Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
украинский / УКР МОВАТеор_я 3к.doc
Скачиваний:
288
Добавлен:
03.03.2016
Размер:
943.1 Кб
Скачать

Питання для самоконтролю

  1. Опишіть статус і функції власних назв у суспільстві.

  2. Сформулюйте принципи передачі власних назв українською мовою.

  3. Сформулюйте правила передачі російської букви “и” в основах власних назв.

  4. Сформулюйте правила передачі російської букви “е” в основах власних назв.

  5. Опишіть норми етикету при звертанні й уживання у зв’язку з цим суфіксів імен по батькові та закінчень кличного відмінка.

Тема 3 морфологія і правопис

Граматика – один з основних розділів мовознавства, який часто плутають з морфологією й орфографією. Між тим до граматики належить не тільки морфологія, а й синтаксис, оскільки системні принципи мови охоплюють перш за все особливості будови слів певного класу та їх поєднання у речення з метою отримання і передачі інформації. При цьому орфографія, спираючись на фонетичну і граматичну системи, дозволяє залежно від ступеня обізнаності з нею адекватно або неадекватно передавати живе мовлення у практичну площину писемної форми спілкування.

Враховуючи, що діловий стиль у більшості своїх конкретних проявів існує саме в писемній формі мовлення, знання граматики і фонетики, які є свідченням юридичної точності документів, набувають особливого значення й особливої ваги.

Поняття граматики і характеристика її основних розділів

Визначення граматики. Поняття морфології і синтаксису. Поняття орфографії і пунктуації. Розділи морфології (словотворення, частини мови). Розділи синтаксису (синтаксис словосполучення, синтаксис речення).Морфологічна будова слова. Лексичне й граматичне значення. Поняття морфеми, кореня, афікса, постфікса, закінчення.

Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає будову слова, класи слів за їх будовою і формами словозміни, а також типи словосполучень і типи речень. Вона, таким чином, поділяється на морфологію (гр. morphe – “форма, частина”, logos – “слово, вчення”) і синтаксис (гр. syntaxis – “побудова, порядок”).

Морфологію не цікавить лексичне значення слова, вивчається тільки його загальне граматичне значення і граматична структура. Наприклад, різні щодо лексичного значення слова комітет, організація означають предмет і мають одну граматичну структуру з однаковими граматичними катеґоріями роду, числа й відмінка. Синтаксис, навпаки, цікавить конкретне лексичне значення слів і словосполучень при спілкуванні, тому він вивчає зв’язки між ними у реченні.

Умовно кажучи, морфологія – це вертикальний зріз мови (об’єднання однакових за морфологічною структурою слів по вертикалі у певні частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник тощо), а синтаксис – горизонтальний зріз мовлення, який дає змогу з’єднати абсолютно різні за будовою і класом слова у речення, що є одиницею спілкування. Наприклад: Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади (Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Правильне розуміння основних розділів граматики – морфології і синтаксису – набуває не абстрактного, а цілком конкретного значення, яке ґарантує дотримання основної вимоги до мови документів – ясності й точності.

Морфологічна будова слова. Основне призначення слова – донести значення. Але будь-яке значення складається із суми окремих елементів. Цими елементами не можуть бути ані звуки, ані склади. Тим більше ними не можуть бути букви, які є тільки символами звуків, що обслуговують опосередковану писемну форму мовлення.

З погляду морфології, слово складається з морфем.

Морфеми – це найпростіші елементи слова, які мають лексичне або граматичне значення.

Так, у слові трактористка морфеми трактор-, -ист- і -к- мають лексичні значення, бо за їх допомогою ми встановлюємо цілісне уявлення про предмет (трактор- – “механізм” + -ист-“людина, яка обслуговує цей механізм” + -к- – “жінка, професією якої є обслуговування певного механізму”), а закінчення – тільки граматичне значення роду, числа й відмінка. Оскільки перший тип морфем несе лексичне значення, він складає основу слова, до якої належать корінь і афікси.

Корінь – це головна морфема, що утворює ядро слова, в якому зосереджене основне лексичне значення. Ось чому слово може складатися тільки з кореня: стіл, ніж, кінь тощо.

Але у слові можуть бути й додаткові лексичні значення. Наприклад, у слові відійти морфема від- додає до основного значення інформацію про початок руху; у слові студентка частина -к- несе додаткову інформацію про те, що перед нами особа жіночої статі та ін. Отже, морфеми, що приєднуються до кореня, мають однакову природу – вони додають певні відтінки значення, що дає змогу об’єднати їх у категорію афіксів.

Афікси – це морфеми, які мають додаткові лексичні значення, за допомогою яких утворюються нові слова.

Вони різняться тільки місцем у слові і поділяються на префікси (стоять перед коренем) і суфікси (стоять після кореня). До афіксів часто приєднують постфікс – частку -ся, що є усіченою формою зворотного займенника себе: умивати – умивати ся (себе) – умиватися, умиваюся, умиваєшся (стоїть у кінці слова після закінчення). У повсякденній практиці його позначають як суфікс.

Граматичне значення зосереджене в закінченнях.

Закінчення – це морфеми, що мають тільки граматичне значення, утворюючи форми того самого слова (процес, процесу, процесом, у процесі; мінімальний, мінімального, мінімальному, мінімальним тощо).

Таким чином, у слові можуть бути корінь, афікси (постфікси) і закінчення.