Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики

Характеристика лексичних шарів української мови залежно від її історичного розвитку: типово українські слова і запозичена лексика. Мови, з яких відбувалося запозичення. Неологізми – слова з новим значенням. Архаїзми – старі слова, які зараз не вживаються, бо не існує таких понять. Історизми – слова, які позначають поняття, відомі з історії. Терміни – слова для точного вираження спеціальних понять. Професіоналізми – слова, властиві вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Вимоги до вживання термінологічної і професійної лексики у практиці ділового спілкування.

Лексика української мови багата й різноманітна. Вона є результатом тривалого історичного розвитку і складається з двох частин.

1. Основний шар лексики – типово українські слова, які складають 90% сучасної української мови. Вони виникли в її надрах або перейшли із спільнослов’янської і східнослов’янських мов. Як правило, ці лексичні одиниці означають основні поняття життя й діяльності людини: чоловік, хліб, сім’я, село тощо. Вони є базою, основою української мови.

2. Запозичені, або іншомовні слова із старослов’янської (влада, старість), польської (пан), грецької (історія, поезія, космос, граматика), латинської (професор, декан, республіка), німецької (фронт, солдат), англійської (футбол, бокс, мітинґ, джаз), французької (балет, кафе, екран), італійської (макарони, карикатура), фінської (тундра, якір), тюркських (базар, халат, лоша) та інших мов.

Запозичення відбувалося в різні часи усним і письмовим шляхом, безпосередньо й через мови-посередники. Слова приходили з інших мов і народжувалися в українській мові разом з новими поняттями, предметами, явищами. Звичайно, вони підлягали змінам, пристосовуючись до мовної системи, соціально-економічного, культурного й політичного простору, і сприймались спочатку як неологізми (неп, колгосп, піонер, СНД, відеомаґнітофон, космодром, телефакс, менеджмент, істеблішмент), потім як звичайні слова і, нарешті, при старінні й умиранні, як архаїзми й історизми (цар, поміщик, конка, партком, КПРС, СРСР). Перший тип слів поступово замінявся іншими, а другий починав уживатися тільки при аналізі історичних процесів.

Іноді застарілі й обмежені історичним уживанням слова повертаються до активного обігу з новими значеннями або у новій економічній чи соціальній парадиґмі. Так, наприклад, сталося зі словами і словосполученнями кооператив, консорціум, біржа, корпорація, товариство (з обмеженою відповідальністю) та ін.

Зникнення одних слів і поява інших – історично зумовлений процес. Але збагачення мови новими словами не означає докорінних змін у складі лексики. Основні поняття, які означають явища природи, важливі процеси праці, предмети побуту (робота, молоко, стіл, батько, мати, сестра тощо), вживаються сьогодні, як і сотні років тому. З них і складається активний словник української мови.

Усі ці процеси накладають свій відбиток перш за все на науковий і діловий стилі мовлення.

Оскільки ділове мовлення належить передусім до книжних стилів і ним користуються для написання різноманітних законодавчих актів, наказів, розпоряджень, для офіційного листування між установами, то в ньому не дозволяються художньо-поетичні образні вислови та емоційно забарвлені слова і допускається часткове використання застарілих слів (нижчепідписаний, вищезгаданий, вельмишановний тощо), а також сталих форм синтаксичних конструкцій письма з використанням канцелярської термінології і “книжних” слів на -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво, -ість, -ува, -ти, -ння, -ття, -ен-, -учи, -ючи, -вши (зайнятість, здійснення, сумісництво, виконувати, здійснювати, посвідчення, прибуття, знайдений, працюючий, призначений, враховуючи, розглянувши). Більшість такої термінології прийшла в українську ділову мову з російської, яка довгий час визначала “моду” і зразки ділової документації. Проте нині українська ділова мова починає все більше виробляти власні лексичні звороти.

Так, певна різниця спостерігається у використанні архаїчної лексики. Вона, як правило, замінюється словами сучасної української мови. Порівняйте: рос. нижеподписавшийся, вышепоименованный, содеянное, возмездие (старослов’янізми) і укр. нижчепідписаний (підписаний нижче), вищеназваний, учинене (зроблене), відплата. Неологізми ж у більшості випадків у російській і українській мовах мають паралельні словесні форми. Побудовані за одним принципом, вони розрізнюються хіба що елементами калькованого перекладу: стыковка // стиковка, состыковаться // зістикуватися, лунник // місячник, прилуниться // примісячитися, реактор // реактор, капрон // капрон, лавсан // лавсан, универсам // універсам тощо.

Остання традиція пов’язана із загальною тенденцією до вживання іншомовних термінів, більшість з яких починають своє існування як неологізми.

Терміни – це слова або словосполучення, які створюються для точного вираження відомих у світі спеціальних понять, процесів, явищ, предметів і вживаються у специфічній сфері мовлення, а отже, вони прагнуть до інтернаціоналізації. Зміни в їх складі зумовлені, як правило, фонетичними або структурними особливостями мови: атом, молекула, інжиніринґ, маркетинґ, анґідрид, мікроелемент, квадрат, куб, меморандум, ультиматум, наукоємке виробництво (а не наукомістке), стартова доріжка (а не стежка), вібраційний ґрохот (а не гуркіт).

Проте не можна або не рекомендується вживати в діловому і науковому стилях російський чи інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка; не час (60 хвилин), а година; не неділя (7 днів), а тиждень; не відзив, а відгук; не положительний, отрицательний, а позитивний, неґативний; не угол, а кут; не раствор, а розчин; не ґелікоптер, а вертоліт тощо.

Крім цих основних правил і вимог, слід пам’ятати чотири наступних:

1. Термін має вживатися тільки з одним значенням у зафіксованій у словнику формі, наприклад: закритий склад (грам.), зачинений склад (приміщення для зберігання чогось).

2. При користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм, наприклад: акт (документ), акта, актувати, актований, актування; але акт (процес), акту.

3. При наявності кількох варіантів (українських чи іншомовних, загальновживаних чи неолоґізмів) у діловому стилі слід вибирати той, який не має експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що ввійшов до загального вжитку і зрозумілий для більшості: краще не відсоток, а процент; не консалтинґ, а консультування. При цьому у межах одного документа слід уживати тільки один варіант, бо синонімія руйнує точність і ясність тексту.

4. Терміни слід відрізняти від професіоналізмів – слів або висловлювань, властивих певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Оскільки це, як правило, звичайні слова, ужиті у незвичайному значенні або у незвичній формі, їх використання у діловому стилі неприпустиме – вони базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому провокують двозначність (наприклад, козел у металургів, будівників; уточнити свої обсяги в управлінців; арбуз, гарбуз, кавун, каун, куватка, аршинник, астраханка, білом’ясий з загальним значенням “кавун” у баштанників).