63. Проблеми формування правової культури населення.

Для формування всебічного та змістовного уявлення про правову культуру потрібно проаналізувати еволюцію істо­ричних традицій та стереотипів, генетичного та логічного зв’язку між різними історичними етапами формування куль­тури.

Призначення культури полягає в осмисленні не тільки слів та предметів, а ще й поведінки людини — як певних учинків, так і всього життя загалом. Не знаючи культури минулого, важко збагнути розвиток сучасних норм правової поведінки людей. Створення нових цінностей стає сенсом діяльності лю­дей у різних сферах культури — релігії, мистецтві, філософії, праві тощо.

Діяльність людини значною мірою виявляється в тому кон­кретному культурному середовищі, де вона засвоює встанов­лені норми поведінки. Своїми вчинками людина реалізовує різноманітні програми поведінки, іноді навіть не усвідомлюю­чи цього. Культури різних народів мають різний ступінь нор­мативності. Слабка нормативність культури може спричиняти зростання злочинності, моральний занепад.

Процес формування правової культури має давнє історичне коріння. Одночасно з виникненням держави та перших право­вих норм, виникає й прагнення людини усвідомити своє місце і роль у правовій системі, сконструювати досконалі моделі правової поведінки [7].

Нині в Україні закладаються основи правової держави, де­мократичного регулювання суспільних й особистісних стосун­ків.

Проблеми побудови правового суспільства і пов’язане з цим формування правосвідомості громадян підвищили інтерес до правової культури.

Серед основних показників ефективності й результативності правового виховання — наявність у вихованців певного рівня правової культури.

Тривалий час культуру визначали як сукупність матеріаль­них і духовних багатств.

У науковій літературі немає єдиного підходу до розуміння культури. Сучасні науковці трактують правову культуру як багатогранний і багаторівневий соціокультурний феномен. Іс­нує чимало різноманітних визначень правової культури. Так, С. С. Алексєєв тлумачить правову культуру як вивчення права, його розуміння [23, с. 43]. Деякі автори стверджу­ють, що правова культура — це своєрідна система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правого прогресу й відображають у правовій формі стан сво­боди особи, інші найважливіші соціальні цінності [16, с. 168].

Проблему формування правової культури молодого поколін­ня досліджували В. Ф. Дубровський, Г. М. Міньковський, В. М. Оржехівська, Є. І. Пєтухов, О. І. Пилипенко, М. К. Под­березський, М. М. Фіцула та ін., однак це питання залишаєть­ся ще не достатньо дослідженим. Поняття “правова культура” нерідко ототожнюють із поняттям “правова вихованість”. За концептуальними засадами М. К. Подберезського, основний чинник правової культури — формування правосвідомості осо­бистості [17].

Правосвідомість визначають як сукупність поглядів, ідей, що виражають ставлення людей до права, законності, право­суддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним або неправо­мірним. Це одна з форм суспільної свідомості.

Правосвідомість, як зазначає М. К. Подберезський, фор­мується під впливом політичного, морального, трудового, еко­номічного та інших складників загального розвитку особис­тості людини [17].

Правова культура — складова частина духовної культури [22, с. 42]. Рівень її розвитку визначається рівнем переконано­сті в цінності закону, дотримання правил поведінки, у непри­пустимості їх порушення. Правова культура, за твердженням автора, передбачає соціально-правову та соціально-політичну активність

Правова культура особистості (за П. М. Щербанем)

Складники правової культури особистості
Знання прав і обов’язків грома­дян	Дотримання Конституції та зако­нодавства України
Повага до національної та державної символіки України	Знання головних положень Загальної декларації про права людини, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини ООН
Усвідомлення громадянської від­повідальності за здійснені вчинки і правопорушення	Прагнення до засвоєння правових знань, основ громадянського, тру­дового, сімейного, кримінального законодавства.
Дотримання національних і загальнолюдських морально-етичних приписів, традицій та звичаїв	Негативне ставлення до проявів беззаконня і правопорушень

Діяльність складається з таких блоків: мотиви (актуалізація й боротьба мотивів); планування, включаючи вибір мети й прий­няття рішення; виконання, реалізація плану; зворотний зв’язок і контроль результатів [23].

До мотивів зараховують потреби, інтереси, життєві пла­ни, прагнення, механізми психічного наслідування, імітації, усвідомлення обов’язку й відповідальності. Перший компо­нент діяльності повинен включати мотиви правової діяль­ності. Активним компонентом потреб у мотиваційній струк­турі правової культури є емоції. Вони мають інтенсифікуючу й спрямовуючу властивість стосовно діяльності. Почуття людини, що виникають під час сприйняття й аналізу право­вих аспектів життєдіяльності особистості й розвитку сус­пільства, спрямовані на дослідження суспільних відносин і є генералізованим емоційно-ціннісним ставленням до за­кріплених у суспільному досвіді правових сторін суспільної діяльності [23].

Емоції й почуття можуть виконувати роль мотивів правової діяльності й суб’єктивної форми існування потреб. Почуття як стійке емоційне ставлення людини до дійсності виявляє основ­ну спрямованість її особистості. Почуття відображають суттєве для життєдіяльності людини ставлення до навколишнього сві­ту [23, с. 51].

Кожен, хто живе у певному суспільстві, включений у систе­му норм, культурних традицій. Сьогодні особливо актуальним є питання про зміцнення високої культури кожного громадя­нина. Саме висока культура дій та вчинків, почуттів і спону­кань повинна бути основним результатом розвитку особистості громадянина нашого суспільства.

Чинниками правової культури суспільства є юридичні над­будови. Семітко А. П. вважає, що елементами правової куль­тури є рівневі стани, тобто ступені правового розвитку таких компонентів правового життя суспільства як правові тексти, правова діяльність, правосвідомість, носії правової культури. На думку Каменської В. І. та Ратинова А. Р., до складу право­вої культури входять: а) право як система норм; б) правовідно­сини; в) правові заклади як система державних органів; г) пра­восвідомість; д) правова поведінка. Отже, структура правової культури — це сукупність фундаментальних правових явищ у суспільстві: права, правосвідомості, правових відносин, право­вих закладів [24].

Правова культура є особливим соціальним явищем, своєрід­ним якісним правовим станом особистості і суспільства. Комп­лексне використання накопиченого теорією правової культури матеріалу необхідне насамперед для того, щоб забезпечити всебічне вивчення проблеми.