12. Поняття та характерні ознаки юридичної особи.

Юриди́чна осо́ба — організація, суб'єкт права, здатний від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді. В Україні організація визнається юридичною особою виключно після проведення їїдержавної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру.

Не будь-яка організація людей є юридичною особою. Юридичною особою визнається виключно повноцінний суб'єкт правовідносин, що означає, що з юридичною особою можна укладати так само договори та інші правочини, майже як і з фізичною особою.

Юридична особа — це категорія цивільного права, проте юридичні особи беруть участь і у відносинах з нерівноправним становищем учасників, що ґрунтується на нормах адміністративного права, конституційного права, кримінального права.

Основними ознаками юридичної особи є:

• Участь у цивільному обороті від свого імені. Стороною договору виступає саме юридична особа (а не її засновники), вона несе відповідальність за його виконання.

• Наявність відособленого майна. Юридична особа може мати відокремлене майно, яке належить саме цій юридичній особі на праві власності. Юридична особа може володіти й іншим майном, на підставі інших речових прав.

• Кожна юридична особа має своє найменування.

• Юридична особа повинна мати місцезнаходження.

• Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

• Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом.

• Юридична особа набуває прав та здійснює свої обов'язки через свої органи.

• Юридична особа є суб'єктом господарювання (як і фізична особа-підприємець).

• Органи державної влади також є юридичними особами публічного права.

В законодавстві України юридичними особами визнаються організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права та нести обов’язки, бути позивачами та відповідачами в суді, господарському і третейському суді. Діючий ЦК України закріплює у ст. 80 наступне поняття юридичної особи: “Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді”.

Ознаками юридичної особи є:

А. Організаційна єдність. Незважаючи на те, що людський склад та майно юридичної особи структуроване, що відображається в статуті, але в правовідносинах юридична особа виступає як одне ціле, Негативні наслідки невмілого підприємництва та прорахунки в його здійсненні безпосередньо виникають і займають інтереси кожного члена трудового колективу чи співзасновника;

Б. Наявність відокремленого майна юридичної особи проявляється в тому, що наявне її майно відособлене від майна засновників, інших юридичних осіб та держави. Держава гарантує недоторканність майна та забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних та зворотних фондів і іншого використовуваного ним майна не допускається за виключенням випадків, передбачених законодавством України. Заподіяні підприємцю збитки внаслідок порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами чи державними органами відшкодовуються згідно чинного законодавства.

Паї чи внески в статутний фонд корпоративної юридичної особи відособлюються і їх вкладник має лише майнові права. Майнова відокремленість юридичної особи проявляється в самостійності балансу.

В. Юридична особа самостійно виступає в правовідносинах від свого власного імені набуваючи майнові і особисті немайнові права та юридичні обов’язки.

Г. Юридична особа виступає як сторона процесуальних відносин, може бути позивачем стосовно своїх боржників і відповідно відповідачем перед своїм кредитором, в тому числі і нести юридичну відповідальність.

Формальна ознака юридичної особи полягає в тому, що вона повинна бути легалізована як суб’єкт підприємництва і зареєстрована, одержати необхідні ліцензії, торговельні патенти, квоти тощо. Лише така юридична особа може займатись підприємництвом.

З моменту державної реєстрації, а власне одержання свідоцтва про таку реєстрацію, у юридичної особи, як суб’єкта підприємництва і виникає правосуб’єктність. Праводієздатність юридичної особи на відміну від фізичної особи виникає одночасно і носить специфічний характер. Окрім цього дієздатність юридичної особи виникає не зразу ж із реєстрації, а перманентно і лише за умови ліцензування того виду діяльності, який передбачений законом.

Як правило комерційні юридичні особи в своїх статутах передбачають доволі широкий спектр видів підприємницької діяльності. Однак реально займатись такими видами діяльності вони можуть лише за умови одержання ліцензій. Виключення полягає в деяких видах діяльності, що не потребують ліцензування. Чим більше дозволів тим ширша правосуб’єктність із засновників чи місцезнаходженням будівлі що підтверджується відповідними правоустановчими документами.

Юридичні особи як учасники підприємницьких а рівно інших правовідносин мають ряд індивідуальних ознак. До них відноситься:

1. Найменування, яке повинно відображати форму власності, а для приватного підприємства і вказівку на самого власника, організаційно-правову форму та її різновид. Не допускається використання в найменуванні таких назв, що становлять об’єкт права інтелектуальної власності, є державними символами чи загальновживаними термінами. Виходячи із принципів гуманності, моральності не припустимо використання нецензурних виразів. За загальним правилом назви повинні бути на державній мові, однак в місцях компактного проживання некорінного населення підлягають реєстрації підприємницькі структури із назвами на мові переважної частини населення регіону. Юридичні особи, що засновані іноземними фізичними та юридичними особами, можуть називатись на мові засновника, це ж стосується їх філій, представництв чи дочірніх підприємств. Деякі юридичні особи повинні вказувати і на напрямок діяльності – довірчі, інвестиційні, дистриб’ютерні тощо. В інших випадках повинен віддаватись пріоритет державній мові в назвах комерційних юридичних осіб.

2. Місце заходження юридичної особи визначається за місцем знаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи. Через місцезнаходження юридичної особи здійснюється його легалізація, будуються взаємовідносини із контрагентами, державою в особі її органів, органами місцевого самоврядування, контрольними органами. Місцезнаходження підприємця є атрибутом його реквізитів.

3. Печатка, штампи виготовляються з дозволу органів внутрішніх справ і містять повне найменування юридичної особи, її номер. Гербові печатки можуть мати тільки державні юридичні особи, В цьому разі реєстраційний номер печатки проставляють по обідку печатки. Для недержавних юридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності реєстраційний номер проставляють в центрі печатки.

4. Розрахунковий рахунок відкривається у встановленому порядку в банках і є характерним лише для даної юридичної особи. Суб’єкти підприємництва, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можуть відкривати і валютні розрахунки.

5. Статут юридичної особи як її своєрідний паспорт максимально деталізує ряд попередніх ознак (назву, місцезнаходження) і внутрішню структуру, статутний фонд, порядок управління і комплектацію керівних органів тощо.

6. Юридичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності згідно Закону України “Про охорону знаків для товарів та послуг” можуть зареєструвати в Держпатенті України товарний знак, знак обслуговування, фірмове найменування.

13. Галузева належність особистих немайнових прав.

Особисте немайнове право - це абсолютне суб'єктивне право, що належить кожній фізичній особі, є невіддільним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, яке виникає у неї від народження (чи за законом) та належить їй довічно.

аналіз особистих немайнових відносин дав змогу виділити властиві їм ознаки:

по-перше, вони не мають економічного або майнового змісту, тобто мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Виникають у людини з народження, одні — внаслідок самого факту фізичної появи на світ, інші — в результаті того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі;

по-друге, мають абсолютний характер. Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Цим правам ( на ім'я, честь, гідність) відповідають обов'язки інших осіб не порушувати, поважати ці права;

по-третє, складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи, а тому мають особистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість — нетоварність.

Особисті немайнові права людини забезпечують її природне іс- нуввання і соціальне буття, а відносини, які виникають у сфері їх реа- лізації, складають предмет цивільно-правового регулювання. Показо- во, що при визначенні предмета цивільного права особисті немайнові відносини стоять на першому місці, а майнові — на другому.

Відповідно до Конституції особистим правам людини присвячено одне з центральних місць у ній, а саме розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Перелік цих прав і свобод досить великий, але він не є вичерпним (ст. 22), а самі вони не є відчужува- ними (ст. 21). Держава гарантує рівність прав і свобод людини неза- лежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пере- конань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24).

Права, що виникають із приводу особистих нематеріальних благ, мають свої специфічні, характерні для них властивості, риси.

По-перше, немайнові права невіддільні від особистості їх носія, належать конкретній людині та іменуються «особистими». Нерозрив- ний зв’язок немайнових прав з особистістю їх носія дозволяє відріз- нити одного суб’єкта права від іншого, індивідуалізувати людину, зберегти і захистити її неповторність і своєрідність.

По-друге, особисті немайнові права мають абсолютний харак- тер. Так, людині, їх носію, протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення цих прав. Якщо у відносних правовідносинах заздалегідь відомі обидва суб’єкти цих відносин, то в абсолютних — відомим є тільки один суб’єкт (носій особистого права), інший суб’єкт, або суб’єкти (зобов’язані особи) — невідомі, їх існує невизначена кількість, і кожний із них зобов’язаний не порушувати особистого права, що охороняється законом. І тільки у разі порушення особистого права з невизначеної кількостізобов’язаних утримуватися від порушення осіб виокремлюється порушник, який і є суб’єктом відповідальності.

По-третє, особисті немайнові права позбавлені матеріального (майнового) змісту. Навіть якщо вторгнення у сферу особистих прав призвело до вельми негативних наслідків економічного характеру для їх носія, особисті права не наповнюються матеріальним змістом. На- приклад, порушення ділової репутації фізичної особи може привести до розриву ділових відносин із нею, що, безумовно, призведе до по- гіршення її матеріального стану, як нині, так і в подальшому. Однак саме особисте право не стає майновим. Поняття особистих немайнових прав і становить єдність зазначених властивостей (ознак). Особисте немайнове право — це міра можли- вої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її осо- бистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсу- дом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя.

Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав — це встановлена державою та законодавчо закріплена система заходів та способів, яка забезпечує особі в рамках суспільного буття ре- альну можливість розпоряджатися своїми особистими правами і відгороджувати своє особисте життя від незаконних втручань.

14. Проблеми створення та припинення діяльності юридичних осіб.

створення юридичної особи — це багатостадійний процес, який закріплюється чинним законодавством і становить систему фактичних і юридичних дій засновників (учасників) та державних органів.

Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Способи виникнення юридичних осіб:

розпорядчий порядок полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї (державні підприємства);

нормативно-явочний (або реєстраційний) порядок означає, що умови створення юридичної особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі (громадські організації);

дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства; Наприклад, для створення юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров’я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.

договірний порядок має місце у разі утворення юридичної особи шляхом укладення установчого (засновницького) договору особами, що добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей (господарські товариства).

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.!

Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p., державну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських, районних у містах рад або в районних, міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцезнаходженням суб'єкта. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації: 1) установчі документи: а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновницький договір);

б) статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва; 2) реєстраційну картку; 3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору; 4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;

5) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди.

Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.

Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися у таких формах:

o шляхом злиття;

o приєднання;

o поділу;

o виділення;.

o перетворення.

При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.

При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб.

При виділенні юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виділяється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виділяється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу - інституту).

При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено в акціонерне товариство).

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

Добровільна ліквідація може бути за рішенням засновників, закінчення строку, на який створювалася юридична особа чи після досягнення визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту).

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або діяльність, забороненої законом.

Юридична особа є такою, що ліквідована, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів" забезпечені заставою чи іншим способом;

2) У Другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

15. Поняття та ознаки юридичної особи.

Згідно зі ст. 80 ЦК юридична особа — організація, створена шляхом об’єднання осіб та/або майна, яка наділяється цивільною правоздат- ністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести цивільні обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

юридична особа — організація, що ви- знається державою як суб’єкт права, виступає у цивільному обо- роті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями

Основними ознаками юридичної особи є:

ознаки юридичної особи — це імперативні вимоги до орга- нізації, дотримання яких дозволяє останній стати суб’єктом ци- вільних правовідносин.

організаційна єдність — необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій вну- трішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами.

Публічність їх виникнення і припинення.

Юридичні особи при- ватного права мають загальну (універсальну) правоздатність (ч. 1 ст. 91 ЦК), а це означає, що вони повинні бути власниками майна1 . Таким чином, майнова відокремленість — одна з суттєвих ознак юридичної особи. Наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших суб’єктів цивільного права. Прак- тичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у такому: по-перше, юридична особа стає суб’єктом права, що дозволяє їй виступати в цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розпо- діл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобов’язаннями.

Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відпо- відальності. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавством.

Однією з ознак юридичної особи є її виступ в цивільному обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретної організації отримувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов’язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді.

• Участь у цивільному обороті від свого імені. Стороною договору виступає саме юридична особа (а не її засновники), вона несе відповідальність за його виконання.

• Наявність відособленого майна. Юридична особа може мати відокремлене майно, яке належить саме цій юридичній особі на праві власності. Юридична особа може володіти й іншим майном, на підставі інших речових прав.

• Кожна юридична особа має своє найменування.

• Юридична особа повинна мати місцезнаходження.

• Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

• Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом.

• Юридична особа набуває прав та здійснює свої обов'язки через свої органи.

• Юридична особа є суб'єктом господарювання (як і фізична особа-підприємець).

• Органи державної влади також є юридичними особами публічного права.

16. Правоздатність і дієздатність юридичної особи.

Юридична особа приватного права відповідно до ст. 91 ЦК здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, тобто вона здатна мати загальну (універсальну) правоздатність. Виходячи з того, що саме від якості соціального середовища за- лежить побудова правового регулювання, дієвість систем регулювання, що використовуються в ході юридичного впливу, ЦК сприйняв тенден- цію до розширення обсягу правоздатності юридичної особи, врахову- ючи те, що в ринкових умовах застосування принципу спеціальної правоздатності не відповідає умовам підприємницької діяльності3 . Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реє- стру запису про її припинення.

Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною праводієздатністю.

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільна правоздатність юридичної особи згідно із ст. 91 ЦК України виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Слід зазначити, що тенденції розвитку сучасного цивільного права України підкреслили необхідність відмовитися від конструкції спеціальної правоздатності юридичної особи. Так, у новому ЦК України, на відміну від ЦК Російської Федерації, ЦК Республіки Казахстан та інших країн СНД, закріплено принцип загальної або універсальної правоздатності юридичних осіб, тобто юридична особа може мати такі самі права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з договорів, інших правочинів та інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України. Юридичні особи (крім державних та комунальних та деяких інших видів) вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх правочинів (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

До змісту цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.