57. Правова держава у філософії хх ст.

Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Тобто це така організація суспільства, де закон і правовий порядок мають пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної влади, а не навпаки. А основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку ХХ ст.

здійснено українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Після

революції 1905 р. Б. Кістяківський у відомому збірнику «Вехи» публікує статтю «На

захист права», у якій виступає переконаним прибічником непорушності права і

застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не

зв’язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти «деспотизму закону»

У XX ст., особливо після Другої світової війни, теорія правової держави набула нових рис. Вона пройшла через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині, через етап неприйняття в СРСР ідеї правової держави з її (ідеї) напрацьованими за дореволюційних часів ціннісними елементами-ознаками: верховенство права, поділ влади, недоторканність особи, гарантії прав і свобод людини та ін.

Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана країна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади закону, поділ влади та ін.

У 80-х роках XX ст. ідея створення правової держави актуалізувалася у країнах колишнього «соціалістичного табору» як реакція на тоталітарний режим, адміністративно-командні методи владарювання, порушення прав людини. Вітчизняна наука прийняла формулу «правова держава» у результаті «перебудови», проголошеної в 1985 р. Україна, перетворившись на самостійну незалежну державу, визначила орієнтацію свого розвитку — побудова демократичної, соціальної, правової держави.

58. Право і мораль: їх співвідношення.

Мораль – це форма суспільної

свідомості, що відображає соціальну дійсність у вигляді специфічних, історично зумовлених уявлень про

добро і зло, які закріплюються у свідомості людей у вигляді принципів, норм, ідеалів, покликаних регулю-

вати поведінку людей з метою збереження і розвитку суспільства як цілого.

Загальні риси права і моралі:

а) належать до соціальних норм і володіють загальною властивістю нормативності;

б) є основними регуляторами поведінки;

в) мають спільну мету – регулювання поведінки людей зі стратегічним завданням збереження і розвит-

ку суспільства як цілого;

г) базуються на справедливості як на вищому моральному принципі;

д) виступають мірою свободи індивіда, визначають її межі.

Риси, що розрізняють право і мораль, полягають у наступному.

Разом з тим, норми права і норми моралі все ж відрізняються одне від одного:

1) за походженням. Норми моралі складаються в суспільстві на основі уявлень про добро і зло, честь,

совість, справедливість. Вони набувають обов’язкового значення з усвідомленням і визнанням їх більшістю

членів суспільства. Норми права, що встановлюються державою, після вступу в силу відразу ж стають

обов’язковими для всіх осіб, перебувають у сфері їх дії;

2) за формою виразу. Норми моралі не закріплюються у спеціальних актах. Вони містяться в свідомос-

ті людей, існують і діють як звід неписаних правил. У свою чергу, правові норми в сучасних умовах отри-

мують письмове вираження в офіційних державних актах (законах, указах, постановах, судових рішеннях

тощо), що підвищує їх авторитет, надає їх вимогам чіткості і визначеності;

3) за механізмом дії. Право може регулювати тільки вчинки людей, тобто тільки такі їх дії (або безді-

яльність), які сприймаються і усвідомлюються саме діючим суб’єктом. Правові норми не можуть прямо

втручатися у світ думок і почуттів. Правове значення має лише те повеління людини або колективу, яке вира

жене зовні, у зовнішній фізичному середовищі – у формі рухів тіла, дій, операцій, діяльності, що здійсню-

ються в об’єктивній дійсності.