Питання для самоконтролю

1. Поясніть, що вивчає граматика. Дайте визначення її основним розділам.

2. Опишіть морфологічну будову слова.

3. Сформулюйте принципи правопису складних слів у зв’язку із правилами словотвору.

4. Сформулюйте принципи правопису складноскорочених слів і абревіатур у зв’язку із правилами словотвору.

5. Опишіть правила написання графічних скорочень.

6. Назвіть принципи правопису найуживаніших афіксів у діловому мовленні.

7. Сформулюйте правила переносу слів.

8. Дайте загальну характеристику частинам мови. Окремо зупиніться на поняттях “самостійні частини мови” і “службові частини мови”.

9. Сформулюйте особливості правопису і вживання іменників у діловій мові.

10. Сформулюйте особливості правопису і вживання прикметників у діловій мові.

11. Сформулюйте особливості правопису і вживання числівників у практиці ділового спілкування.

12. Сформулюйте особливості правопису і вживання займенників у практиці ділового спілкування.

13. Сформулюйте особливості правопису і вживання дієслів і дієслівних форм у практиці ділового спілкування.

14. Сформулюйте особливості правопису і вживання прислівників у практиці ділового спілкування.

15. Сформулюйте особливості правопису і вживання прийменників у практиці ділового спілкування.

16. Сформулюйте особливості правопису і вживання сполучників у практиці ділового спілкування.

17. Сформулюйте особливості правопису і вживання часток у практиці ділового спілкування.

Тема 4 синтаксис і пунктуація професійного спілкування

Як відомо, головна мета мови – бути засобом спілкування. При цьому спілкування, як правило, відбувається за допомогою слів.

Але окремо взяте слово ще не дає змогу висловити думку. Не може сформулювати думку й словосполучення, бо слова й словосполучення тільки називають предмет (книга, нова книга; я, працювати, у, державні органи влади). І тільки речення несе про нього певну інформацію: Нова книга лежить на столі; Я працюю в державних органах влади.

Таким чином, щоб спілкування відбулося, а мова перетворилася на зрозумілий мовленнєвий потік, слова треба пов’язати у речення за певною системою.

Вивченням цієї системи й займається синтаксис – розділ граматики, який описує будову і способи поєднання слів у словосполучення й речення.

Що стосується пунктуації, то вона фіксує синтаксичні особливості речення у писемній формі мовлення за допомогою розділових знаків.

Оскільки ділова мова базується на об’єктивній логічній основі, знання синтаксичних законів побудови словосполучень, речень і цілого тексту набувають не меншого значення, ніж вимова звуків, утворення, вживання і написання окремих слів.

Синтаксис словосполучень і класифікація членів речення

Типи зв’язків між словами (сурядний і підрядний). Узгодження, керування, прилягання і координація як форми граматичного й лексичного зв’язку між словами у реченні. Головні члени речення – підмет (тема речення) і присудок (ідея речення). Характеристика підмета: простий, складений. Характеристика присудка: простий (дієслівний), складений (дієслівний, іменний).

Слова в реченні групуються у словосполучення. Словосполучення – це проміжна ланка між окремими словами й реченням.

Повнозначні слова можуть поєднуватися між собою як рівноправні. Такий зв’язок називається сурядним. Наприклад, у реченні Законодавчі акти містять рішення щодо законів, указів, постанов слова законів, указів, постанов граматично не залежні між собою, тобто поєднані сурядним зв’язком.

Але частіше слова у словосполученні залежать одне від одного, з’єднуючись підрядним зв’язком. У такому випадку одне слово є головним (від нього ставиться питання), а інше залежним (воно відповідає на питання), і тому між ними не може ставитися кома.

Розрізнюють три способи зв’язку між словами у підрядному словосполученні. До граматичного зв’язку належить узгодження і керування, а до лексичного – прилягання.

При узгодженні головне й залежне слова стоять в одній граматичній формі. Наприклад, у словосполученні законодавчі акти обидва слова стоять у називному відмінку множини, а кожна зміна головного слова вимагає відповідної зміни залежного: актів (яких?) законодавчих (родовий відмінок множини). Узгоджуватися можуть частини мови, які мають однакові граматичні категорії, тобто прикметник (дієприкметник), числівник або займенник з іменником (займенником).

При керуванні головне слово вимагає від залежного певної і постійної граматичної форми. Як правило, головним словом, яке здатне керувати, є дієслово. Наприклад, у словосполученні брати до уваги слово брати, як би ми його не змінювали (беру, буду брати, брав), вимагає після себе тільки родового відмінка (до уваги).

При приляганні залежне слово приєднується до головного за змістом. Прилягати можуть прислівники або дієприслівники як незмінні частини мови: працювати (як?) сумлінно; створили комісію, (на підставі чого?) керуючись постановою.

Зв’язані у словосполучення слова називаються членами речення. До головних членів речення належать підмет і присудок (вони не залежать один від одного, координуючи між собою і складаючи спільний граматичний центр), а до другорядних – означення, обставина й додаток.

Підмет – це головний член речення, який інформує, про що йдеться мова (тема речення). Як правило, підмет виражається іменником або займенником у називному відмінку, але ним можуть бути й інші частини мови чи навіть цілі словосполучення: Фахівець має право на позачергову відпустку (іменник); Вони вирішили проблему конкурентоспроможності (займенник); Десять ділиться на два (числівник); Нарощувати обсяг виробництва – мета кожного підприємства (дієслово); Більшість із працівників адміністрації пройшли підвищення кваліфікації в маґістратурі державного управління (словосполучення) тощо.

Присудок – це головний член речення, який розкриває основну інформацію про підмет (ідея речення).

Простий присудок виражається дієсловом і називається дієслівним: Згідно з теорією Хекмана і Олдхема існують три психологічних стани, що визначають задоволеність людини працею і мотивацію (З газети).

Складений присудок може бути дієслівним, коли одне з дієслів стоїть в інфінітиві (Необхідно розглянути кожну із форм держкредиту окремо), й іменним, якщо основна інформація зосереджена в іменнику, числівнику, прикметнику або займеннику, а дієслово виконує допоміжну роль і може пропускатися: Акт – документ правової чинності; Два плюс сім буде дев’ять; Фірма “А.В.К.” вважається конкурентноспроможною у сфері харчової промисловості (З газети); Це був він.

Додаток – другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків. Як правило, додаток пояснює присудок і може бути прямим, коли стоїть у знахідному відмінку без прийменника (Величина й динаміка державного боргу характеризує стан економіки й фінансів держави. З журналу.) і непрямим, коли відповідає на питання інших відмінків (Харизма – це влада, побудована на силі особистих якостей лідера. З журналу.).

Означення – другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який?, чий?, котрий?. Означення можуть бути узгодженими (пов’язуються з головним словом за допомогою узгодження: неупереджений погляд, неупередженого погляду, неупередженому погляду тощо; п’ята година, п‘ятої години, п’ятою годиною тощо) і неузгодженими (пов’язуються з головним словом за допомогою керування: чемпіонат із футболу, чемпіонату із футболу, чемпіонатом із футболу тощо; вулиця Артема, вулиці Артема тощо).

Обставина – другорядний члени речення, який означає місце, час, причину, мету, спосіб дії і відповідає на питання де?, коли?, з якою метою?, як? та ін.: Постачання нафтопродуктів (куди?) до районів, де ведуться сільськогосподарські роботи, (коли?) у вересні буде збільшено (наскільки?) втричі (З газети).