Щитовидна залоза

Викид у навколишнє середовище величезних активностей радіонуклідів йоду, здатність щитовидної залози (ЩЗ) його накопичувати можуть привести до виникнення й розвитку гіпотиреозів, аутоімунних тиреоідитів, доброякісних і злоякісних новоутворень ЩЗ. Можливість появи цих захворювань більше виражена в дітей, тому що їх ЩЗ вразливіша до впливу радіонуклідів йоду. От чому всі особи, особливо діти, що підлягали радіаційному впливу в результаті аварії на ЧАЕС, мають потребу в систематичному, протягом десятиліть, спостереженні за функцією й структурою ЩЗ.

При масових обстеженнях дітей, проведених у перші місяці після аварії (травень - червень 1986 р.), клінічних ознак, що свідчать про наявність патології ЩЗ (мікседеми або гострого радіаційного тиреоідиту) у жодного дитини виявлено не було. Це зв'язано, очевидно, з тим, що для їхнього виникнення потрібні значно більше високі (десятки тисяч радий) дозові навантаження на ЩЗ. Разом з тим у цей період спостерігалося дозозалежне збільшення змісту загального тироксину в крові. Так, зміст загального тироксину в крові в дітей з поглиненої ЩЗ дозою радіонуклідів йоду вище 1500 радий в 4 рази перевищувало таке в дітей контрольної групи. У цієї категорії обстежених спостерігалося також підвищення вмісту трийодтироніну й зниження - тиреотропіну в крові. Відсутність клініки тиреотоксикозу при підвищеному змісті тиреоідних гормонів дозволило висловити припущення про циркуляцію в крові неактивних, пов'язаних з білками, форм гормонів. Зниження ж рівня тиреотропіну в крові в цієї категорії обстежуваних носило компенсаторний характер.

Через 6-12 мес після аварії зміст тиреоїдних гормонів у крові поступово знижувалося, до 18 міс досягло контрольних величин і перебуває на цьому рівні дотепер.

Одним з можливих наслідків радіаційного впливу можуть бути виникнення й розвиток аутоімунного тиреоїдиту. За даними клінічного спостереження, протягом усього періоду, що пройшов після аварії, підвищення захворюваності аутоімунним тиреоїдитом не відзначено. Динамічні спостереження за рівнем антитіл до тиреоглобуліну й мікросомальної фракції ЩЗ у крові в дітей, що проживають на контрольованих у зв'язку з аварією на ЧАЕС територіях, а також евакуйованих з 30-кілометрової зони, не виявило відхилень. Такі можливі наслідки радіаційного впливу, як гіпотиреоз, за після аварійний період себе не виявили.

Починаючи з 1990 р. в Україні відзначений ріст захворюваності раком ЩЗ серед дитячого населення. В 1981 - 1985 р. цей показник становив 0,04 - 0,06 випадків на 100 тис. дітей у рік, в 1990 р. він був дорівнює 0,23, в 1991 р. - 0,20, в 1992 р. - 0,43, в 1993 р. - 0,39. Протягом доаварійних 5 років у Київській, Чернігівській і Житомирській областях не зареєстровано ні єдиного випадку раку ЩЗ у дітей. В 1990 р. по Київській обл. захворюваність склала 0,96; в 1991 - 0,96; в 1992 - 2,45, в 1993 р. - 2,25 випадки на 100 тис. дітей; по Чернігівській обл. відповідно по роках - 1,11; 0,75; 1,14. в 1993 р. - 1.54; по Житомирській обл. - 0,60; 0,31 і 0,63, в 1993 р. - 0,97. Значний ріст раку ЩЗ відзначений в 1992 р. і в дітей Ровенської (1,7 на 100 тис.) і Черкаської (1,3 на 100 тис.) областей. Найбільш істотний ріст спостерігався в дітей молодших (до 10 років) вікових груп. У Києві ці показники склали відповідно 0,36; 0,54; 1,83; 0,95.

Якщо протягом 5 років до Чорнобильської катастрофи в Україні було зареєстровано 25 випадків раку ЩЗ у дітей, то в 1986 - 1993 р. їхнє число склало 156. У підлітків в 1981 - 1985 р. виявлено 34, а в 1986 - 1992 р. - 69 випадків раку ЩЗ. У цілому показники виявлення рака цієї локалізації в населення України зросли з 0,6 на 100 тис. в 1981 р. до 1,8 в 1990 р. і 2,1 в 1991 р., однак темпи росту серед дорослого населення однакові як у до-, так і в після аварійний періоди. Є тенденція до більше інтенсивного зростання захворюваності раком ЩЗ у трьох контрольованих областях - Київської, Чернігівської й Житомирської.

Статистично достовірних зрушень захворюваності доброякісними пухлинами ЩЗ (вузлові зоби, аденоми, кісти) до 1993 р. не відзначено.

Спостережувана в цей час реалізація радіаційних ефектів на ЩЗ і прогнози на майбутні роки диктують необхідність створення чіткої системи тривалого тиреоїдного моніторингу опромінених осіб, особливо, опромінених внутрішньоутробно, у дитячому й підлітковому віці.