Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Radiatsiyna_meditsina.doc
Скачиваний:
975
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
1.29 Mб
Скачать

Значення клінічних, променевих і не променевих методів дослідження для виявлення патологічних змін в органах і системах людини, які відбулися в результаті впливу іонізуючих випромінювань

Відомо, що при дії малих доз іонізуючого випромінювання збільшується частота загально соматичних захворювань. При обстеженні жителів забруднених радіонуклідами територій потрібно враховувати скарги хворого й час їхньої появи. Необхідно визначити ймовірний причинний зв'язок скарг із впливом іонізуючої радіації, після чого уважно оглянути пацієнта (особливо шкіру й видимі слизуваті оболонки), виконати перкусію й аускультацію органів грудної порожнини, пальпацію черевної порожнини й пальцеве дослідження прямої кишки. У жінок проводять огляд і пальпацію молочних залоз, статевих органів. Відповідно скарг виконують огляд і виявлення клінічних даних, визначають обсяг лабораторних досліджень (гематологічних, біохімічних, імунологічних), а також складають план обстеження хворого не променевими й променевими методами діагностики.

Науково-технічний прогрес дозволив замінити рентгенологічний метод обстеження комплексним використанням різноманітних способів діагностики ( рентгенологічного, ультразвукового, радіонуклідної, дигітальної рентгенографії, комп'ютерної рентгенівської, магнітно-резонансної й радіонуклідної томографії).

При обстеженні людей, евакуйованих з 30-кілометрової зони, а також жителів зон постійного радіаційного контролю рекомендується використовувати насамперед неіонізуючі методи діагностики: фібробронхоскопію, фіброезофагоскопію, фіброгастроскопію, фібродуоденоскопію, фіброколоноскопію; ультразвукове дослідження, магнітно-резонансну томографію; радіоімунний аналіз, дослідження крові, секретів, екскретів і біоптатів (променеві дослідження in vitro), магнітно-резонансну спектроскопію. У другу чергу використовують променеві методи дослідження - рентгенологічні, у тому числі комп'ютерну томографію, і радіонуклідний метод.

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧАСТО ВИКОРИСТОВУВАНИХ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Фіброскопічне дослідження верхніх дихальних шляхів (фібробронхоскопія). Цінність цього методу полягає не тільки в можливості візуальної діагностики й вивчення патологічних ділянок, але й у можливості проведення прицільної біопсії, узяття матеріалу на цитологічне дослідження з будь-якої підозрілої ділянки, а також проведення лікувальних маніпуляцій.

У використовуваних бронхо- і гастроскопах є спеціальний канал для проведення біопсій, щипців і інших інструментів для узяття матеріалу на цитологічне дослідження. При цьому сама методика узяття матеріалу мініатюрними інструментами мало травматична, легко переноситься хворими й не викликає ускладнень.

Проведення фіброскопічного огляду верхніх дихальних шляхів проводиться в лікувальних установах.

В онкологічній практиці використання фіброскопічного дослідження верхніх дихальних шляхів показано:

  • при підозрі на пухлину одного з відділів верхніх дихальних шляхів, коли звичайний оториноларінгологічний огляд не дозволяє встановити діагноз;

  • при наявності пухлини для уточнення границь поширеності процесу й узяття матеріалу для морфологічного дослідження;

  • у хворих з метастазами в лімфатичні вузли шиї з невиявленого первинного вогнища з метою уточнення діагнозу;

  • у хворих з лімфосаркомою шийних лімфатичних вузлів або шлунка для виявлення ураження лімфосаркомою лімфаденоїдного глоткового кільця Вальдейера або виключення цього діагнозу;

  • у процесі променевого й хіміопроменевого лікування хворих для вирішення питання про ефективність проведення лікування;

  • по закінченні лікування хворого для рішення питання про ефективність проведеного лікування;

У процесі динамічного спостереження після лікування хворого з метою диференціальної діагностики постпроменевих змін і раннього рецидиву пухлини.

Протипоказань до виконання фіброскопічного дослідження , за винятком важкого загального стану хворих , практично не існує (див. нижче).

Фіброезофагоскопія. Це метод дослідження слизової оболонки й просвіту стравоходу з виконанням діагностичних і лікувальних маніпуляцій під контролем оптико-механічного приладу - езофагоскопа.

Показання й протипоказання. Фіброезофагоскопія повинна передувати рентгенологічному дослідженню стравоходу. Вона дає можливість визначити характер і локалізацію пухлини, форму рубцевого звуження після опіку, наявність стороннього предмета, дивертикулу стравоходу й ін. Під контролем фіброезофагоскопії проводиться біопсія. Найчастіше діагностуються злоякісні пухлини, бородавчасті утворення - папіломи й поліпи. Відносно рідко діагностуються доброякісні новотвори.

Фіброгастроскопія. Візуальне дослідження порожнини шлунка й різні діагностичні й лікувальні маніпуляції, проведені під контролем оптично-механічного приладу - фіброгастроскопа, називають фіброгастроскопією. Фіброгастроскопія призначається при підозрі на новоутворення шлунка, переродження виразки або поліпа в рак, для уточнення діагнозу виразкової хвороби й ін. За останні роки окремі вітчизняні й закордонні фахівці використовують фіброгастроскопію для розпізнавання джерела гострих гастродуоденальних кровотеч.

Візуальне вивчення слизової оболонки шлунка й біопсія повинні бути ведучими в діагностиці захворювань шлунка.

Фібродуоденоскопія. Під фібродуоденоскопією розуміють візуальне дослідження порожнини й слизової оболонки дванадцятипалої кишки з виконанням діагностичних маніпуляцій за допомогою приладу фібродуоденоскопа. Фібродуоденоскопія показана при механічній жовтяниці, підозрі на пухлину великого сосочка дванадцятипалої кишки, стриктурі жовчних проток, при холецистопанкреатиті, важко діагностованих дуоденальних виразках, дискінезіях дванадцятипалої кишки й ін. За допомогою біопсійного пристосування можна взяти ділянка слизової оболонки дванадцятипалої кишки для цитологічного дослідження. За показниками зондують просвіт великого сосочка, а при необхідності проводять ретроградну дуктографію. Під час витягу приладу повторно оглядають дванадцятипалу кишку, а також стінки шлунка й стравоходу. Фотографують досліджувані об'єкти за допомогою фотокамери, що підключається до окуляра фіброскопа.

Фіброколоноскопія. Фіброколоноскопія - це дослідження порожнини й слизової оболонки товстої кишки за допомогою фіброколоноскопа. Фіброколоноскопія показана при повторних кишкових кровотечах, не пов'язаних із захворюванням прямої кишки, при підозрі на пухлину товстої кишки, наявність у ній поліпів, дивертикулів, хронічних виразок, неспецифічних запальних процесів. Протипоказами для призначення фіброколоноскопії є: важкий загальний стан хворого, важке ураження серцево-судинної системи, бронхіальна астма, асцит, гострий ентероколіт і ін.

Медична термографія. Термографія є єдиним методом діагностичної радіології, що володіє абсолютною нешкідливістю й повною відсутністю протипоказань до її використання. Немаловажливу роль у поширенні термографії в клінічній практиці має прагнення сучасної медицини до зменшення інвазивності й променевих навантажень при проведенні діагностичних досліджень. Вагітні жінки й діти - у першу чергу є об'єктом застосування інфрачервоної діагностики.

В основі термографічного методу діагностики лежить безконтактна дистанційна реєстрація за допомогою спеціальної апаратури спонтанного інфрачервоного випромінювання шкірних покривів людини. Результатом реєстрації є термограма, що являє собою двовимірну карту розподілу температури на поверхні тіла. Аналіз карти дозволяє дати якісну оцінку характеристику зображення й кількісних критеріїв температурних градієнтів.

Термографія дозволяє ефективно виявляти патологічні процеси, що супроводжуються посиленою теплопродукцією тканин і органів, посиленням локального кровообігу й змінених вазомоторних реакцій судин серцево-судинної системи.

У цей час термографія досить широко застосовується в онкологічній практиці, при вивченні судинної патології, а також при діагностиці різних захворювань в оториноларінгології, ортопедії, травматології, нейрохірургії, урології, неврології, акушерстві й гінекології, ендокринології, кардіології, дерматології, гастроентерології, офтальмології.

Повністю реалізуються достоїнства термографії, як і будь-яких інших методів діагностичної радіології, лише в сполученні з іншими методами діагностики.

Ультразвукова діагностика. Ультразвукові методи дослідження зайняли одне із провідних місць у сучасній клінічній медицині. Цьому сприяли ряд факторів і насамперед вірогідність одержуваних результатів, неінвазивність, доступність і відносна простота процедури. Дослідження можна повторювати неодноразово, не заподіюючи шкоди для обстежуваного. Зростаюча цікавість клініцистів до ультразвуку пов'язана з постійним удосконаленням апаратури для досліджень, що дозволяє поглиблювати й розширювати їхній методичний рівень. Поряд з одномірним використовується двомірний метод, доплероехокардіографія, причому дослідження проводяться в реальному масштабі часу з елементами автоматичної обробки інформації.

Ультразвукові методи дозволили більш точно вирішувати питання діагностики значного числа захворювань серцево-судинних, травних, сечостатевий систем. За допомогою цих методів одержують коштовні відомості в акушерстві й гінекології, онкології, неврології й нейрохірургії, офтальмології.

Так, в області кардіології , завдяки унікальній можливості , візуалізації серця стали доступними розпізнавання внутрішньо серцевих об'ємних утворень, вивчення анатомії й функції міжшлуночкової перегородки, клапанного апарата серця, визначення внутрішньо серцевих шунтів, що має важливе значення в діагностиці набутих і вроджених пороків серця. Велике значення ультразвукових методів у діагностиці таких маловивчених захворювань, як кардіоміопатія, провисання стулок клапанів, розриви хорд, асинергія міокарда й т.п.

Значно покращилася й стала простіше діагностика пухлин, каменів, кист різних внутрішніх органів, судинних аномалій. Нешкідливість і доступність методу роблять його особливо привабливим в акушерстві й гінекології при обстеженні вагітних для виявлення патології плода й матері, ряду гінекологічних захворювань.

Усе ширше використовуються ультразвукові методи в неврологічної, офтальмологічній практиці, допомагаючи виявляти пухлинні, кістозні процеси, судинні й інші ураження.

Магнітно-резонансна томографія. При МРТ одержання зображення засноване на визначенні в тканинах розподілу щільності ядер водню (протонів) і на реєстрації деяких їхніх фізичних характеристик, зокрема часу релаксації. Отже, до особливостей МРТ зображень відноситься те, що вони подають інформацію про досліджувані тканини не тільки анатомічного, але й фізико-хімічного характеру. У медицині це дозволяє більш чітко відрізняти здорові тканини від ушкоджених. Перевагою МРТ у порівнянні з рентгенологічними методами досліджень є те, що в ній не використовується іонізуюче випромінювання, можна одержувати "зрізи" у різних площинах, зображення має більшу контрастність при тому же ступені просторового дозволу й відсутності артефактів на границях різних видів тканин.

МРТ стає основою діагностики. Для візуалізації тромбозу судин, поряд з ультразвуковим і рентгенологічним дослідженням застосовують мічені анти фібринові антитіла. МРТ забезпечує виявлення навіть невеликих мозкових крововиливів, інфарктів, маленьких пухлинних утворень, у тому числі мікроаденом гіпофіза. За допомогою МРТ краще видні й, отже, значно частіше (в 6-8 разів) виявляються вогнища демієлінізації при розсіяному склерозі. Все це показує високу інформативність методу, що забезпечує більш ранню й точну діагностику ряду захворювань, у тому числі початкових стадій ішемічних змін мозку й інших органів. Також є відомості про можливість оцінки за допомогою МРТ кровотоку й стану стінок великих посудин.

Магнітно-резонансна спектрографія дозволяє оцінювати одночасно структуру й метаболізм органів, одержувати дані про рівень енергетичних і ферментативних процесів.

Радіоімунний аналіз (РІА). У цей час у практичну охорону здоров'я широко впроваджується радіоімунний аналіз. Часто для діагностики різних захворювань необхідно виявити й виміряти в біологічних зразках дуже малі кількості різних з'єднань і, зокрема, гормонів. Якщо концентрація шуканої речовини дорівнює 10-8 г/мл або нижче, те досліджувати його за допомогою звичайних хімічних методів неможливо або вкрай важко. Складні біологічні тести займають багато часу й дають більшу статистичну погрішність.

Для визначення концентрації біологічних речовин (гормонів, ферментів, лікарських препаратів) у тканинах розроблені радіонуклідні методи. Їхньою особливістю є можливість виконання дослідження в пробірці ("in vitro"). Все дослідження проводиться без введення хворому радіонуклідів, для аналізу досить усього лише 1 мл крові або іншого біосубстракту.

Принцип методу складається у використанні конкурентного зв'язування шуканих стабільних і аналогічних їм по хіміко-біологічних властивостях мічених речовин або з'єднань зі специфічними єднальними системами.

Специфічна сприймаюча система вступає у взаємодію, як з досліджуваною речовиною, так і з його міченим аналогом, які вводять у субстрат ззовні. Між шуканою речовиною (наприклад гормоном) і тим же, але міченою речовиною (таким же гормоном, але радіоактивним) починається конкуренція. З'єднання з рецептором відбувається в кількостях, пропорційних вихідної концентрації досліджуваної речовини, що втримується в субстраті, і уведеному ззовні кількості міченого аналога. Чим більше вихідний зміст шуканої речовини, тим менше міченого аналога буде захоплено єднальною системою й тим більша частина його залишиться незв'язаної.

Одночасно з визначенням у хворих концентрації досліджуваної речовини проводять у тих же умовах серію визначень відомих стандартних концентрацій шуканої речовини в заздалегідь приготовлених стандартних розчинах.

По співвідношенню активності будують калібровану криву, що відбиває залежність активності проби від концентрації досліджуваної речовини.

Діагностичне застосування радіонуклідів. Введення в організм радіонуклідів відповідних елементів, що приймають участь у метаболізмі організму, дозволяє, не псуючи фізіології досліджуваного процесу, вивчити особливості його плину. У цих умовах радіонуклід є свого роду "передавачем", що транслює інформацію за допомогою радіоактивного випромінювання, що виникає при його розпаді. Саме цим визначається специфічність і тонка спрямованість методик радіонуклідної діагностики при оцінці функціонального стану й структурно-морфологічних особливостей внутрішніх органів або систем організму.

Дослідження в цілому організмі проводять у наступних напрямках: вивчення накопичення радіонуклідів у певні проміжки часу в досліджуваному органі або в тканинах; вивчення зміни концентрації радіонукліда в часі в органі або в тканинах і виведення його з організму (динамічні дослідження); вивчення розподілу радіонукліда в органі або системі тканин (сканування, сцинтиграфія).

При цьому залежно від способу реєстрації випромінювання можливо одержати наступні дані: відносна кількість радіонукліда в досліджуваній ділянці (радіометрія); тимчасові параметри - час напівочищення крові від радіонукліда, час максимального нагромадження, напіввиведення й швидкість перфузії в досліджуваному органі або тканинах і ін.(радіографія); двовимірну картину розподілу радіонуклідів (сканування, сцинтиграфія).

Залежно від способу й типу реєстрації випромінювань радіометричні прилади розділяються на наступні групи:

  1. для реєстрації радіоактивності окремих зразків або проб різних біологічних середовищ (лабораторні радіометри);

  2. для виміру величини абсолютної радіоактивності зразків розчинів радіоактивних нуклідів (дозкалібратори);

  3. для виміру радіоактивності всього тіла хворого або окремого органа (медичні радіометри);

  4. для реєстрації динаміки переміщення РФП в органах з поданням інформації у вигляді кривих (радіографи);

  5. для реєстрації розподілу РФП у тілі хворого або в досліджуваному органі з поданням даних у вигляді зображень (сканери) або у вигляді кривих розподілу (профільні сканери);

  6. для реєстрації динаміки переміщення, а також для вивчення розподілу в тілі хворого й досліджуваного органа РФП (сцинтиляційна гамма-камера).

Радіометрія в лабораторних умовах найчастіше проводиться в таких біологічних середовищах, як кров, сеча, слина, кал, спинномозкова, асцитична й плевральна рідини, через певний час після введення в організм радіоактивних речовин. Цим методом визначають як бета- так і гамма-випромінюючі радіоактивні речовини. За допомогою даного методу діагностики, як і більшості інших, частіше визначають не абсолютну, а відносну радіоактивність, що набагато простіше й не знижує вірогідності дослідження. Клінічна радіометрія використовується у випадках вивчення щодо статичних, тобто повільно протікаючих процесів, нагромадження й виведення радіоактивних речовин в органах або тканинах, коли потрібно вимірюють через досить великий проміжок часу - хвилини, години й доба. Результати радіометрії виражаються у відсотках стосовно прийнятої хворим кількості радіоактивної речовини або патологічної ділянки тіла стосовно здорового.

Найпоширенішими типами простих лабораторних радіометрів є вітчизняні прилади-"Гамма-тиреорадіометр" (ГТРМ-02у), “Гама-12”, “Гама-800”.

Радіометри всього тіла являють собою систему, що складається зі спеціального стола для укладання пацієнтів і нерухомо встановлених 2-4 штативів, на яких кріпляться 2-4 детектора, що мають більші кристали. У поле зору цих детекторів входить вся поверхня стола й відповідно все тіло пацієнта. Показники швидкості рахунку від всіх детекторів підсумуються, і, таким чином, виходить величина, що характеризує загальну активність РФП у тілі пацієнта. Радіометрія всього тіла використовується для визначення ефективного періоду напіввиведення нукліда з організму й кліренсу тканин, а також визначення інкорпорованих гамма-випромінюючих РВ після аварії. У цей час використовуються більше досконалі прилади - СИЧ (лічильник випромінювання людини).

Радіографія. Для вивчення фізіологічних процесів, що швидко протікають, при фазовому аналізі роботи серця, визначення швидкості кровообігу, вентиляційної здатності легенів, функціонального стану печінки й нирок, застосовують клінічну радіографію. При цьому автоматично малюється крива вимірювання радіоактивності самописом підключеним до радіометра. У зв'язку з необхідністю реєстрації радіоактивності в декількох ділянках тіла одночасно застосовують багатоканальні радіографи.

Радіографи являють собою системи, що складаються з 2-4- детекторів (тому вони називаються двох -, трьох - або чотирьох канальними), які незалежно один від одного дозволяють вимірювати інтенсивність випромінювання від різних ділянок тіла. Показники вимірів представляються у вигляді кривих, які будуються на підставі показників швидкості рахунку за кожні 1,2,10,20 або 40 із залежно від швидкості зміни концентрації РФП у досліджуваному органі.

Сканери являють собою апарати, у яких детектор послідовно й з постійною певною швидкістю пересувається над всім тілом або окремою його областю, реєструючи інтенсивність випромінювання в кожній крапці тіла, що трансформується у відповідну частоту штрихів, на папері. Сучасні сканери замість штрихування використовують різний колір штрихування залежно від швидкості рахунку випромінювання.

Гамма-камера. Гамма-камера - прилад для графічної реєстрації ( сцинтиграфії) розподілу радіоактивного ізотопу, попередньо уведеного в організм людини, одночасного детектування гамма-випромінювання від частин тіла (органа). У гамма-камері використовується великий сцинтиляційний детектор. Звичайно це монокристал натрію йодиду діаметром 40-60 див, пов'язаний з 19 і більше ФЕУ, що збирають світло з усією його поверхні. Електричні імпульси, що виникають у ФЕУ, обумовлюють спалахи світла на екрані електронно-променевої трубки; при цьому розподіл сцинтиляцій у різних відділах кристала, відображає картину розподілу гамма-випромінюючого РФП в органі. Таким чином, шлях перетворення інформації тут наступний: фотон від радіонукліда, розподіленого в тілі пацієнта ( сцинтиляція в кристалі ( імпульс у ФЕУ ( електронний пристрій, що формує карту зображення ( спалах світла на екрані осцилоскопа.

На відміну від сканерів, гамма-камери дозволяють одночасно одержувати інформацію про розподіл РФП в органі й шляхом спостереження за екраном або кінозйомки досліджувати швидко протікаючі процеси, наприклад кровотік в окремих органах або розподіл радіоактивного газу в легенях при диханні. Результати дослідження представляють у вигляді серії гамма-топограм.

Спеціальний пристрій, що входить у гамма-камеру, дозволяє досліджувати розподіл РФП у всьому тілі хворого (особливо це важливо при дослідженні всього скелету). Для цього стіл із хворим автоматично переміщається щодо нерухливого детектора гамма-камери, і електронний блок приладу формує сукупність гамма-топографічних зображень послідовно від голови до п'ят.

Як уже вказувалося, гамма-кванти викликають спалахи (сцинтиляції) у кристалі детектора. Спалахи певної інтенсивності переносяться на екран осцилоскопа, яким обладнана гамма-камера. На екрані осцилоскопа з'являються сигнали у вигляді світлових крапок, координати яких відповідають координатам сцинтиляцій у кристалі. Із цих світлових крапок і будується сцинтиграфічне зображення. Його можна розглядати або зафіксувати на фотопапері (плівці). Вихідний пристрій сучасних гамма-камер, оснащених комп'ютером, називають дисплеєм. Дисплей оснащений телевізійним екраном і видає лікарю відомості у вигляді одиниць швидкості рахунку на електронному табло, графіків кривих або матричних зображень.

Аналіз інформації може здійснюватися по програмах, наявним у комп'ютері. Зокрема, можуть бути побудовані гістограми, що виражають залежність " активність-час". У такий спосіб досліджують динаміку нагромадження й виведення РФП із усього органа або з окремих його ділянок, що цікавлять лікаря ("зони інтересу"). Виділення "зони інтересу" роблять на екрані дисплея за допомогою так званого світлового олівця.

Математична обробка застосовна як для окремих гамма-топограм (при "статичній візуалізації" органа), так і для серії послідовно зареєстрованих зображень ("динамічна візуалізація"). Динамічна гамма-топографія особливо важлива при вивченні швидко перебігаючих процесів (центральної гемодинаміки, кровотоку в нирках і т.д.). Гамма-камери, оснащені спеціальними електронними приставками, дозволяють синхронізувати процес формування гамма-топограм із певними фізичними сигналами. Такі пристрої допомагають встановити розподіл РФП у рухливому органі (серце, легені), формуючи зображення у функціональній фазі, що цікавить лікаря. Наприклад, при дослідженні нагромадження індикатора в міокарді збір радіонуклідної інформації починається й закінчується тільки по сигналі електрокардіографа в потрібний момент серцевого циклу. У такий спосіб можна сформувати кілька зображень серця, кожне з яких буде відповідати серцевій фазі циклу.

Позитронна емісійна комп'ютерна томографія (ПЕКТ) - метод дослідження функціонального стану тканин людського організму за допомогою радіонуклідів, що випромінюють позитрони. Кожний позитрон, вилітаючи з атома, вступає у взаємодію з електроном у навколишній тканині. У результаті зустрічі відбувається анігіляція - обидві частки зникають, але при цьому виникають два гамма-кванти з енергією 511 кеВ кожний, які розлітаються в протилежних напрямках. У позитронному томографі на рівні досліджуваної частини тіла хворого розташовуються два детектори, які переміщаються по окружності. Одночасна реєстрація двох гамма-квантів, що виникають при анігіляції, указують на загибель позитрона на лінії, що з'єднує дві крапки детекції. Як детектори в позитронних томографах застосовують флюорид цезію, йодид натрію або германат вісмуту. Для ПЕКТ використовуються радіонукліди, що випускають позитрони. Вони розділяються на дві групи: 1) ультракороткоживучі - 15ПРО (Т1/2 2,04 хв), 13N (Т1/2 10 хв), 11С (Т1/2 20,1 хв). Достоїнство цих РФП полягає в тому, що вони являють собою функціональні компоненти біологічних з'єднань. Але через короткий період напіврозпаду їх можна застосовувати лише в місці їхнього одержання на медичному циклотроні; 2) радіонукліди, одержувані в радіонуклідній лабораторії в спеціальних генераторах. У більшості випадків - це з'єднання, мічені 68Ga.

Позитронна емісійна комп'ютерна томографія - унікальний спосіб радіонуклідного дослідження. Він дозволяє досліджувати метаболізм позитронного випромінювача в організмі, причому одержати точні відомості з локалізацією РФП в організмі й розрахувати досліджувані функції в будь-якому обмеженому обсязі тканини. Отже, ПЕКТ - це насамперед спосіб одержання нової інформації про патофізіологічні механізми хвороб і їхньої корекції при різних варіантах лікування. ПЕКТ забезпечує виконання головним чином 4 груп досліджень:

  1. вивчення кровотоку й транзиту інших рідин в органах і тканинах;

  2. дослідження метаболізму вуглеводів, жирів і білків;

  3. вивчення процесів молекулярного транспорту, проникності мембран і стану рецепторів;

  4. дослідження розподілу лікарських препаратів і їхньої фармакокінетики.

Радіо-активаційний аналіз. Це методи визначення концентрації стабільних нуклідів у біологічних зразках або в цілісному організмі за допомогою вимірювання випромінювання цих нуклідів, активованих різними частками або фотонами. Одним зі способів активації є опромінення швидкими нейтронами (нейтрон-активаційний аналіз). Швидкі нейтрони захоплюються ядрами натрію, хлору, калію, фосфору, кадмію, внаслідок чого ці елементи стають радіоактивними. Повертаючись у стабільний стан, вони випускають гамма-кванти суворо певних енергій. По гамма-спектрах установлюють зміст цих елементів у тканинах. Для визначення змісту стабільного йоду в щитовидній залозі використовують ренгенофлюоресцентний аналіз. Фотонна абсорбціометрія дає можливість обчислювати концентрацію мінеральних компонентів у кістковій тканині. Дослідження змісту різних речовин у тканинах "in vivo" можливо за допомогою МР спектрометрії й позитронний емісійної комп'ютерної томографії.

Крім вище перерахованих клінічних і не променевих методів дослідження для виявлення патологічних змін в органах і системах людини, що виникли в результаті впливу іонізуючого випромінювання використовуються всі традиційні методи рентгенодослідження і сучасний метод - комп'ютерна томографія.

Вибір методики рентгенологічного дослідження хворих багато в чому залежить від локалізації й поширеності патологічних процесів. Для кожної системи (серцево-судинна система, органи дихання, шлунково-кишковий тракт, біліарна, сечовидільна й інші системи) лікарем-рентгенологом застосовується свій арсенал методик (алгоритм).

Наприклад, дослідження органів дихання починається із профілактичної або діагностичної флюорографії, на цьому етапі відбувається відбір хворих з патологією органів дихання, яким надалі застосовується рентгенографія в прямій і бічній проекціям, поліпозиційна рентгеноскопія (за показниками). Для уточнення характеру змін, структури патологічного вогнища, поширеності його, визначення його відношення з навколишніми органами й тканинами використовується пошарове дослідження легенів (томографія).

Для дослідження шлунково-кишкового тракту арсенал методик (діагностичний алгоритм) відрізняється від попереднього. Дослідження ШКТ починається з оглядової рентгеноскопії органів грудної й черевної порожнини (при наявності профілактичної флюорографії органів дихання рентгеноскопію їх робити не слід), після чого виробляється контрастне дослідження стравоходу, шлунка, 12-палої кишки. При необхідності контрастне дослідження супроводжується додатковими методиками дослідження стравоходу, шлунка, 12-палої кишки - методики подвійного й потрійного контрастування, методики дослідження в стані штучної гіпотонії й т.д.

У повсякденній практиці рентгенологів трактування рентгенівського зображення досить суб'єктивне. З одного боку, лікар зобов'язаний відрізнити норму від патології - від цього нерідко залежить подальша доля хворого. З іншого боку, текстовий опис рентгенівського зображення органа або системи, інтерпретація рентгенівського симптому повинна розумітися однозначно всіма читаючими висновок. Для досягнення цього в арсеналі рентгенологічного методу є цілий ряд як основних, так і додаткових методик, обсяг яких різний залежно від рівня лікувальної установи. В установах практичної охорони здоров'я поряд із застосуванням рентгеноскопії й рентгенографії, є можливості широкого використання томографії.

У виявленні захворювань легенів більша роль належить профілактичному рентгенологічному (флюорографічному) обстеженню, оскільки вони нерідко протікають клінічно безсимптомно й можуть бути випадковою знахідкою при дослідженні. За узагальненим даними різних авторів поліпозиційне рентгенологічне дослідження хворих, використання прицільних знімків, томографії в сполученні з ретельним аналізом клінічних даних дозволяє поставити правильний діагноз в 71-97% хворих. Найбільшою діагностичною інформативністю володіє рентгено-ендоскопічне дослідження, що забезпечує при раку легень одержання морфологічного підтвердження діагнозу в 97% хворих. Крім традиційних методів рентгенологічних досліджень в арсеналі діагностичних променевих методик з'явилася комп'ютерна томографія (КТ). КТ поєднала в собі останні досягнення рентгенівської й обчислювальної техніки, відрізняється принциповою новизною технічних рішень і математичного забезпечення. Вона не має аналогів серед попередніх методик рентгенологічного неінвазивного вивчення внутрішніх органів, тому що вперше дозволила одержати не непрямі, а прямі дані про структуру їх, а також про зміни, що розвиваються в органах при різних захворюваннях. Надзвичайно висока інформативність методу КТ дозволила обмежити застосування небайдужих для хворих методів, що вимагають введення контрастних або радіоактивних речовин у судинне русло, біліарну, сечовидільну, лікворну й інші системи організму.

Діагностичні можливості КТ при деяких видах пухлин і інших порушень досягла майже 90-100%. Точне визначення локалізації й розміру (обсягу) вогнища ураження при деяких формах патології без КТ було взагалі неможливим. З досить високим ступенем імовірності визначається також і характер осередкових і дифузійних змін внутрішніх органів. Це ставиться не тільки до найпоширеніших пухлинних і судинних уражень, але й до запальних захворювань, набутими вадами розвитку, дистрофічним, паразитарним і іншим захворюванням. Цінність КТ не обмежилася тільки її винятковим внеском у розширення діагностичних можливостей. Можливість проведення багаторазових повторних досліджень і одержання при цьому ідентичних відомостей (за рівнем "зрізів") уперше дозволила лікареві прижиттєво реєструвати як тимчасові, так і векторні характеристики патологічних процесів, що розвиваються в мозку, легенях, печінці й ін. внутрішніх органах. Є можливість динамічного спостереження за зміною величини, форми й характеру самого вогнища (по зміні його щільності). Дані отримані за допомогою КТ є важливими для виявлення патологічних змін в органах і системах людини, що виникли в результаті впливу іонізуючих випромінювань, для точного визначення тактики лікувальних заходів і часу їхнього здійснення, включаючи комплекс невідкладних хірургічних втручань.

Отримані результати необхідно зіставляти з даними клінічних, лабораторних, променевих і інших не променевих методів досліджень. Алгоритм альтернативних методів дослідження в кожному конкретному випадку повинен скласти лікар.

Величину променевого навантаження при медичному опроміненні населення обов'язково фіксують в історії хвороби або медичній карті. Нижче приводимо значення ефективних еквівалентних доз при знімках (табл.31 ).

Таблиця 31. Приблизні значення ефективних еквівалентних доз при знімках (додатковий фільтр 2 мм Al).

Об'єкт

ЭЭД за 1 знімок (мЗв)

ПП

дослідження

Вік (роки)

0,5-2,2

2,3-6,5

6,6-11

11-16

Дорослі

1

Флюорографія ОГП

пряма

бічна

-

-

-

-

-

-

-

-

0,6

0,5

2

Рентгенографія ОГП

пряма

бічна

0,04

0,05

0,05

0,1

0,07

0,15

0,11

0,22

0,4

0,3

3

Томографія легенів і середостіння

0,08

0,1

0,14

0,22

0,8

4

Комп'ютерна томографія легенів і середостіння

2,0

2,5

3,5

10,0

20,0

5

Череп

0,02

0,02

0,02

0,02

0,02

6

Комп'ютерна томографія голови

1,2

1,5

2,1

6,0

12,0

7

Плечовий суглоб

0,02

0,02

0,02

0,02

0,02

8

Хребет: шийний відділ

прямій

бічний

поперековий відділ

прямій

бічний

0,2

0,03

0,06

0,1

0,3

0,2

0,2

0,3

0,4

0,2

0,5

0,4

0,8

0,3

0,5

0,7

1,4

1,4

0,8

1,0

9

Кістки таза, хрестець, куприк

0,3

0,7

1,2

2,6

2,3

10

Тазостегновий суглоб, верхнього 1/3 стегна

0,2

0,3

0,4

0,5

0,3

11

Кістки кінцівок

0,01

0,01

0,01

0,01

0,01

12

Ребра

0,07

0,08

0,09

0,4

0,75

13

Сечова система (оглядова), контрастна урографія

0,2

0,3

0,9

1,0

1,1

14

Метросальпінгографія

-

-

-

1,0

2,0

15

Холецистографія

0,02

0,03

0,04

0,06

0,2

16

Комп'ютерна томографія черевної порожнини

2,0

2,5

3,5

10,0

20,0

17

Маммографія

-

-

-

-

0,1

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]