Зразок ділового стилю

ЗАКОН УКРАЇНИ

“Про місцеве самоврядування в Україні“

…Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування в Україні – це ґарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Стаття 3. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні

1. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

2. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняється.

Стаття 4. Основні принципи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колеґіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та ґарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Стаття 5. Система місцевого самоврядування

1. Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету….

Поняття про документ. Класифікація і вимоги до документів

Визначення понять “документ”, “реквізит”, “бланк”, “формуляр-зразок”. Принципи класифікації документів. Групи документів за їх призначенням (організаційні, розпорядчі, з особового складу, з господарсько-договірної діяльності, обліково-фінансові, довідково-інформаційні). Вимоги до документів (повноважність, несуперечливість щодо законодавства, відповідність встановленій формі, достовірність, бездоганність). Найтиповіші документи у практиці державної служби.

Основним поняттям ділової мови є поняття “документ” (лат. доказ, свідоцтво), яке в сучасному контексті може мати два значення.

З одного боку, у широкому розумінні документ – це все те, що може свідчити про щось, тобто і витвори культури, і магнітний запис, і фотографія, і креслення, і малюнки, і предмети, які фігурують у справі, тощо.

З іншого боку, “документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу” (див.: ДСТУ 2732 – 94).

У практиці діяльності державних установ, організацій і підприємств найчастіше використовують текстові документи (на відміну від цифрових, куди відносять науково-технічні та економіко-статистичні документи), які виготовляються рукописним, машинописним чи друкарським способами.

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться реквізитами, а сукупність розміщених у встановленій послідовності реквізитів складає формуляр документа.

Послідовність реквізитів спирається на моделі побудови однотипних документів – формуляр-зразок. В організаційно-розпорядчих документах він передбачає 31 реквізит, а саме:

1) державний герб;

2) емблему організації чи підприємства;

3) зображення державних нагород;

4) код установи, організації, підприємства;

5) код форми документа;

6) назву міністерства або відомства;

7) повну назву організації, установи чи підприємства – автора документа;

8) назву структурного підрозділу;

9) індекс підприємства зв’язку, поштову й телеграфну адресу, номер телефону, факсу, електронної пошти, номер рахунку в банку;

10) назву виду документа;

11) дату;

12) індекс;

13) посилання на індекс та дату вхідного документу;

14) місце складання або видання;

15) ґриф обмеження доступу до документа;

16) адресат;

17) ґриф затвердження;

18) резолюцію;

19) заголовок до тексту;

20) відмітку про контроль;

21) текст;

22) відмітку про наявність додатків;

23) підпис;

24) ґриф узгодження;

25) візи;

26) печатку;

27) відмітку про засвідчення копій;

28) прізвище виконавця та номер його телефону;

29) відмітку про виконання документа і направлення його до справи;

30) відмітку про перенесення відомостей на машинний носій;

31) відмітку про надходження.

У формулярі-зразку вказаний максимальний список реквізитів, проте при виготовленні бланків в них включаються тільки ті реквізити, що відповідають документам відповідного типу.

Типові формуляри служать базою для проектування бланків окремих видів документів.

Бланк – це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію.Найпоширенішими є бланки актів, довідок, наказів, протоколів, листів.

Трафаретний текст – це дослівне відтворення постійної інформації однотипної групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа.

Організація роботи з документами та діяльність щодо їх створення називається діловодством.

У практиці діловодства документи поділяються на види й групи. Види документів визначають за такими ознаками:

За найменуванням:заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи тощо.

За надходженням: службові й особисті. Службові (офіційні) створюються організаціями або їх представниками, а особисті – окремими особами поза сферою їх службової діяльності.

За місцем виникнення:внутрішні (складені всередині організації) та зовнішні (створені для ділового спілкування з іншими організаціями);

За призначенням:організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, з особового складу.

За напрямком:вхідні і вихідні.

За формою: стандартні (реґламентовані) та індивідуальні (нереґламентовані). Останні, як правило, торкаються якоїсь непередбаченої ситуації, тому тут можливий індивідуальний тон викладу матеріалу та емоційно забарвлений текст.

За строками виконання:звичайні безстрокові (виконуються за чергою), термінові (зі встановленням терміну виконання) і дуже термінові (з позначкою “дуже терміново”).

За ступенем гласності: секретні (з позначкою “секретно”) і несекретні (для службового користування).

За стадіями створення: ориґінали (основний і єдиний його примірник з усіма підписами і засвідченням), копії (точне відтворення ориґіналу з позначкою “копія” вгорі праворуч), виписки (якщо треба відтворити частину документа), дублікати (якщо документ загублено).

За складністю: прості (односкладові) і складні.

За строками зберігання: постійні, тривалі (понад 10-ти років), тимчасові (до 10-ти років).

За технікою відтворення: рукописні й відтворені механічним способом;

За носієм інформації:(оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці).

На групи документи поділяються залежно від їх призначення.

До документації з особового складувідносять заяви, накази щодо особового складу, автобіографії, характеристики, резюме, контракти з найму працівників, трудові книжки, особові листки з обліку кадрів.

До інформаційно-довідковихдокументів належать службові листи, звіти, доповідні та пояснювальні записки, зведення, повідомлення, оголошення, телеграми, телефоно- й радіограми, анотації, рецензії, відгуки, прес-релізи, статті, протоколи, довідки, повідомлення.

До документів з господарсько-договірної діяльностіналежать договори, контракти, трудові угоди.

До обліково-фінансових документів відносять акти, доручення, розписки, накладні, списки, таблиці.

У практиці діяльності державних установ і державної служби найчастіше зустрічаються укази, закони (видаються або затверджуються Президентом України), постанови (видаються Верховною Радою і Кабінетом Міністрів), рішення (видаються місцевими радами), інформаційні записки (тип службової записки, у якій подається інформація про певну діяльність конкретного підрозділу або події у межах певного часу для вищої інстанції).

Незважаючи на те, що існують найрізноманітніші типи та види документів, усі вони можуть бути повноцінним джерелом інформації тільки за умови дотримання таких вимог:

1) видаватися повноважними органами або особами;

2) не суперечити чинному законодавству;

3) бути достовірними, базуватися на фактах і містити пропозиції або вказівки;

4) складатися за встановленою формою;

5) бути бездоганно відредагованими й оформленими.

* * *

Підводячи риску під аналізом функціональних стилів, можна зробити висновок, що принципової межі між ними не існує. Ось чому при вживанні поняття “ділова мова” треба мати на увазі щонайменше чотири сучасних стилі – діловий, науковий, публіцистичний і розмовний, тому що ділова мова містить близькі і навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле їх використання – необхідна умова досягнення глибин професійного спілкування. При цьому неабиякого значення набуває розуміння мовних особливостей на всіх рівнях національної мови: фонетичному, графічному, граматичному і лексико-семантичному.