Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
украинский / УКР МОВАТеор_я 3к.doc
Скачиваний:
285
Добавлен:
03.03.2016
Размер:
943.1 Кб
Скачать

Графічні особливості

Визначення графіки. Особливості українського алфавіту. Порівняльна характеристика українського і російського алфавітів у зв’язку з їх полі- й монофункціональністю. Вплив графічних особливостей на українську орфографію. Уживання м’якого знака й апострофа у зв’язку з особливостями м’якої, твердої і роздільної вимови. Специфіка їх уживання у власних назвах і словах іншомовного походження.

Графіка у тих мовах, де письмо є звуковим, становить систему букв у їх співвідношенні зі звуками.

Якщо зважити на те, що фонетичні системи української та російської мов різняться, дещо різними будуть і їх алфавіти, хоча вони й побудовані на основі кирилиці. Умовно кажучи, український алфавіт (у ньому нараховують 33 букви) є монофункціональним (тобто одна буква виконує одну функцію), а російський – поліфункціональним (кожна літера виконує декілька функцій).

Перш за все це стосується українських букв і буквосполучень е, є, ьо, йо, г, ґ, а по-друге – знаків:

1. Російська буква е у слові день означає “ье” і вимовляється як ’е, у слові центр – як э, у слові единый – як йе; буква ё у слові лён означає “ьо” ’о, а у слові подъёмйо; буква и позначає звуки и, ы і йи (билет, цирк, соловьи); буква г передає то звук g (ґрунт), то в кінці слова і перед наступним глухим – к (друг), то у словосполученні бог даст – звук h, нетиповий для росіян.

В українському алфавіті у названих випадках різному звучанню відповідатимуть різні букви: звук э буде передаватися буквою е (день, центр)1; звукосполучення йе – буквою є (єдиний); російська буква ё – буквосполученнями ьо або йо (льон, підйом); звуки и, ы, йи – буквами і (білет: один звук – одна крапка над буквою), ї (солов’ї: два звуки – дві крапки над буквою), и (цирк).

Щодо букви г, то в українській мові вона зазвичай передається буквою г: друг, горобець. Проте у сучасному українському алфавіті існує і буква ґ, яка передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в український словах, так і в запозичених і зукраїнізованих (аґрус, ґазда, ґедзь, ґанок, ґрати, ґвалт, ґуля, ґніт, ґава, дриґати, Ґалаґан, Ґудзь тощо), як правило, на місці західноєвропейського звука [g] або латинської літери g (реґіон, ґрунт, фата морґана, персона нон ґрата, альтер еґо, ґуд бай, Ґданськ (і Гданськ), Ґренландія (і Гренландія), Ґібралтар (і Гібралтар), Ґарібальді (і Гарібальді), Ґете (і Гете) та ін).

2. Як відомо, в російській мові використовуються м’який і твердий знаки (а також апостроф у деяких власних назвах іншомовного походження, наприклад, ОГенри). При цьому ь, крім позначення м’якості (день), виконує ще дві нетипових для нього функції: показника певної граматичної форми (печь, ночь – жіночий рід іменників третьої відміни; читаешь – друга особа однини дієслова; режь – наказовий спосіб дієслова) і розділення (бьют, соловьи). Остання функція дублюється розділовим твердим знаком, який ставиться перед я, ю, е, ё після префіксів і першої частини складних слів на приголосний (подъезд, двухъярусный).

Зважуючи на те, що в українській мові пріоритет надається фонетичному принципові правопису, в українській орфографії м’який знак вживається тільки для позначення м’якості (кінь) або м’якості і розділення (Дьяков)2 і не вживається або замінюється апострофом, коли він не пом’якшує попередній звук (піч, ніч, читаєш, бачиш, ріж; б’ють, солов’ї, Х’юстон). Щоправда, м’якість, твердість і роздільна вимова в російській і українській мовах не завжди збігаються. Ось чому при написанні треба враховувати особливості української м’якої, твердої і роздільної вимови.

Особливості м'якої, твердої вимови і вживання м’якого знака. Як правило, м’яка вимова в українській і російській мовах збігається: киньте, сядь, день, письмо, редька та ін. Проте є випадки, коли в українській мові фіксується специфічна порівняно з російською мовою м’яка вимова, а саме:

1. У дієслівних формах дійсного способу на -ть і -ться (чують, працюють, говорять, будується);

2. Наприкінці слова та складу після [з’], ц’, н’: боец – боєць, близко – близько, палец – палець, швецшвець, нянчить – няньчити; киска, киске – кицька, кицьці (а також після [д’], дз’, [т’], [с’], л’: вісь, ґедзь, мідь, суть; восьмий, дядько, кільце, молотьба, крім випадків, коли н твердий у своїй початковій формі або далі йдуть шиплячі чи інші м’які приголосні: вінця, бо вінець, кінцівка, кінчик, бо кінець; волинський, громадянський). М’який знак присутній також у всіх відмінках, якщо він стоїть у початковій формі: Галька – Гальці, дівчинонька – дівчиноньці (але галка – галці, сторінка – сторінці, пасмо – у пасмі).

3. У суфіксах і звукосполученнях -ськ-, -цьк-, -зьк- і після [л] перед цими суфіксами: донецький, по-київськи, ризький, польський, кицька тощо.

4. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -ння, -ця ІІ відміни: друкарень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець серць).

Тверда вимовав українській мові порівняно з російською фіксується:

а) після губних, шиплячих, г, к, х та р наприкінці слова і складу: воротар, піч, ріжте, любов, степ, сузір’я тощо (ось чому Писарев, Лазарев, Аракчеєв, Пугачов);

б) після [н] перед ш, щ: менше, тонший, Уманщина.

Особливості роздільної вимови і вживання апострофа. Насамперед слід пам’ятати, що роздільна вимова можлива на стику складів або морфем, а також на початку слова при твердій вимові попереднього приголосного звука. Порівняйте: бур’-ян, але бу-ряк; м’ясо, але ряд; під’-їзд, сузір’-я, любов’-ю, але свя-то, мав-пячий, мор-квяний; комп'ютер (звук [п] твердий), але Дьяков (звук [д’] м’який).

Отже, апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після:

1) губних (б, п, в, м, ф) та р: б'ють, в′язи, звір′я, ф’ючерна угода, Прип’ять, пом’якшені вимоги;

2) префіксів і першої частини складних слів: з′їзд, без′ядерний, об’єм, під’їхати, з’явитися; двох’ярусний, пів’яблука, пан’європейський, дит’ясла (але пів-Європи);

3) у слові Лук’ян і похідних від нього (Лук’янченко, Лук’яниха);

4) у деяких словах іншомовного походження після твердих приголосних (як правило, губних, шиплячих, [г], [к], [х], [ґ] та [р]): ад’ютант, Джоґ’якарта, ін’єкція, комп’ютер, кон’юнктив, кон’юнктура, к’янті, миш’як, Монтеск’є, О′Ґенрі, п’єдестал, Руж’є, Фур’є.

Апостроф не пишеться після пом’якшеного р’ (рябий, буря) і звуків [б], [п], [в], [м], [ф], якщо у корені перед ними стоїть інший приголосний (цвях, свято, духмяний) (крім р, бо це сонорний звук: торф'яний, верб’я, черв’як).

Що стосується власних назв, то в них апостроф ставиться за загальними правилами українського правопису: В’ячеслав, В’яземський, Пом′яловський, але Дементьєв, Дьяков (у цих випадках зберігається м’яка російська вимова звуків [т’], [д’]).