Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Psikhosomatika__5-6.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
12.02.2015
Размер:
154.11 Кб
Скачать

Основи психосоматичної медицини

Тема № 5-6

Центральна нервова система та психосоматичні реакції.

Вплив теорії умовних рефлексів І.П. Павлова на вчення про психосоматичні захворювання. Теорія стресу. Поняття про копінг - стратегії.

Інтегративні психосоматичні моделі.

        1. Психофізіологічні концепції. Вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси та психосоматична медицина. Кортико-вісцеральна концепція Курцева та Бикова.

  1. Концепція гомеостазу У. Кеннона та вчення про загальний адаптаційний синдром Ганса Сельє. Поняття про копінг-стратегії.

  2. Інтегративні моделі (інтегративна модель здоров’я, хвороби та хворобливих станів Вайнера, біопсихосоціальна модель Ікскюля та Везіака, медична антропологія Віктора Вайцзеккера).

  3. Сучасна системно-динамічна теорія виникнення психосоматичних захворювань.

        1. Психофізіологічна концепція.

А) Вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси та психосоматична медицина. І.П. Павлов довів, що умовні сигнали можуть викликати фізіологічні реакції. Умовний рефлекс виникає тоді, коли поєднуються нейтральний (умовний) та безумовний подразник, який рефлекторно викликає безумовну реакцію. Через деякий час нейтральний подразник також починає викликати відповідну реакцію (виникає умовний рефлекс) Якщо ж умовний та безумовний подразники більше не поєднуються в часі, то відбувається поступове згасання умовного рефлексу. Психосоматичні процеси можуть розглядатись як складно структуровані рефлекси. І.П. Павловим та його учнями було описано умовні рефлекси при всіх тілесних функціях в т.ч. при серцево-судинній діяльності, терморегуляції, функції нирок. Важливе значення для об’єднання психосоматики та вчення про умовні рефлекси мають експериментальні неврози: якщо виробити в дослідах на тваринах два протилежних умовних рефлекси на різні умовні подразники, а потім поєднувати їх в часі, то піддослідні тварини демонструють порушення поведінки, вегетативні розлади та соматичні захворювання. З позицій теорії експериментального неврозу І.П. Павлова, виникнення соматичного розладу є результатом надсильної або довготривалої стимуляції нервової системи. За психофізіологічну основу було прийнято позамежове гальмування або застійне збудження, що виникає за таких умов в ЦНС.

Б) Кортико-вісцеральна теорія. Російський фізіолог І.П. Павлов розрізняв умовні та безумовні рефлекси. Умовні рефлекси формуються впродовж життя і є наслідком научіння. У людини є мовлення (друга сигнальна система), а отже слова можуть виступати в ролі умовного подразника для формування умовних рефлексів. Експериментально доведено, що напади БА при введенні антигену можна зв’язати із звуковим сигналом уже через декілька повторень. Теоретичні постулати І.П. Павлова отримали продовження в роботах його послідовників Курцева і Бикова, що розробили кортико-вісцеральну теорію виникнення виразкової хвороби шлунку і 12-палої кишки. Виникнення соматичних захворювань вони пов’язували з первинним порушенням коркової регуляції діяльності внутрішніх органів, обумовленим перенапруженням процесів збудження та гальмування в корі головного мозку. Основні положення кортико-вісцеральної теорії:

  1. Порушення функцій якої-небудь вісцеральної системи у невротизованих тварин є доказом психогенезу відповідних соматичних захворювань

  2. Невроз є найпоширенішою початковою формою розвитку соматичного захворювання.

Проте подальші дослідження не підтвердили цих положень. Клінічна практика свідчить про наявність наступної тенденції: чим більш вираженими є невротичні прояви, тим менші органічні захворювання в органах та системах і навпаки, важкі інфаркти міокарда і прободні виразки часто виникають у людей на фоні повного здоров’я, без будь-яких скарг або невротичних порушень. Крім того, кортико-вісцеральна теорія недостатньо враховує роль особистості у психогенезі психосоматичних хвороб.

2. Концепція гомеостазу у. Кеннона та вчення про загальний адаптаційний синдром Ганса Сельє. Поняття про копінг-стратегії.

А) Вегетативний супровід емоцій. Важливе значення для розуміння психосоматичних розладів мають теорія гомеостазу Кеннона (1929) як основний принцип життєдіяльності організму та вчення про загальний адаптаційний синдром Г. Сельє (1936). Кеннон описав фізіологічні механізми емоційної поведінки, які тісно пов’язані з вегетативними проявами. Він також показав, що організм відповідає на надзвичайні ситуації певними адаптаційними змінами фізіологічних механізмів, включаючи нейрогуморальні та гормональні. Фізіолог Кеннон виявив, що екстремальні ситуації готують організм до боротьби або втечі. Така підготовка відбувається і тоді, коли участь в подіях є суто емоційною( у вболівальників футбольних команд може з’являтися цукор в сечі як і у активних гравців). На відміну від рефлекторної моделі, Кеннон поєднав в реакціях на екстремальні ситуації емоції та їх тілесний супровід.

Б) Концепція стресу та загального адаптаційного синдрому Сельє розкривають механізми впливу стресорів і можливі їх наслідки для організму. Ганс Сельє розширив уявлення Кеннона поняттям про загальний адаптаційний синдром. Стрес — це сформована в процесі еволюції загальна неспецифічна адаптаційна реакція у відповідь на дію стресогенних факторів (Н. Sе1уе, 1936). Хронічний стрес супроводжується зниженням неспецифічної резистентності і є неспецифічною основою цілого ряду захворювань.

Моделлю, яка допомагає пояснити розвиток біологічної декомпенсації в умовах стресу, є загальний адаптаційний синдром – поняття, яке було введено Г. Сельє. Він стверджував, що розвиток реакції організму на тривалий та надмірний стрес зазвичай включає три фази:

    1. Реакція тривоги, при якій активується захисні сили організму шляхом підвищення тонусу вегетативної нервової системи.

    2. Стадія опору, на якій біологічна адаптація сягає максимуму з точки зору задіяних ресурсів організму.

    3. Стадія виснаження, коли ресурси організму виснажені і здатність до опору знижується настільки, що подальше перебування в умовах стресу може закінчитись хворобою, або ж смертю.

Реакція організму за Сельє залежить від сили стресора, часу його впливу та адаптаційних можливостей організму. Загальний адаптаційний синдром, що виникає у відповідь на вплив стресорних факторів, має неспецифічний характер,полегшує діяльність перенапружених структур організму і є раціональним та доцільним, оскільки дозволяє зберігати функціональну стійкість в неадекватних умовах середовища. Адаптаційний синдром перебігає по-різному в залежності від вихідної стресорної ситуації. Якщо діючий фактор не надто інтенсивний або його вплив нетривалий, то організм може, використавши свої ресурси, зберегти задовільну адаптацію (еустрес). У випадку значної сили або тривалості впливу виникає виражена перенапруга регуляторних систем, що може призвести до виснаження захисних сил організму (дистрес). При цьому стрес-реакція організму із ланки адаптації перетворюється на ланку пошкодження, в результаті чого формуються певні патологічні стани фунцкіонального або органічного характеру. У фазі виснаження може відбутись злам регулюючих механізмів з незворотними соматичними змінами. Тобто загальний адаптаційний синдром може бути посередником між психосоціальним стресом і психосоматичним захворюванням. Вплив стресу на діяльність внутрішніх органів, у тому числі на імунні й обмінні процеси, підтверджено даними численних клінічних і експериментальних досліджень. Однак психотравмуючі події, є лише однією складовою патогенезу психосоматичних розладів. Значима роль у формуванні психосоматичних захворювань належить також особистісним властивостям.

Під впливом психотравмуючої події виникає альтернатива:

  • У цей період стресостійка людина залишається здоровою

  • Людина захворіє невротичним розладом

  • Людина захворіє психосоматичною хворобою (якщо не може дозволити собі невротичний тип реагування, демонстрацію тривоги і страху).

В) Теорія життєвих подій Холмса і Рейха. Життєва стресова травматизуюча ситуація - це ситуація, яка ставить перед людиною проблеми, з якими вона не може впоратися самостійно на належному рівні. При цьому має значення частота і тяжкість пережитих подій. Т.М. Holmes., R.H. Rahe (1967) створили теорію життєвих подій і розробили спеціальну шкалу для визначення рівня вираженості стресу в повсякденному житті. У шкалі міститься ряд життєвих подій, вираженість стрессогенного впливу яких оцінюються в балах. Протягом року у людини набирається таких подій у середньому на 150 балів. Якщо їх число зростає більш ніж в 2 рази (300 балів), то ймовірність захворювання у такої людини складає 80%. Якщо число подій в сумі становить від 300 до 200 балів, то ризик хвороби становить 50%, а при сумі балів від 200 до 150 - ризик фізичної реакції на стрес становить 30%. Теорія життєвих подій не враховує, що людина в світі не одна, що близькі і друзі можуть допомогти впоратися з важкими ситуаціями в житті. Спірним в цій теорії є і рейтинг життєвих подій за силою впливу. Більш оптимальним є комплексний підхід, який враховує не тільки силу стресора, а й індивідуальну особистісну реакцію на нього. З відмінностей взаємин особистості та її оточення випливають невідповідності, що призводять до стресу.

Життєві події

Стрес (бали)

Смерть дружини, чоловіка, дитини (матері, батька)

100

Розлучення

73

Розрив з партнером, роз'єднання з партнером

65

Смерть близького члена сім'ї

63

Значне ураження або хвороба

53

Весілля

50

Звільнення з роботи, переміщення по службі

47

Вихід на пенсію

45

Примирення з партнером (партнеркою), чоловіком (дружиною)

45

Значна зміна в здоров'ї чи поведінці членів сім'ї

44

Вагітність (для чоловіків - вагітність партнерки)

40

Сексуальні труднощі

39

Народження дитини

39

Зміна фінансового становища

38

Смерть близького друга

37

Зміна місця роботи

36

Збільшення числа подружніх (партнерських) сварок

35

Зростаючі борги

30

Значна зміна в обов'язках на роботі    (підвищення, зниження, горизонтальний переміщення)

29

Від'їзд сина чи дочки з дому (весілля, вступ до навчального закладу)

29

Суперенчки з батьками чоловіка або дружини (розбрати з батьками або іншими членами сім'ї)

29

Запаморочливий особистий успіх

28

Закінчення школи і (або) вступ до інституту (училище)

26

Відхід з роботи (чоловіка, дружини)

26

Зміна житлових умов

25

Перегляд особистих звичок (одягу, манери, знайомства)

24

Конфлікти з начальством (з викладачем)

23

Зміна умов роботи або робочого часу

20

Зміна місця проживання

20

Іспити, заліки, кваліфікаційна атестація

20

Зміна звичного місця відпочинку

19

Значна зміна у вигляді і кількості розваг

19

Значні зміни у громадській діяльності

18

Зміни у відносинах з оточуючими (друзями, колегами і т.д.)

18

Порушення сну

16

Зміна характеру і частоти зустрічей з іншимчленами сім'ї або близькими родичами

15

Зміна звичного режиму харчування та кількості споживаної їжі

15

Відпустка

13

Штраф за порушення правил вуличного руху

12

Стресори, не внесені в дану шкалу (смерть улюбленої тварини, аборт, крадіжка, втрата улюбленої речі і пр.)

10

Ознаки стресової напруги (у вільній інтерпретації за Шеффером):     неможливість зосередитися на чому-небудь;     занадто часті помилки в роботі;     погіршення пам'яті;     занадто часте виникнення почуття втоми;     дуже швидке мовлення;     досить часті болі (голова, спина, область шлунка);     підвищена збудливість;     робота не доставляє колишньої радості;     втрата почуття гумору;     різко збільшене число викурених сигарет;     пристрасть до алкогольних напоїв;     постійне відчуття недоїдання.     пропадає апетит - взагалі втрачено смак до їжі;     неможливість вчасно закінчити роботу. Причини стресової напруги (у вільній інтерпретації по Буту):     набагато частіше вам доводиться робити не те, що хотілося б, а те, що     входить у ваші обов'язки;     вам постійно не вистачає часу - не встигаєте нічого зробити;     вас постійно щось або хтось підганяє, ви постійно кудись поспішаєте;     вам починає здаватися, що всі навколишні затиснуті в лещатах якогось внутрішнього напруження;     вам постійно хочеться спати - ніяк не можете виспатися;     ви бачите занадто багато снів, особливо коли втомилися за день;     ви дуже багато палите;     споживаєте алкоголю більше, ніж звичайно;     вам майже нічого не подобається;     вдома, в сім'ї у вас постійні конфлікти;     постійно відчуваєте незадоволеність життям;     влазите в борги, навіть не знаючи, як з ними розплатитися;     у вас з'являється комплекс неповноцінності;     вам ні з ким поговорити про свої проблеми, та й немає особливого бажання;     ви не відчуваєте поваги до себе - ні вдома, ні на роботі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]