Ключ відповідей на тести для самоконтролю

ТЕСТ 1.

1 – в; 2 – б; 3 – в; 4 –в; 5 – в; 6 – б; 7 – а; 8 – в; 9 – в; 10 – а; 11 – б; 12 – б; 13 – а; 14 – в; 15 – б; 16 – а; 17 – б; 18 – б; 19 – а; 20 – б; 21 – а; 22 – б; 23 – в; 24 – а; 25 – б; 26 – а; 27 – в; 28 – а; 29 – в; 30 – б.

ТЕСТ 2.

1 – а; 2 – а; 3 – в; 4 – б; 5 – а; 6 – в; 7 – а; 8 – б; 9 – а; 10 – б; 11 – а; 12 – б; 13 – в; 14 – а; 15 – б; 16 – в; 17 – б; 18 – а; 19 – а; 20 – в;

ТЕСТ 3.

1 – в; 2 – б; 3 – б; 4 – в; 5 – а; 6 – а; 7 – а; 8 – б; 9 – в; 10 – в; 11 – б; 12 – в; 13 – а; 14 – в; 15 – в; 16 – б.

ТЕСТ 4.

1 – а; 2 – а; 3 – в; 4 – в; 5 – в; 6 – в; 7 – в; 8 – б; 9 – в; 10 – в; 11 – в; 12 – в; 13 – б; 14 – в; 15 – в; 16 – в; 17 – а; 18 – в; 19 – б; 20 – б; 21 – в; 22 – в; 23 – в; 24 – в; 25 – а; 26 – в; 27 – б; 28 – в; 29 – б; 30 – а.

Дидактичні матеріали для самостійної роботи з української мови (за професійним спрямуванням)

Другий семестр

ОСНОВНИЙ МОДУЛЬ

ОСОБЛИВОСТІ ПИСЕМНОЇ ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

ДІЛОВА МОВА У ТАБЛИЦЯХ

Таблиця 17

Фонетичні процеси і їхній вияв в українській орфографії

Фонетичні процеси

Подовження в усній формі = подвоенню у пи-семній формі (вимовляємо і пи-шемо). Подовження від-бувається:

1. У наголошених суфіксах -`енн-, -`анн-: неск`ін-чений, але нескін-ч`енний, органі-з`ований, але свящ`енний.

2. Між голосни-ми перед “я, ю, є, і”: знання, сіл-лю (але: сіль), Іл-ля.

Подвоєння від-бувається: на стику морфем (у цьому випадку діє морфологіч-ний принцип пра-вопису): підніс-ся, роззброєння.

Спрощення в усній формі = спрощенню у пи-семній формі (не вимовляємо і не пишемо): честь-чесний, радість-радісний, але у чи-слівниках шіст-надцять, шістде-сят, шістсот, словах тонна, тонн і словах іншомовного по-ходження типу інтелігентський, форпостний, ком-постний спрощен-ня, яке відбуваєть-ся в усній формі, не фіксується на письмі.

Найтиповіші чергування

1. [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш], як правило, в російській мові (друг – дружить, рука – ручной, муха – мушиный) і з [з′], [ц′], [с′], як правило, в українській мові (нога – нозі, мука – муці, вухо – вусі).

2. [о, е] з [і] за за-коном відкритого – закритого складу (ко-ня – кінь, Київ – Ки-є-ва).

3. [о, е] з [а], [и], якщо за коренем іде -а-: завмерти – зав-мирати, допомог-ти – допомагати.

4. [у-в], [і-й] за законом милозвуч-ності: сказав усе, але: сказала все; жив у Києві, але: живу в Одесі; Іван і Петро, але: Петро й Іван).

Вимова і право-пис [и, і]

В основах неза-позичених слів:

Рос.	Укр.
ы, и (рыба, пиво)	и (риба, пиво)
о, е (гость, шесть)	і (гість, шість)

Винятки: чорнило,

гри-міти (склад ри- відкритий), але грім.

В основах слів за-хідноєвропейсько-го походженя:

Після [ж, ч, ш, з, ц, с, д, т, р] (пра-вило “дев’ятки”) вимовляється і пи-шеться и, якщо далі йде приголос-ний звук: радіо, але радист; таксі, але таксист, пріо-ритет, лізинг, кондиціонер тощо.

Таблиця 18

Принципи передачі російських власних назв українською мовою

Таблиця 18

Принципи передачі російських власних назв українською мовою

Власні назви не перекладаються (Кузнецов, а не Ковальов); передаються лише фонетичні або структурні особливості української мови, якщо вони не руйнують адресну або інформативну функції (Красноармійськ, Вуглегорськ). Перекладу підлягають тільки ті назви, які належать до різних національних культур (Північний Льодовитий океан), а також за традицією російські імена та по батькові: Анна – Ганна, Николай – Микола, Миколайович тощо.

Фонетичні особливості Структурні особливості

1. Суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- м′які (Донецьк); у прикметників ж., с. р. і в мн. вживаються закінчення у короткій формі (село Красне); у подвійних прізвищах відмінюються обидві частини (імені Тугана-Барановського); у звертаннях вживається кличний відмінок (Оксано, Петре, Юрію Петровичу, Надіє).

2. Закінчення -ий у прикметниках, якщо прізвище українського походження: (рос. Чепурной, – укр. Чепурний, але: рос. Толстой – укр. Толстой).

3. Суфікси -ович, -йович для чоловічих і -івн-, -ївн- для жіночих імен по батькові: Ігор – Ігорович, Ігорівна; Юрій – Юрійович, Юріївна (але: Ілліч, Лукич, Савич, Кузьмич).

4. Чоловічі прізвища, як правило, відмінюються завжди (принцип “нестало-сті”: Терлак Юрій – Терлака Юрія, Соро-ка Ігор – Сороці Ігорю, Шевченко Тарас – Шевченка Тараса), а жіночі тоді, коли структура слова формально “підходить” під ж.р. (принцип “гармонії”: Сорока Тетяна – Сороці Тетяні, але Терлак Оле-на – Терлак Олені, Шевченко Людмила – Шевченко Людмилі). При цьому прізви-ща типу Чаушеску, Дурново, Толстих відмінюватися не можуть.

1. Російська буква и в основах власних назв передається, як правило, як і (Нікітін, Сахалін). Але пишеться (і вимовляється) українське и:

а) у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Привалов, Род-ники, Засулич;

б) після шиплячих і ц: Чичиков;

в) якщо у споріднених українських словах виступає и: Писарев (бо писати), Титов (бо Тит).

2. Російський звук [‘е] пере-дається, як правило, як «е» (Нева, Онега, Державін). Але пишеться є:

а) у суфиксах -єв- або -єєв-, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]: Голубєв, Фадєєв, але: Арак-чеєв, Писарев;

б) якщо у споріднених українських словах виступає і: Лєсков (бо ліс), Мєркулов (бо міркувати).

3. В інших випадках власні на-зви передаються якнайближче до звучання у мові-джерелі: Пугачов, Юр’єв, Мясоєдов, Дементьєв, Дья-ков, Д’Артаньян.

Таблиця 19