Ендокринна система.

Вплив факторів Чорнобильської катастрофи на ендокринну систему варто розглядати в контексті двох взаємозалежних факторів - специфічного радіаційного й неспецифічного дезадаптаційного, характерного для будь-яких катастроф (землетрус, війна, повінь та ін.). Причетність порушень ендокринної системи до шкоди здоров'я населення може бути обумовлена наступним: безпосереднім впливом ІВ на ендокринні органи-мішені - щитовидну й статеві залози, гіпоталамус; участю ендокринних регуляторних механізмів у формуванні синдрому дезадаптації у відповідь на вплив радіаційних і нерадіаційних факторів катастрофи; формуванням ендокринної патології внаслідок нейропсихологічної і імунної дезадаптації.

Динамічне спостереження за особами, що брали участь у ЛНА, евакуйованими з 30-кілометрової зони й проживаючими на контрольованих територіях, виявило певні зрушення в ендокринній системі. Уже на початкових етапах після аварії було відзначене підвищення функціональної активності основної ланки ендокринної системи адаптації - системи гіпоталамус-гіпофіз-кора наднирників. У цілому воно було адекватно ситуації й проявлялося в стійкому збільшенні секреції кортизону й кортикотропіну. Пролонгування психоемоційного впливу, що створило стан хронічного стресу, підтримувало високу секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизону, інсуліну й інших гормонів, що, безсумнівно, зіграло істотну роль у росту захворюваності серцево-судинної системи (ССС) (гіпертонічна хвороба - ГБ, прогресуючий атеросклероз) і такі ендокринних хвороб, як цукровий діабет і ожиріння. Спостерігали порушення всеукраїнського механізму зворотного зв'язку кортизон - АКТГ, дизрегуляторний характер реакції на інсулін.

Через 5 - 6 років після участі в роботах з ліквідації аварії в більшості обстежених спостерігалася нормалізація рівнів секреції гормонів гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи й катехоламінів, однак проведені функціональні проби встановили зниження резервних можливостей цих систем.

Збільшення частоти автоімунних ендокринних захворювань - аутоімунного тиреоідиту, тиреотоксикозу, цукрового діабету, деяких форм гіпокортицизму потенціюється регуляторними розладами імунної системи, змінами клітинного й гуморального імунітету. Зрушення в імунній системі дали підстави прогнозувати аутоімунні тиреоідити до реального їхнього зростання в 1992 р.

Найбільш наочні прояви ендокринного дезадаптоза в осіб, що довгостроково працюють в 30-кілометровій зоні, що піддаються хронічному опроміненню в малих дозах, у яких виявлені відмінності в гормональних зрушеннях від інших груп потерпілих, включаючи осіб,що перенесли ГПХ. В обстеженої групи працюючих в 30-кілометровій зоні з 1986 - 1987 по 1991 - 1992 р. відзначене закономірне підвищення змісту в крові кортизону й екскреції із сечею 11-оксикортикостероїдів ( 11-ОКС) без залежності від сумарної дози опромінення за період роботи при істотній поширеності ожиріння й цукрового діабету, ГБ і астеноневротичних синдромів. Нормальна маса тіла була тільки в 47,9 % обстежених, в інших відзначене ожиріння різного ступеня. Порушення вуглеводного обміну виявлене в 20,1 %. ГБ і різні варіанти астеноневротичних і астенодепресивних станів також реалізувалися на тлі підвищення глюкокортикоїдної функції кори наднирників - гіперкортизолізму.

Відмінною рисою порушень функціональної активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи в осіб, що довгостроково працюють в 30-кілометровій зоні, є стійке підвищення секреції кортизола при відсутності очікуваного синхронного підвищення секреції АКТГ, особливо в осіб з дозами опромінення більше 0,25 Гр. зниженим було й вмісту у крові бета-ендорфіну. Достовірних змін рівня добової екскреції адреналіну не виявлено. Характерною рисою виявилося зменшення добової екскреції норадреналіна, виразність якої підсилювалася паралельно зі зростанням сумарної дози опромінення й при наявності сформованої соматичної патології - ГБ і цукрового діабету.

У частини обстежених відзначалося зменшення екскреції із сечею дофаміна. При аналізі взаємозв'язку окремих симптомів і синдромів з інтегральним показником стану адаптації організму серед ознак, що тісно корелюють зі ступенем дезадаптації, виділені психологічні критерії (рівень тривоги, рівень стресу) і біохімічні показники, у тому числі добова екскреція із сечею норадреналіна й дофаміна.

Досить закономірні зрушення виявлені при дослідженні стану гіпофізарно-гонадної системи. У чоловіків, особливо при наявності вегетативних і сексуальних розладів, відзначалося зниження андрогенної і генеративної функцій яєчок, спостерігалося підвищення змісту в крові пролактину, лютропіну й фоліотропіну, естрогенів при зниженні рівня тестостерону.

Зіставлення психологічних показників зі станом глюкокортикоїдної і симпатико-адреналової функцій показало, що, по даним добової екскреції 11-ОКС, характерна в цілому для всієї обстеженої групи підвищена продукція глюкокортикоїдів (ГК) була вірогідно вище в осіб з високим рівнем стресу й тривожності. Очевидно, викликані малими дозами ІВ зрушення внутрішньоклітинних метаболічних процесів у тканинах, у тому числі й нервової, змінюють вміст у гіпоталамусі й інших відділах мозку нейромедіаторів і нейротрансміттерів, порушуючи при цьому адекватність гормональної адаптивної відповіді. Отримані дані свідчать про те, що ендокринна функція гіпоталамуса високо чутлива до опромінення. Особливістю "радіаційного" варіанта ендокринного дезадаптоза є первинна функціональна неповноцінність гіпоталамічної ланки гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи. Крім того, периферичний "метаболічний" радіаційний ефект є додатковим чинником, що підвищує вимоги перед всією системою адаптації організму.

Є багато загального в картині ендокринних порушень при старінні й станах тривалого стресу, адаптація до яких вимагає додаткових енергетичних витрат, а забезпечення останніх здійснюється за допомогою підвищення секреції кортизола, соматотропного гормону, пролактину, інсуліну й інших гормонів. "Ціною" адаптації організму до тривалих стресових станів і при старінні, і в опромінених осіб є атеросклероз і артеріальна гіпертензія, ожиріння й цукровий діабет, астеноневротичні й астенодепресивні стани. Неадекватність адаптивних реакцій гіпоталамуса в умовах хронічного впливу малих доз збільшує ці явища.

Таким чином, гормональні зрушення, що забезпечують адаптацію організму до факторів Чорнобильської катастрофи, одночасно є каталізатором процесів гормонального й психосоматичного старіння організму.