МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут

Вища школа економіки та менеджменту

Факультет менеджменту

Кафедра МЕНЕДЖМЕНТУ І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

ТЕОРЕТИЧНИЙ КУРС

Конспект лекцій з нормативної навчальної дисципліни циклу професійної та практичної підготовки

УКРАЇНСЬКА МОВА

(за професійним спрямуванням)

для студентів усіх форм навчання

Галузь знань: 0306 «Менеджмент і адміністрування»

Напрям підготовки: 030601 «Менеджмент»

Розглянуто на засіданні кафедри менеджменту та господарського права.

Протокол № 3 від «19» листопада 2013 р.

Затверджено на засіданні навчально-видавничої ради ДонНТУ.

Протокол № ___від ________________ р.

Донецьк, 2013

Теоретичний курс з нормативної навчальної дисципліни циклупрофесійної та практичної підготовки «Українська мова (за професійним спрямуванням» розроблено для студентів усіх форм навчання галузей знань 0305 «Економіка та підприємництво» та 0306 «Менеджмент і адміністрування» / Укл. В.І. Мозговий. - Донецьк: ДонНТУ, 2013. - 154 с.

Конспект лекцій містить теоретичний матеріал згідно з вимогами освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» та 0306 «Менеджмент і адміністрування».

Укладач:

В.І. Мозговий, к.філол.н., доцент

Рецензенти:

Глущенко В.А. – д.філол.н., проф.; Загнітко А.П. – д.філол.н, проф.

ВСТУПНЕ СЛОВО

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ

Необхідність створення навчально-методичних комплексів з проблем професійного спілкування для студентів, майбутніх і сьогоднішніх керівників підприємств, установ і організіцій, продиктована самим життям, бо на сучасному етапі державотворення саме вони вважаються носіями культурно-мовної автентичності нації. Проте в їх мові часто зустрічаються серйозні недоречності, які руйнують юридичну, наукову і професійну основу усного і писемного спілкування, і саме їх поверхове уявлення щодо легкості вирішення мовних проблем шляхом катеґоричної мовної політики провокує соціальні вибухи і постійну збудженість суспільства. Актуальність курсу української професійної мови у системі підготовки спеціалістів вищої управлінської ланки постійно зростає і зумовлена низкою причин і тенденцій:

1. Загальноцивілізаційною тенденцією. Вона пов’язана з тим, що мова поступово перетворюється у матеріалізоване явище, здатне конструювати новий предметний світ науки й виробництва, будувати людські відносини у професійно-діловій сфері і бути першопричиною структуризації суспільства на різних етапах його розвитку;

2. Загальнонаціональною причиною. Сьогодні в Україні проблеми мовної політики й етнодержавотворення підвищуються до рівня доленосних, що примушує політиків шукати у мові джерело своїх майбутніх перемог і сучасних негараздів. При цьому поняття “національна мова” часто звужується до уявлення про те, що вона є простим засобом спілкування. Між тим національна мова – це засіб спільності нації, який може матеріалізовуватися не тільки в різних мовних системах, а й у живопису, музиці, архітектурі й інших витворах національної культури;

3. Індивідуально-культурною причиною. Психологічний контакт при спілкуванні, а отже, й ефект впроваджених дій залежить від рівня мовної підготовки управлінців, який залишається поки що низьким;

4. Практикою повсякденної діяльності службовців, керівників підприємств і установ, пов’язаною з переведенням усієї системи спілкування та діловодства на українську мову.

Українознавча і мовна підготовка у вищих навчальних закладах вирішують названі проблеми лише частково.

По-перше, українську мову у вищих навчальних закладах почали впроваджувати останні десять-дванадцять років, а серед управлінців середньої і вищої ланки, тобто серед тих, хто безумовно впливає на політику і повсякденне життя суспільства, превалюють особистості, які мають проблеми з україномовною підготовкою.

По-друге, ВНЗ і курси підвищення кваліфікації у кращому випадку знайомлять студентів з основами справочинства або етикою ділового спілкування, ніж з методикою підходів до вивчення української мови і методологією адекватної мовної політики.

По-третє, постійне і поодиноке консультування у межах різноманітних (і одночасно однобічних) методик багато коштує, але не вирішує проблеми створення культурно-мовної національної еліти.

Отже, основною метою нормативної дисципліни “Українська мова (за професійним спілкуванням)” є усвідомлення системи української мови і розкриття особливостей її функціонування передусім у межах ділового і наукового стилів (професійного спілкування).

Значення дисципліниполягає у тому, що вона надає такі знання і розвиває такі мовні і мовленнєві вміння й навички, які допомагають забезпечити професіоналізм основної трудової діяльності на рівні сучасних вимог, визначених Конституцією України, Законом “Про мови в Українській РСР”, Законом України “Про державну службу”, іншими нормативно-правовими документами. Це у свою чергу зумовлює усвідомлену національно-мовну і реґіональну політику України в культурній чи гуманітарній сферах.

Об’єктом вивченняє культурний і соціально-політичний процес розвитку сучасного суспільства, що відбивається у мові і виявляється у практичній площині професійного спілкування. Його складовими частинами є специфіка функціонування української мови (фонетичні, морфологічні, синтаксичні, структурні, лексико-семантичні особливості), сучасна політика у сфері національної мови, національно-мовний етикет, мова і культура тощо. При цьому об’єкт вивчення пов’язаний, зокрема, з предметом основної професійної діяльності майбутніх службовців і управлінців: виконання виробничих і службових завдань і функцій, визначених законами і нормативними актами України, статутом, реґламентом роботи, інструкціями установи, підприємства, відомства чи закладу освіти.

Предметом дисципліниє усна і писемна форми професійного спілкування у межах ділового, наукового і публіцистичного стилів. При цьому специфіка курсу полягатиме у тому, що він спиратиметься на розмежування культурного і політичного аспектів життя мови. Основним його завданням буде не тільки вміння класифікувати і складати документи, а й розуміння стильового різноманіття національної мови, усвідомлення мети спілкування у різних сферах суспільного і громадського життя.

Теоретичне розширення матеріалу навчання, з одного боку, і його практична спрямованість, з іншого, потребують нових підходів до вивчення курсу:

– концентричності у подачі навчального матеріалу;

– системності й порівнянності у підходах до опису мовних явищ;

– теоретичної спрямованості навчальної дисципліни на соціальні проблеми мовознавства і мовну політику;

– практичності мовленнєвої підготовки;

– реґіональної і культурно-мовної специфіки у підходах до подачі й інтерпретації будь-яких мовних явищ.

Новий підхід до предмету навчання зумовлює докорінні зміни методичних принципів і прийомів при викладанні дисципліни.

По-перше, українська мова стає не одним з теоретичних предметів, які треба знати, аби скласти відповідний іспит, а найважливішою допоміжною дисципліною, яка здатна здійснювати функції управління за сучасних умов, де правильне і психологічно виважене спілкування має цілком матеріалізовані наслідки.

По-друге, головною складовою навчального процесу стає формування вмінь. Знання при цьому націлені на практику усного й писемного спілкування у реальних ситуаціях. На кінцевому етапі саме вміння підлягають контролю (як правило, у вигляді тестів і комплексних завдань), бо вони є базою подальшого набуття відповідних навичок у процесі професійної діяльності.

По-третє, об’єкт навчання – студент – перетворюється з пасивного слухача в активного учасника процесу самостійного набуття знань під керівництвом викладача – особистісний суб’єкт. Він сам обирає шляхи свого професійного і творчого удосконалення, складає індивідуальний навчальний план, контролюючи результати його виконання.

Такий підхід цілком вписується у концепцію європейського розвитку напрямів сучасної освіти – Болонську декларацію, яка значною мірою зумовлюється процесами ґлобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації і самореалізації у цьому світі.

Основні завдання дисципліни:

– систематизувати знання з української мови взагалі і професійного спілкування, зокрема;

– сформувати вміння щодо написання, складання та перекладу професійних текстів;

– сформувати навички мовного оформлення ділових паперів;

– забезпечити оволодіння нормами сучасної української орфоепії, орфографії, граматики, лексики, стилістики і правилами мовного етикету у межах професійного спілкування на рівні знань і вмінь;

– збагатити запас загальновживаної і професійної лексики.

Основними організаційними формами вивчення дисципліни, пов’язаними з мовною підготовкою майбутніх службовців, управлінців і керівників підприємств і установ, є лекції, семінарські та практичні заняття, самостійна робота, виконання індивідуальних завдань та контролюючі заходи: колоквіум, тестовий самоконтроль, тестовий контроль, ситуативні комплексні завдання, іспит (екзамен).

Лекції дозволять побудувати загальний напрямок оволодіння системою знань, який допоможе самостійно опрацювати матеріал, необхідний при його використанні у практиці професійної діяльності. Для цього у межах кожної теми визначаються питання, обов’язкові для самостійного вивчення, а також плануються під керівництвом викладача індивідуальні завдання для окремих студентів, які передбачають використання монографій, наукових статей, підручників і посібників, співбесіди на індивідуальних консультаціях, написання планів виступів на практичних і семінарських заняттях, підготовку різних видів ділової документації, підготовку й редаґування професійної документації тощо.

Отже, основним засобом засвоєння навчального матеріалу є самостійна робота. Проміжні результати одержаних під час самостійної роботи знань студент може контролювати шляхом відповідей на питання для самоконтролю і тестового самоконтролю (в останньому випадку надається ключ правильних відповідей).

Практичні заняття покликані перевести знання у площину вмінь і проконтролювати ці вміння наступними засобами: семінарами, колоквіумами, електронним тестовим контролем та підсумковими комплексними завданнями ситуативного характеру.

Остаточним видом контролю знань і вмінь є підсумкове тестування, що містить питання майже всіх розглянутих тем, і ситуативні комплексні завдання, які потребують від студентів творчого підходу до вирішення конкретних мовленнєвих завдань у форматі професійного спілкування.

Іспит є підсумковою формою контролю засвоєння знань і формування вмінь, передбачених робочою програмою та індивідуальним планом вивчення дисципліни. Його результат у переважній більшості має бути інтеґрованим і складатися з оцінок, одержаних при проведенні модульних контролів на практичних заняттях. У випадку невідповідності результатів самоконтролю з інтеґрованою оцінкою формою контролю стає екзамен.

Насамкінець студент (або слухач) повинен знати:

– загальну теорію походження і функціонування мови;

– специфіку походження і функціонування української мови як національної;

– особливості усної і писемної форм мовлення;

– місце і роль ділового, наукового і публіцистичного стилів у системі професійного спілкування і вимоги до мови ділових паперів;

– особливості фонетичної, графічної, граматичної і лексичної систем української мови;

– орфоепічні й орфографічні норми сучасної літературної мови;

– засоби мовного етикету і правила оформлення усної і писемної форм ділового мовлення.

Студент (або слухач) повинен вміти:

– оцінювати правильність заходів щодо проведення культурно-мовної і національно-мовної політики у межах держави і конкретного реґіону;

– самостійно складати, перекладати й редаґувати тексти професійного і ділового спрямування;

– ефективно користуватися мовними, стилістичними й етичними нормами усної форми ділового мовлення у межах професійної діяльності.