Питання для самоконтролю

1. Назвіть типи ділових нарад і схарактеризуйте кожний із них.

2. Дайте мовну характеристику прийому відвідувачів.

3. Схарактеризуйте мову й етикет службової телефонної розмови.

4. Опишіть основні правила службового мовного етикету при ділових контактах.

5. Схарактеризуйте роль візитних карток при встановленні ділового контакту.

6. Назвіть основні правила підготовки й озвучення доповіді й лекції.

7. Схарактеризуйте мову й етикет виступу, промови й бесіди.

8. Дайте мовну характеристику дискусії як виду публічного ділового спілкування.

9. Назвіть основні правила культури управління з характеристикою невербальних засобів ділового мовлення.

Тема 2 лексика і фразеологія професійного спілкування

Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактувати абияк. В останньому випадку документ як засіб закріплення різними способами точної інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини перестане існувати як такий.

Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних і фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту. Згадайте хоча б “комп’ютерні виверти” зі словосполученнями вище утворення (рос. высшее образование), виробничий шлюб (рос. производственный брак), роздягнув три (рос. раздел третий), в ув’язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) та ін. Ось чому робота над лексикою й фразеологією набуває в українській мові не тільки теоретичного, але й суто практичного, професійного значення.

Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми й пароніми

Лексикологія як наука. Класифікація лексичних пластів сучасної української мови. Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі. Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики.

Лексикологія є одним із найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення (від гр. lexikos – “слово” і logos – “вчення”). Іншими словами, це наука про лексику, тобто про сукупність усіх слів і виразів певної мови.

Таким чином, основним об’єктом лексикології є слово. Воно може вивчатися з фонетичної, морфологічної та інших точок зору. Але і фонетика, і граматика вивчає слово безвідносно до лексичного значення. І тільки лексикологія займається словом як таким: його походженням, етимологією, історичними змінами й сучасним лексичним значенням.

Слово (якщо воно самостійне) – це комплекс звуків, який має лексичне значення і використовується у мовленні як єдине ціле.

Слова можуть бути однозначними і багатозначними. Візьмемо, наприклад, слово йти. Ми кажемо солдати йдуть, машина йде, дощ іде, час іде, але ж у кожному такому словосполученні значення руху набувають своїх відтінків: “рухатися, пересуваючи ногами”, “пересуватися”, “падати”, “минати, плинути”.

Таким чином, це слово багатозначне, або полісемічне. Усі значення у ньому тісно пов’язані між собою, але перше значення є прямим, а всі інші – переносними.

Багатозначні слова не слід плутати з омонімами – словами, які мають однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Наприклад, коса (дівоча, морська, гостра). Омоніми поділяються на омофони, що звучать однаково, а пишуться по-різному (по три карбованці – потри руку; Як тільки світанок настав, гусак чимчикує на став), і омографи, які пишуться однаково, а звучать по-різному (пр`иклад – прикл`ад, ж`ила – жил`а, дорог`а – дор`ога).

Синоніми – це різні за звучанням, але однакові або близькі за лексичним значенням слова. Перший тип належить до абсолютних синонімів (мовознавство – лінгвістика, тому що – бо). Якщо ж слова лише близькі за значенням, вони належать до понятійних синонімів (тепло – жарко) – другий тип. Третій тип синонімів – стилістичні, які розрізнюються залежно від стилів мовлення (вивіз – експорт, очі – шари, процент – відсоток).

Антоніми – це слова з протилежними лексичними значеннями: великий – маленький, починати – закінчувати тощо. Антонімів не мають слова з конкретними значеннями типу ніж, стакан, сто і т.п. Найчастіше антоніми спостерігаються серед прикметників, прислівників та іменників з якісними ознаками: любов – ненависть, добрий – поганий, тихо – голосно. У багатозначних слів для різних значень можуть існувати різні антоніми. Так, для слова голова у значенні “частина тіла людини” антонімом є слово ноги, а для значення “розумний” – дурний.

У практиці ділового мовлення слід також розрізняти й пароніми – слова, які мають подібне звучання, але не мають спільного лексичного значення: абонент – абонемент, повстати – постати, туристичний – туристський, тактичний – тактовний та ін. Кількість паронімів у мові постійно зростає, особливо у термінологічних системах, наприклад, комунікативний – комунікаційний, музичний – музикальний, дипломат – дипломант – дипломник, тому треба точно знати значення таких слів, щоб уникнути двозначності й непорозуміння.

Отже, явище паронімії – досить велика небезпека. Щоб уникнути її, при будь-якій неясності треба звертатися до словників.

Найчастіше у професійному мовленні трапляються ситуації, коли при незнанні точного значення слів-відповідників у російській і українській мовах або морфем в однокореневих словах виникає явище їх сплутування. Вище ми вже наводили приклади помилок, пов’язаних з цими явищами (див. табл. 16), але більш докладно їх причини, систематизація і практичні рекомендації щодо можливого запобігання виникненню подібних ситуацій описуються у таблицях цієї теми (див. табл. 41).