Значення і функції розділових знаків
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ЗМІСТОВНО-ІНТОНАЦІЙНІ
ІНТОНАЦІЙНО-ЗМІСТОВНІ
КРАПКА
(три
крапки) вжива-ється
при розпо-відній інтонації у спонукальних
і розповідних ре-ченнях: Я
пішов у кіно.
Йди-но сюди. ЗНАК
ПИ-ТАННЯ
вжи-вається при питальній ін-тонації
у пи-тальному ре-ченні: Куди
ти йдеш?
ЗНАК ОКЛИКУ
вжи-вається
при кличній інтонації у розповід-них,
питальних і спо-нукальних реченнях:
Я студент!;
Що ти робиш?!;
Пиши пра-вильно!
КОМА
Знак з’єднання
однорідних членів речення і речень: На
столі лежали книги,
зошити; Прийшла весна,
і
прилетіли птахи.
КОМИ
Знак відокремлення – слів,
граматично не зв’язаних з речен-ням
(вставних слів, звертань тощо); –
уточнень;
– поширених озна-чень після означува-ного
слова і обста-вин, виражених
діє-прислівником: Ніч
була темна,
аж чорна;
В ночі,
тем-ній і туманній,
йшли батальйони; Покотився туман,
покриваючи гори;
Здається,
піде дощ. ДВОКРАПКА
Знак
причини,
пояснення.
Уживається: 1.
У безспо-лучниковому складному ре-ченні:
Я піду:
мені на роботу.
2. Після уза-
гальнювально-го слова: Усе
цвіте:
поля, ліс, гори.
3. При прямій мові
після слів автора: Він
спитав:
“Що мені робити?”
КРАПКА З КОМОЮ
Знак роз’єднання
далеких
за змістом частин безсполучни-кового
речення: Сонце
стояло над головою;
не горіло – палило. ДУЖКИ Знак
відокремлення
вставлених синтаксичних конструкцій
(іноді у цих випадках може вживатися
парне тире): І
не гнівило нас від
поїздів нічних (вони
ще й досі сняться).
ТИРЕ
(розрив)
Знак
наслідку,
протиставлення. Уживається:
1. У безсполуч-
никовому склад-ному
реченні: Лю-биш
кататися –
люби і саночки возити.
2. Перед
узагаль-нювальним словом: Поля,
ліс, гори –
усе
цвіте.
3. При прямій мові
перед словами ав-тора: “Що
мені ро-бити?”
–
спитав він. 4.
На знак пропус-ку, якщо підмет і присудок
в одній граматичній формі: Моя
мати –
лікар, але:
Вона лікар.
Таблиця 31
Синтаксичний мінімум. Засоби оформлення ділових паперів
ПРЯМИЙ
ПОРЯ-ДОК СЛІВ: – підмет
– перед при-судком; –
узгоджене означення
– перед озна-чуваним словом, а неузгодже-не
– після; – вставні
слова і відокремле-ні звороти ставляться
на початку речення (На
нашу дум-ку…,). НАНИЗУ-ВАННЯ
ФОРМ РО-ДОВОГО Й ОРУДНО-ГО ВІД-МІНКІВ
(постачан-ня
чого?, чим?). УЖИВАН-НЯ
ОДНО-РІДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ
(при цьому слід пам’-ятати про точне
зна-чення слів, розрізнення родових і
видових понять: Було
закуп-лено нову апаратуру, пристрої
і прилади (помилка!)
на суму 100 тис. грн.) ВИКО-РИ-СТАН-НЯ
СКЛАД-НИХ РЕЧЕНЬ
з підряд-ними оз-началь-ними, з’ясува-льними,
обста-винними (Зважаючи
на обстави-ни,…; Познайоми-вшись зі
справою,…; Заходи, вжиті протягом
року,…). НЕПРЯМА
МОВА Й ІНФІНІТИ-ВНІ КОН-СТРУКЦІЇ у
реченнях резолютив-ного харак-теру:
Доповідач
повідомив про те, що…; Призначити…,
Допо-вісти…Викори-стання відо-кремле-них озна-чень і обста-вин спо-собу дії
Синтаксис
ділового спілкування
Таблиця 32
Синтаксичний мінімум. Способи викладу матеріалу у документах з низьким рівнем стандартизації
Спосіб викладу матеріалу
РОЗПОВІДЬ
виклад інформації
в зовнішній або хроно-логічній
послідовності: –
автобіографії; –
протоколи; – звіти
ОПИС
характеристика
явищ через перерахування ознак,
елементів: – акти; –
накази; –
постанови; – звіти
МІРКУВАННЯ
виклад інформації
в логічній внутрішній послідовності
через причинно-наслідкові зв’язки
(індуктивна
або дедуктивна форми доказу):
– пояснювальні
записки; –
службові записки
Таблиця 33
Етикет ділових паперів
Уживання
відокремлень: 1.
Для вираження етич-ної оцінки: На
жаль,
Ва-ше прохання не може бу-ти задоволене;
2. Для позитивної
харак-теристики опонента: Як
Вам уже відомо,…;
3. Для підкреслення
доброзичливості тону в кінці тексту :
Із пова-гою,… Уникання
катеґоричності й двозначності: 1.
Результат
повинен бути підказаний, а не нав’язаний:
не Прошу
Вашого позитивного рішення,
а Прошу
роз-глянути питання і винести рішення; 2.
У листі-відповіді слід уникати
вузькові-домчої термінології.
Мовний етикет –
сукупність словесних форм ввічливості,
прийнятих у даному суспільстві
Переконливість
1. Пояснення на
початку документа причини відмо-ви;
2. Використання
пасив-них конструкцій: не Ви
не виконуєте мого наказу (акцент
на провині), а Мій
наказ не виконується
(ак-цент на факті невиконан-ня).
ТЕСТУВАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
ТЕСТИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ
Тема 1. Фонетика і правопис
ТЕСТ 5
1. За фонетичним принципом правопису:
а) подовження в усній формі фіксується як подвоєння у писемній формі мовлення;
б) подовження в усній формі не фіксується на письмі;
в) подовження в усній формі частково передається як подвоєння у писемній формі мовлення.
2. Правопис -ен- або -енн- у суфіксах залежить:
а) від належності слова до певної частини мови;
б) від наголосу;
в) від лексичного значення слова.
3. Подвоєння фіксується:
а) якщо воно є у початковій формі (знаннь, бо знання);
б) між голосними перед я, ю, є, і (знання, але знань);
в) між голосними перед [й]: (знаннйє).
4. Подвоєння фіксується:
а) на стику морфем (інноваційний);
б) перед звуком [б] (роззброєння);
в) перед є (возз’єднання).
5. За фонетичним принципом правопису:
а) спрощення в усній формі фіксується лише в окремих випадках (сонце, але Харцизськ);
б) спрощення в усній формі не фіксується на письмі (солнце);
в) спрощення в усній формі фіксується на письмі (сонце, Харцизьк).
6. Спрощення відбувається, але не фіксується:
а) у словах, що позначають точне число або одиницю виміру: шістнадцять, шістдесят, шістсот, тонна, тонн;
б) у словах випускний, скніти;
в) у словах ллю, ванна.
7. У словах церковнослов’янського походження:
а) подовження відбувається, але не фіксується ([бож`ественний] – божествений);
б) подовження не відбувається і не фіксується ([бож`ествений] – божествений);
в) подовження не відбувається, а подвоєння фіксується ([бож`ествений] – божественний).
8. В українській мові звуки [г, к, х] при пом’якшенні чергуються:
а) із [з’, ц’, с’] і рідше із [ж’, ч’, ш’];
б) із [з, ц, с] і рідше із [ж, ч, ш];
в) із [дж] і рідше із [ждж];
9. В українські мові::
а) фіксуються історичні чергування [о, е] з [і] за законом “відкритого – закритого складу” (торговельний, але торгівля);
б) фіксуються історичні чергування [о, е] з [і] за законом “закритого – відкритого складу” (торговля, але торгівельний);
в) не фіксуються історичні чергування [о, е] з [і] (торговля, торговельний).
10. В українській мові суфікс -а-:
а) не впливає на правопис у коренях слів (допомогти – допомогати);
б) впливає на правопис тільки у деяких коренях (допомогти – допомогати, але: горіти – гарячий);
в) впливає на правопис у коренях слів (допомогти – допомагати, горіти – гарячий, завмерти – завмирати).
11. За законом милозвучності вживання варіантів і – й, у – в:
а) залежить від позиції голосних і приголосних звуків (Іван і Петро – Петро й Іван; сказала все – сказав усе; Таїсія);
б) не залежить від позиції голосних і приголосних звуків (Іван й Петро, Петро й Іван; сказала усе, сказав усе; Таісія);
в) залежить від вимови в російській мові (Іван і Петро, Петро і Іван; сказала все, сказав все; Таісія).
12. Сполучник та в українській мові є:
а) варіантом єднального сполучника і (небо і земля);
б) варіантом єднального сполучника й (небо й земля);
в) єднально-протиставним сполучником (небо та земля).
13. В основах незапозичених слів на місці російських букв и, ы пишеться:
а) буква і (чітатель, піво);
б) буква и (читатель, пиво);
в) букви і, и залежно від значення (чітатель, пиво).
14. В основах слів західноєвропейського походження на місці букви и пишеться:
а) буква і (лізінг, пріорітет);
б) буква и (лизинг, приоритет);
в) буква и за правилом “дев’ятки” (лізинг, пріоритет).
15. В основах слів західноєвропейського походження після [ж, ч, ш, з, ц, с, д, т, р] пишеться:
а) и, якщо далі йде приголосний звук (лізинг, пріоритет);
б) и, якщо далі йде голосний звук (лізінг, приорітет);
в) и у будь-якій позиції (лизинг, приоритет).