Питання для самоконтролю

1. Опишіть процеси подовження і спрощення у групах приголосних. Сформулюйте правила передачі цих процесів на письмі.

2. Опишіть найважливіші чергування приголосних звуків.

3. Опишіть найважливіші чергування голосних звуків.

4. Сформулюйте принципи вимови і правопису звуків [и], [і] в основах слів українського і західноєвропейського походження.

Тема 2.

ЗНАЧЕННЯ І ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ У МОВІ І СУСПІЛЬСТВІ

Статус власних назв і мовна політика

Питання про наявність – відсутність лексичного значення у загальних і власних назвах. Соціальні функції власних назв (адресна та інформативна). Недосконалість мовної політики щодо власних назв, з якими працюють, як зі звичайними словами. Передача власних назв засобами української фонетики, морфології, графіки й орфографії.

Власні назви – невід’ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації – національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного об’єкта.

Так, кіно – це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група “Кіно” – вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово – абсолютна “терра інкогніто” для сучасної людини (у його основі дві давньотюркські частини: кала – “грязюка” і міюс – “кут, ріг”), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об’єкти, пов’язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь (“легендарний, героїчний”), Одеса (“місто неповторного гумору і специфічної культури”), Володимир (“Мономах”, “Ленін”), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. КличкиВасько, Шарко, Гнідийадресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота-хитруна, дворового собаки чи коня-скакуна певної масті.

Отже, будь-яка власна назва є невід’ємним атрибутом і власністю конкретного об’єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад,Ніколь– француз,Нік– американець, аМикола– українець;Горловка – місто на честь російського гірничого інженера Горлова, аГорлівка­– зовсім інший населений пункт на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 року – це різні об’єкти (ось чому сьогодні ми живемо нена Україні, ав Україні, тобто у самостійній державі). З цього погляду процес масових перейменувань під час революції і нещодавньої “демократичної” перебудови є свідченням руйнування історичних об’єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами.

Усвідомлення особливого статусу власних назв – обов’язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа:

1. Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон’юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об’єктів: Маріуполь – Жданов – Маріуполь, Мангуш – Першотравневе – Мангуш, Луганськ – Ворошиловград – Луганськ, Юзівка – Сталіно – Донецьктощо.

2. Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об’єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став виконувати адресну й асоціативну функції: президент комнанії – Президент України, вчена (міська) рада – Верховна Рада України, кабінет – Кабінет Міністрів України, суд – Конституційний Суд України, міністр – Прем’єр-міністр, держадміністрація – Держкіно; жовта вода – Жовті Води, день – газета “День”.

3. Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.