і компанія" (ч. 4 ст. 119; ч. 2 ст. 133 ЦК). Причому якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. Що ж стосується товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерних товариств, виробничих кооперативів, то вони повинні містити найменування з обов'язковою вказівкою також і назви, наприклад, певна оригінальна назва, власне ім'я, географічна назва тощо (ч. З ст. 140; ч. З ст. 151: ч. Зет. 152; ч. З ст. 163 ЦК).

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Найменування юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру і зобов'язує останню діяти у цивільному обороті тільки під ним, а інші юридичні особи не мають права використовувати це найменування.

Юридична особа може мати крім повного найменування також і скорочене.

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (далі - фірмове найменування), яке може бути зареєстровано у порядку, передбаченому законом. Фірмове найменування повинно: а) правдиво відбивати правовий статус юридичної особи і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту (принцип дійсності); б) мати розрізняльні ознаки, які не припускали б можливості сплутати одне підприємницьке товариство з іншим (принцип виключності); в) може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом (принцип публічності).

Юридична охорона фірмового найменування має здійснюватися автоматично з моменту реєстрації юридичної особи. Це відповідає ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою "фірмове найменування охороняється у всіх країнах Європейського Союзу без обов'язкової подачі заявки або реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знаку". Утім в Україні не існує механізму перевірки фірмового найменування на новизну, а тому ймовірність однакових назв дуже велика, що породжує плутанину в ідентифікації виробника. Тому доцільним було б уведення Реєстру фірмових найменувань, який став би першим ланцюжком у механізмі правової охорони їх володільців. Засновники (засновник) підприємницького товариства стали б користувачами даних цього Реєстру і подавали разом з установчими документами державному реєстратору довідку про відсутність аналогічного фірмового найменування, що гарантувало б додержання принципу виключності фірми.

Чинне законодавство не передбачає підстав припинення дії права на фірмове найменування, хоча, виходячи із сутності останнього, слід дійти висновку, що воно припиняється з ліквідацією юридичної особи. Що ж до додаткових підстав припинення права на фірмове найменування, то, на нашу думку, їх слід поділити на декілька видів. Це може бути здійснено: а) з волі самого володільця фірмового найменування, коли він відмовляється від нього і замінює останній на нове; б) коли необхідність кардинальної зміни фірмового найменування пов'язана з припиненням юридичної особи у формі правонаступництва; в) коли є рішення суду про необхідність зміни фірмового найменування з причини невідповідності його вимогам законодавства.

У цивільному обороті потребують індивідуалізації не тільки самі юридичні особи, а й однорідні товари (продукція), послуги, робота, які вони випускають, надають, виконують. Із цією метою використовують: торговельні марки, позначення товару (послуги) географічним зазначенням тощо.

Торговельна марка - це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами (ст. 492 ЦК). Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Визначення місцезнаходження юридичної особи є у ЦКУ (ст. 93) і у Законі про держреєстрацію (ст. 1).

 ЦКУ визначає так - фактичне місце здійснення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне управління діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) і здійснення управління і обліку.

 Закон про держреєстрацію визначає так - адреса органу чи особи, які відповідно з установчими документами юридично особи чи законом виступають від його імені (виконавчий орган).

Податкова адреса – це місцезнаходження юридичної особи, яке записане в ЄДР.

 Податковий орган при постановці на облік, моніторингу і адмініструванні податків і зборів платника податків приймає до уваги тільки дані з ЄДР.

Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Фактично місцезнаходження визначається адресою, за якою знаходиться керівний орган юридичної особи. У більшості випадків для надсилання юридичній особі повідомлення вважається достатнім направити листа за адресою місцезнаходження.

В залежності від місцезнаходження юридичної особи визначається державний орган, який здійснює її державну реєстрацію, податковий орган, що здійснює облік податків та зборів, місцевий бюджет, до якого сплачуються місцеві податки та інше.

18. Товариство як організаційна правова форма: поняття та види.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариство — це ор- ганізація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Слід зауважити: дане легальне ви- значення не враховує, що такий вид товариства, як господарське това- риство — це організація, яка створюється не тільки об’єднанням осіб, а й об’єднанням майна або, якщо мова йде про товариство однієї осо- би, — виключно виділенням майна.

• Товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі. Підприємницькі товариства — це юридичні особи, які створюються виключно як господарські товариства або виробничі кооперативи і здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК). Непідпри- ємницькі товариства — товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК). Таким чином, як системоутворюючий (кваліфікуючий) критерій для розрізнення юридичних осіб приватного права на підприємницькі і непідприємницькі у ЦК обраний функціональний критерій — здій- снення непідприємницької діяльності. Беззаперечно, із цим погодитись не можна, оскільки всі юридичні особи приватного права мають право займатися підприємницькою діяльністю в межах, установлених зако- ном. Тому єдиним системоутворюючим критерієм їх розрізнення слід вважати заборону розподілу прибутку на користь або учасників юри- дичної особи, або інш

19. Господарські товариства: поняття та види.

Господарське товариство — юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Назва- не товариство — родове поняття, яке об’єднує п’ять самостійних видів товариств: повне товариство, командитне, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Для них загальною ознакою є наявність статутного (складеного) капіталу, по- діленого на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути фізичні або юридичні особи. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом. Водночас кожний із видів господарського товариства має свої осо- бливі ознаки.

Повне товариство — товариство, учасники якого відповідно до за- сновницького договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідаль- ність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить, на яке може бути звернене стягнення. Ця додаткова відповідальність виникає тоді, коли у повного товариства недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів. Причому учасник відповідає за боргами товариства неза- лежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство, до моменту свого вибуття з останнього. Учасник, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відпо- відній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Прибуток та збитки товариства розподіляються між його учас- никами пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Командитне товариство — товариство, у якому разом з учасни- ками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зробл ених ними вкладів та не беруть участі у діяльності товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір котрих встановлюється статутом. Статут товариства, крім відомостей, що повинні містити установчі документи інших господарських товариств, повинен містити відомос- ті: про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок при- йняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поді- лений на частки, розмір котрих визначений статутом.

20. Поняття та правовий статус акціонерного товариства.

Акціонерне товариство (далі — АТ) — товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номі-альної вартості (ч. 1 ст. 152 ЦК)1 . Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» останніза типом поділяються на публічні і при- ватні (ст. 5), що відповідає практиці регулювання відносин у праві Європейського Союзу. Кількісний склад акціонерів приватного акціо- нерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Що ж до Закону України «Про господарські товариства», то останні поділялись ним на відкриті і закриті акціонерні товариства.

АТ може бути створено шляхом заснування або злиття, поділу, ви- ділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товари- ства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у АТ. Специфіка правового статусу АТ полягає в тому, що його статутний капітал формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та (або) юридичним особам, причому він не може бути меншим від суми, яка встановлюється законом. АТ самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості на- лежних їм акцій. Утім особи, що створюють АТ, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до державної реєстра- ції товариства. Вони укладають між собою договір, який, як вже вка- зувалося, є не установчим документом товариства, а визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення.

Публічне акціонерне товариство

Особливостями публічного акціонерного товариства є:

• акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства

• товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;

• при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством^[12];

• товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;

• річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);

• обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії публічного товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування^[13];

• окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.