Питання для самоконтролю

1. Назвіть і проілюструйте основні фонетичні особливості української мови.

2. Опишіть особливості української графіки й українського алфавіту.

3. Опишіть особливості м’якої, твердої і роздільної вимови у зв’язку з уживанням м’якого знака і апострофа.

4. Схарактеризуйте основні граматичні особливості української мови і наведіть приклади прийменникової і морфемної синонімії у зв’язку з їх уживанням у практиці ділового мовлення.

5. Проілюструйте лексичні особливості української мови прикладами синонімії, омонімії і паронімії. Сформулюйте основні рекомендації щодо вживання термінів у практиці професійного спілкування.

Основний модуль

ОСОБЛИВОСТІ ПИСЕМНОЇ ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

ТЕМА 1.

ФОНЕТИКА І ПРАВОПИС

Для мов із фонетичним принципом правопису обізнаність з історичними процесами і сучасними тенденціями у вимові має виключне значення. Це забезпечує можливість поповнювати арсенал мовних знань, спираючись на глибоке розуміння причин будь-яких орфографічних фіксацій, змін і перетворень. Ось чому більшість правил написання слід виводити з основних фонетичних процесів, які відбуваються у сучасній українській мові.

Аналіз фонетичних процесів і їх фіксація на письмі

Подовження і подвоєння у наголошених суфіксах -`енн-, -`анн- (неск`інчений – нескінч`енний), між голосними перед я, ю, є, і (знання – знань), на стику морфем (роззброєння). Спрощення в групах приголосних: тиждень – тижневий, честь – чесний, чернець – ченця. Чергування г, к, х із ж, ч, ш або з, ц, с (нога – нозі – ніжка), д – дж, зд – ждж (ходити – ходжу, їздити – їжджу) тощо. Чергування о, е з і за законом відкритого – закритого складу (шо-стий – шість); о, е з а або и, якщо за коренем йде суфікс -а- (стерти – стирати) тощо. Чергування [у] – [в], [і] – [й], [з] – [із] – [зі] ([зо]) за законом милозвучності (Іван і Петро, Петро й Іван, жила в Одесі, жив у Києві, павук, Каїр, Таїсія, зі мною). Вимова і правопис и, і в основах незапозичених слів (рос. рыба, пиво – укр. риба, пиво) і в основах слів західноєвропейського походження (правило “дев’ятки”: пріоритет, факторинг, лізинг, радіо, кондиціонер тощо).

Подовження і подвоєння приголосних. Оскільки в українській мові переважає фонетичний принцип правопису, подовження у вимові фіксується на письмі подвоєнням букв (тобто “якщо вимовляємо два звуки, то і пишемо дві букви”): [нескінч`ен:ий] нескінченний, але [неск`інчений] нескінчений; [знан’:`а] знання, але [знан’] знань; знаряддя, ванна, брутто але [клас]клас, [гр`упа]група, [к`аса] каса, [комун`ізм] комунізм, [вон`а]вона, [ват]ват, [ґун]ґун, [л:ю]ллютощо.

Отже, подвоєння відбувається:

а) у наголошених суфіксах -`енн-або -`анн- (не плутати зі словами типуданий, юний, шалений, жаданий, скажений, довгожданий, де названі буквосполучення належать до кореня): непримир`енний, натхн`енний, притам`анний, мерз`енність, здійсн`енність (але зд`ійсненість), стар`анно, але неск`азаний, нап`исаний, організ`ований, з`ібраність. Виняток становлять слова церковнослов'янського походження типу Бож`ественний;

б) між двома голосними перед “я”, “ю”, “є”, “і”, якщо попередній приголосний з’явився на місці історичного звука [j]:міддю(алемідь),знання(алезнань),Ілля, сіллю(але сіль), знаряддя, на знарядді. Проте за вимовою це правило не діє у словахллю, ссати, бовваніти, Ганна, овва, лляний, кутя, попадя, свиня, третя, третє;

в) у власних назвах іншомовного походження та похідних від них словах: Голландія, Марокко, Дарданелли, Міссісіпі, Тольятті, Руссо, Бессарабія (іандоррський – від Андорра, яффський – від Яффа). Проте у загальних назвах іншомовного походження подовження не відбувається (бароко, белетристика, бравісимо, ват (алеВатт), гун,(гуни),колосальний, комунізм, лібрето, сума, фінта ін.), крім слів тонна, тонн (щоб не виникала двозначність у випадку, коли словотон означає висоту звука),аннали, білль, бонна, брутто, булла, ванна, дурра, мадонна, манна, мірра, мотто, мулла, нетто, панна, пенні (за вимовою).

г) на стику морфем (у цьому випадку діє передусім морфологічний принцип правопису): наддніпрянський, ірраціональний, інноваційний, контрреволюція, сюрреалізм, імміграція(префікс + корінь);законний, винний, кінний, баштанник, годинник, віконниця, Вінниця(корінь + суфікс);пасся, піднісся, розрісся(корінь + частка);міськком, страйкком, юннат(дві частини складноскороченого слова). Проте, якщо похідне слово за своїм змістом відходить далеко від непрефіксального, приголосний не подовжується:нотація – анотація, конотація.

Спрощення в групах приголоснихпов’язане з вимовою. Воно відбувається у звукосполученнях -ж(д)н-, -з(д)н-, -с(т)н-, -с(т)л-; -з(к)н-, -с(к)н- та -с(л)н- за фонетичним принципом правопису (тобто “не вимовляємо і не пишемо”):тиждень – тижневий, поїзд – поїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий; бризк – бризнути, брязк – брязнути, писк – писнути, тріск – тріснути; масло – масний; мисль – умисний, навмисне.

Так, у словах честь – чесний, жалість – жалісний, чернець – ченця, перстень – персняспрощення відбувається й фіксується, а в словахкістлявий, хвастливий, контрастний, випускний, пропускний, тоскно, скнара, скніти спрощення не відбувається і не фіксується.

Спрощення може також спостерігатися при словотворенні й чергуванні приголосних (Париж – паризький, Рига – ризький, козак - козацький), про що йтиметься далі.

Виняток становлять числівники шістнадцять, шістдесят, шістсоті слова іншомовного походження на-нтс- або -стн-типу інтелігентський, форпостний (щоправда, у цих випадках звук[т]у вимові відчувається).

Чергування приголосних звуків:

1. Історичні чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [ж’], [ч’], [ш’] або із [з’], [ц’], [с’]. Вони відбувалися у позиції перед голосними або приголосними, які їх пом’якшували. При цьому у сучасній російській мові вони частіше чергуються із[ж], [ч], [ш](колись із[ж’], [ч’], [ш’]):друг – дружить, мука – мучной, махать – машина, гены – жены, Евгений – Женя, а в українській мові – із[з’], [ц’], [с’](значно рідше із[ж], [ч], [ш]): нога – нозі– ніжка, рука – руці– ручка, вухо – вусі– вушко. За новими правилами правопису виняток становлять тільки прикметникибаскськийіказахський, утворені від іншомовних власних назв.

2. Збіг і чергування груп приголосних-цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-, зк-, -ст- при словотворенні.

а) Зміна -цьк-в-чч-при творенні іменників із суфіксом-ин-: козак – козацький – козаччина, німецький – Німеччина, Вінниця – вінницький – Вінниччина(але:галицький – Галичина).

б) Зміна -ск-, -ськ-, -шк- в -щ-при творенні іменників і прикметників із суфіксами-ин-, -ан- (-ян-):віск – вощина – вощаний – вощанка, полтавський – Полтавщина, дошка – дощаний, пісок – піщаний.

в) Зміна -ск- (-ськ-), -ст-; -зк- (-зьк-)відповідно у -щ-, -жч-при творенні багатьох форм дієслів ІІ дієвідміни або прізвищ на-енко, -ук:вереск – верещати, верещу, верещиші т.д. (але:простити – простиш);брязк – бряжчати, бряжчу, бряжчиші т.д.;Васько – Ващенко – Ващук, Ісько – Іщенко – Іщук, Водолазький – Водолажченко, Кузько – Кужченко.

Проте у присвійних прикметниках -ск-, (-ськ-), -шк-чергуються відповідно зі-сч- (-сьч-), -щ-:Параска – Парасчин, Ониська – Онисьчин, Мелашка – Мелащин.

3. Зміни приголоснихперед -ський, -ство, -ший при словотворенні. Якщо попередніми звуками перед суфіксами-ськ-, -ств-, -ш-є звуки[г], [к], [х], [ж], [ч], [ш] або [з], [ц’], [с], то в результаті відповідних чергувань і спрощень на їх місці з’являються буквосполучення-ськ(ий), -зьк(ий), -цьк(ий), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -жч(ий), -щ(ий). Порівняйте:г, к, х + -ський, -ство = -зький, -цький, -цтво, -ство (Прага – празький, гірник – гірницький, парубок – парубоцький – парубоцтво, птах – птаство); ж, ч, ш + -ський, -ство = -зький, -цький, -ський, -цтво, -ство (Запоріжжя – запорізький, Париж – паризький, ткач – ткацький – ткацтво, товариш – товариський – товариство); з, ць, с + -ський, -ство = -зький, -цький, -ський, -цтво, -ство, -зтво; (боягуз – боягузький – боягузтво, молодець – молодецький – молодецтво, залісся – заліський); к, с + -ший = -щий (високий – вищий – вище); г, ж, з + -ший = -жчий (дорогий – дорожчий –дорожче, дужий – дужчий – дужче, низький – нижчий – нижче), але: багатий – багатство, брат – братський – братство, студент – студентський – студентство, люд – людський – людство, легкий – легший (легше) тощо.

4. Зміни приголосних [к], [ц’] перед суфіксом -н-. Приголосні[к], [ц’] разом із суфіксом-н-у подібних позиціях перетворюються у звукосполучення[чн] або [шн]:безпека – безпечний, безпечність, безпечно; вік – вічний, вічність, вічно; місяць – місячний, сонце – сонячний, яйце – яєчня.

Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значеннібідолашний), соняшник, торішній.

5. Чергування [д] – [дж] і [зд] – [ждж]у дієслівних основах:ходити – ходжу, їздити – їжджу.

Чергування голосних звуків.Українська мова порівняно з російською відзначається якісно й кількісно розвиненою системою історичних чергувань голосних звуків, які збереглися до наших часів. Найбільш важливими з них є такі:

1. Чергування голосних звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого –закритого складу.При такому чергуванні широкі звуки[о], [е]змінюються на короткий звук[і]у закритій позиції:шко-ла – шкіл, радо-сті – ра-дість, пле-че – пліч, шо-стий – шість, Ки-є-ва – Ки-їв, Хар-ко-ва – Хар-ків. Виняток становлять слованарод, паровоз, вогонь, принось, приятель, чверть, меч, мед, веселка, слова з повноголосним-оро-, -оло-, -ере-, -еле- (город, мороз, подорож, порох, сторож; волос, солод; берег, перед, серед, через; зелень, пелех, шелест та ін.), а також наявні[о], [е]в закритому складі типутворця, носка, водню, долонь, нагород, будов, потреб, затон, потоп, хлібороб, діловод, виробництво, прапортощо (докладно про це див. в “Українського правопису” [40]).

2. Чергування голосних звуків [о], [е] з [а] або [и]. Подібні чергування з’являються, якщо за коренем йде суфікс-а-:допомогти – допомагати, горіти – гарячий, гонити – ганяти, завмерти – завмирати, стерти – стирати. Винятки становлять більшість дієслів:вимовити – вимовляти, простити – прощати, повернути – повертати, замерзнути – замерзати, проводити – проводжати, виношувати, відгороджувати, переконувати, установлювати, заспокоювати.

3. В українській мові після шиплячих та [й]виступає[е], якщо далі йде м’який приголосний або шиплячий у російській мові: рос.вече[р’]я – укр. вечеря, рос. вече[р]а – укр. вечора; рос. ше[с'т′]и– укр. шести, рос. ше[ст]ой– укр. шостий; рос. пше[н]о– укр. пшоно. Виняток: щедрий, жердка, червоний, чорнило.

Чергування [у] – [в], [і] – [й], [з] – [із] – [зі] ([зо]) за законом милозвучності. Вони з’являються, як правило, при вживанні прийменників, сполучників і префіксальному оформленні слів:сказав усе, алесказала все,жила в Одесі, алежив у Києві;Іван і Петро, алеПетро й Іван;наш учитель, аленаша вчителька;диктант з української мови, заміс із тіста, із шовку, зі зброєю; позичив зо дві сотні(при числівникахдва, три),зі (зо) мною. При цьому кожна крапка, кома або пауза зараховується як приголосний звук. Наприклад, у прислів’їВосени і горобець багатийвжито варіанті, а ней, тому що у вимові після словавосениробиться пауза. Слід також зауважити, що фонетичні варіанти єднального сполучникаі – йне збігаються із єднально-протиставним сполучникомта:небо та земля. Як синоніми їх можна вживати хіба що в усному мовленні.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти збігові кількох голосних (у першу чергу) або приголосних звуків: зі мною, розібрати, корабель, вогонь, павук, атеїзм, Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, найменування, інавґурація, християнин. Проте у словах з європейських мов, які не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки[й, в]не вживаються:Іоланта, іон, аурумтощо.

Вимова і правопис [и], [і] в основах слів:

1. В основах слів слов’янського походженнявимовляється і пишеться українськеина місці російськихи, ы, аі– на місці російськихо, е(як правило, при чергуванні звуків[о], [е]з[і]за законом відкритого – закритого складу): рос.[р`ыба] рыба, [п’`ива] пиво– укр.[р`иба] риба, [п'иво] пиво; рос.[гос′т'] гость– укр.[г′іс′т′] гість, рос.[шес′т′] шесть– укр.[ш′іс′т′] шість.

Це правило не можна застосувати до початку слова (Ігор), слівдірка, щигольі відкритих складів-риабо-ли:три-вога, гри-міти.

2. В основах слів західноєвропейського походженнявимовляється і пишеться українськеипісляж, ч, ш(шиплячих),з, ц, с,(свистячих),д, т, р, якщо далі йде приголосний звук (крімй, бо в українській мові це сонорний звук):радіо, алерадист;таксі, алетаксист;сценарій, алесценарист;азимут, дилер, алетріумф, пріоритет, лізинг, біржатощо. Умовно це правило називають “правилом дев’ятки”, пов’язуючи його з висловом “Детиз’їсицючашужиру?”.

Виняток становлять давно запозичені слова із східних мов, які стали “своїми”: вимпел, графин, єхидна, імбир, кипарис, кит, мигдаль, миля, башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет, кишлак, кишмиш.