Ендокринна система дітей

Віддалені наслідки радіаційного впливу багато в чому визначаються патологією органа-мішені для радіойоду – ЩЗ. Особливостями її ураження в дітей, евакуйованих з 30-кілометрової зони, з'явився короткочасний вплив радіойоду, інгаляційного шляху надходження, інгаляція суміші радіонуклідів ¹³¹I з короткоживучими ізотопами, сполучення внутрішнього й зовнішнього гамма-опромінення. Для групи дітей, що проживають на забруднених територіях, характерно пролонгована дія радіонуклідів йоду, переважно аліментарний шлях його надходження, відсутність впливу короткоживучих ізотопів, незначне зовнішнє гамма-опромінення.

Відомо, що навіть невеликі дози ІВ, не впливаючи на структуру ЩЗ, можуть викликати функціональні зміни в ній, що пов'язане з високою чутливістю тиреоцитів до опромінення. Зниження функціональної активності ЩЗ приводить не тільки до розвитку гіпотиреозу, але й опосередкованому порушенню темпів фізичного й статевого розвитку. Діти й підлітки становлять групи підвищеного ризику у виникненні гіпотиреозу. Через малі розміри й підвищену функціональну активність, поглинання йоду ЩЗ дитини в 2 - 10 разів більше в порівнянні з дорослими, внаслідок чого вона більш схильна до розвитку радіоіндукованої патології. Найбільш уразлива ЩЗ плода, немовляти й дитини перших років життя. В основі багатьох захворювань даного органа лежать аутоімунні процеси. При впливі на організм малих доз ІВ аутоімунні процеси сприяють порушенню регуляції в системі тирееїдного гомеостазу, що може індукувати розвиток хронічних аутоімунних тиреоідитів.

У цей час у прогнозі радіоіндукованих захворювань ЩЗ величезне значення надається її гіперплазіям. Однак результати багаторічних спостережень за дитячим контингентом у доаварійний період показали, що частота гіперплазій, що виявляються, ЩЗ I і II ступенів варіює від 15,5 до 51,5 %, що залежить від наявності йодної ендемії, віку ребенка й інших факторів. Найчастіше цей стан спостерігається в 11 - 14 років, тобто в період активної пубертації, а співвідношення частоти гіперплазії I і II ступенів у даний віковий період відповідає 1/3 - 5. Катамнестичне дослідження осіб, що мали 5 - 20 років тому гіперплазію ЩЗ, показало відсутність у них захворювань даного органа. Таким чином, гіперплазію ЩЗ I і II ступенів без порушення її структури варто вважати фізіологічним варіантом. За період, що пройшов після аварії на ЧАЕС, масові обстеження дитячого населення, що проживає на контрольованих територіях і евакуйованого з 30-кілометрової. зони, дозволили виявити наявність гіперплазії ЩЗ I ступеня без порушення функції в 31 - 35 % випадків, II ступеня - 15 - 23 %.

Природно, що період,що пройшов після аварії недостатній для остаточної оцінки її медичних наслідків. Однак уже зараз відзначається значний ріст захворювань ЩЗ у постраждалих дітей. Згідно даним досліджень, у перші місяці після аварії в значної кількості дітей спостерігалося підвищення рівня загального тироксину крові, що перевищує іноді нормальні показники в 3 - 4 рази, без клінічних ознак гіпотиреозу й деяке зниження рівня тиреотропного гормону. Динаміка носила хвилеподібний характер з нормалізацією через 1,0 - 1,5 року й наступним менш вираженим піком через 1,5 - 2,0 роки.

При дослідженні структури ЩЗ у дітей, евакуйованих з 30-кілометрової зони й проживаючих на контрольованих територіях, були виявлені зміни, які виражалися в підвищенні ехогенності тканини, неоднорідності ехоструктури й наявності лінійних ехопозитивних включень. Ці прояви можуть свідчити про розвиток хронічних процесів у тиреоїдній тканини з результатом у фіброз. Сполучення гормональних зрушень із порушеннями імунних процесів в організмі дітей, що піддались впливу радіоізотопів йоду, створює сприятливі умови для розвитку аутоімунної патології ЩЗ, про що можна судити за рівнем вмісту в крові антитіл до антигенів ЩЗ. В 1987 - 1989 р. підвищення змісту в крові антитіл до тиреоглобуліну визначалося в одиничних випадках. В 1990 р. в 5,5 % дітей виявлене підвищення вмісту в крові антитіл до мікросомальної фракції ЩЗ.

За даними літератури, виникнення гіпотиреозів внаслідок радіаційного впливу спостерігається через 7 - 10 років. До теперішнього часу серед дітей, евакуйованих з 30-кілометрової зони й проживаючих на найбільш забруднених радіойодом територіях, випадків гіпотиреозу при проведенні масових досліджень не виявлено. Офіційна статистика також не вказує на збільшення захворюваності гіпотиреозом у контрольованих областях. Проведене разом із групою МАГАТЕ скринінгове обстеження багатьох населених пунктів України, Білорусі й Росії також не виявлено жодного випадку гіпотиреозу. Частота так званих лабораторних гіпотиреозу на контрольованих територіях не перевищує спонтанний рівень.

Виявлені в Україні за останні 4 роки випадки рака ЩЗ у дітей значно перевищують спонтанний рівень цього рідкісного для дитячого віку захворювання. Починаючи з 1989 р. в Україні зареєстрований 241 випадок (138 - у дітей і 103 - у підлітків) злоякісних утворень ЩЗ, що перевищило доаварійний рівень в 5 - 7 разів. Установлено значне збільшення захворюваності раком ' ЩЗ у дітей у трьох контрольованих областях: Київської, Житомирської й Чернігівської. В 1991 - 1992 р. відзначений також ріст частоти рака даної локалізації серед дітей Черкаської й Ровенської областей. Збільшення частоти доброякісних пухлин ЩЗ у дітей у після аварійний період не відзначений.

Оскільки порушення сомато-статевого розвитку маніфестують, як правило, у періоді пубертата, остаточне судження про вплив ' радіаційного фактора на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну систему в дітей передчасно. При дослідженні функціональних резервів соматотропної функції гіпофіза в групі дітей, евакуйованих з 30-кілометрової зони, істотних порушень не виявлено. Разом з тим слід зазначити, що при гормональному обстеженні дітей на всім протязі після аварії на ЧАЕС виявлена гіперпролактинемія, клінічно нічим не проявляється, а також гіперкортизолемія з піком на першому році після аварії з наступною нормалізацією протягом другого року й з незначним збільшенням цього показника надалі, тобто хвилеподібна динаміка продукції кортизолу. Виявлені зміни гормонального гомеостазу можуть свідчити про порушення в системі високочутливих структур гіпоталамуса й опосередкованому порушенні продукції гормонів периферичними ендокринними залозами, що не виключає зв'язку з радіаційним впливом.

Найбільш вираженою чутливістю до ушкоджуючої дії іонізуючої радіації володіють клітини в стані поділу. Тому вивчення ендокринних залоз у дітей, що піддалися впливу ІВ в пренатальному періоді, є пріоритетним. Беручи до уваги той факт, що вагітність супроводжується посиленням функції ЩЗ, а нагромадження йоду ЩЗ плода відбувається інтенсивніше в 7 – 10 разів, чим у матері, можна прогнозувати розвиток патології цього органа в даної категорії дітей. Слід зазначити, що ступінь поглинання ¹³¹I ЩЗ плода до 12 тижнів гестації незначна, з 13 – 14-й тижня до 24-й вона наростає, досягаючи максимальних величин до 20 – 24-й тижня, надалі поглинання ¹³¹I знижується. Оскільки захоплення радіоактивного йоду здійснюється не тільки ЩЗ, але й гіпофізом плода, можливе порушення соматотропної й гонадотропної функцій, що може привести до патології сомато-статевого розвитку.

При обстеженні групи дітей, що одержали опромінення в пренатальному періоді розвитку, виявлена гіперплазія ЩЗ II ступеня в 14,9 % обстежених, причому максимальна частота її виявлена в дітей, опромінених в II триместрі вагітності. Максимальний відсоток гіпертиротропінемії також виявлений у даний період. Зміна вмісту вільного Т4 не відзначено. Зазначений контингент включав дітей, матері яких були евакуйовані із Прип'яті 27 квітня 1986 р.

Аналіз стану сомато-статевого розвитку показав, що в 22,8 % обстежених дівчинок і 14,3 % хлопчиків спостерігаються порушення фізичного розвитку, в 2,1 % дівчинок відзначене порушення темпів полового розвитку, в 3,3 % хлопчиків - крипторхізм.

Виявлені зміни розмірів ЩЗ, тиреоїдного гомеостазу, а також порушення сомато-статевого розвитку дітей, що піддались впливу радіаційного випромінювання, диктують необхідність постійного, тривалого (довічного) спостереження й гормонального моніторингу.