Класифікація сімейно-шлюбних відносин

Основою сім’ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує, їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов’язки.

Сім’я існувала в усіх людських суспільствах, але форми шлюбу дуже різнилися. Соціологія виробила певні принципи типологізації сімейних утворень.

Залежно від форми шлюбу розрізняють такі типи сімейної організації, як моногамія і полігамія.

Моногамія – шлюб між одним чоловіком і однією жінкою.

Полігамія – шлюб між одним індивідом і кількома індивідами іншої статі. Шлюб між одним чоловіком і кількома жінками має назву полігінія, а між однією жінкою і кількома чоловіками – поліандрія.

Причини, що зумовили появу тієї чи іншої форми шлюбу, могли бути різними, але вчені вважають, що вони мали переважно економічний чи соціально-культурний характер.

Залежно від структури родинних зв’язків виділяють: просту, або нуклеарну, сім’ю, що складається з батьків і дітей. Якщо в сім’ї є обоє з членів подружжя – це повна сім’я; якщо один відсутній – неповна.

Якщо діти перебувають у шлюбі, але живуть разом з батьками, утворюється складна, або розширена, сім’я. У минулих століттях і на початку XX ст. більшість населення Російської імперії та деяких не дуже розвинених країн Європи жили особливою різновидністю моногамної сім’ї – патріархальною сім’єю. Вона включала три і більше поколінь, або ж дві і більше нуклеарних сім’ї, які мешкали разом і були пов’язані спільним господарством.

Головою такої сім’ї вважали найстарішого в ній чоловіка, який вирішував усі питання її життєдіяльності, керував сімейним бюджетом. Його сини, навіть вже середнього віку, разом з власними сім’ями не мали права відокремитись, поки батько не помре чи не втратить працездатність. Це були передусім селянські сім’ї, і в їх існуванні був вирішальним економічний сенс – чим більше в селянській родині робочих рук, чим досконаліший розподіл праці, тим більша ефективність її господарства. З цієї ж причини сільські сім’ї завжди були багатодітними.

Під структурою сім’ї розуміють сукупність відносин між її членами, включаючи, окрім відносин спорідненості, систему духовних, етичних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету. На цій основі виокремлюють так звану авторитарну структуру і авторитарну сім’ю, де дружина підлегла чоловіку, а діти – батькам.

Демократична сім’я заснована на розподілі ролей не відповідно до традицій (розподілі на "чоловічі" і "жіночі" обов’язки), а на однаковій участі кожного з членів подружжя в прийнятті рішень, добровільному розподілі обов’язків. Це витікає з того, що в наш час жінка практично нарівні з чоловіком бере участь в економічному забезпеченні сім’ї, стала незалежною від чоловіка. Через це в демократичній сім’ї немає офіційного "глави сім’ї", а є лідер. Сучасна сім’я стає егалітарною, де права і обов’язки розподіляються за згодою подружжя, а діти також мають досить незалежне становище і "право голосу".

Проблеми розвитку сучасної сім’ї

Проблеми розвитку сім’ї умовно можна поділити на дві групи. Перша група – це ті труднощі, що є для сім’ї "зовнішніми". Це якісь несприятливі для сім’ї умови, створені суспільним макросередо­вищем, кризовими соціально-економічними обставинами. Вони не випливають з самої сутності, природи сім’ї, а є лише середовищем для її існування. Друга група – проблеми, що існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов. Вони породжуються мікросередовищем, самостійним розвитком сім’ї (наприклад, переходом від авторитарної сім’ї до демократичної).

У XX ст. практично в усіх розвинених країнах розпочалося інтенсивне залучення жінок до суспільного виробництва. У США вони становлять приблизно 44 відсотки зайнятих, у нас – більше ніж 50 відсотків, а є галузі майже повністю фемінізовані, де жінки становлять головний контингент працівників (наприклад, в освіті, медицині тощо). У нас жінки становлять більше ніж половину осіб з вищою освітою. І хоча наші жінки за рівнем зарплати відстають від чоловіків (у них вона становить 53–86 відсотків від заробітку чоловіків, на відміну, наприклад, від Швеції, де цей показник перевищує 90%), проте вони відчувають себе соціально-економічно незалежними. Крім того, впродовж десятиріч впроваджується ідеологія емансипації, рівноправності жінок і чоловіків. Якщо раніше свобода чоловіка в сім’ї уживалася поруч з несвободою жінки, то тепер жінка стала також вільною, як і чоловік (принаймні психологічно вона вимагає цього). Отже, конфлікти у сучасній сім’ї приречені самим прогресом, і вони можуть стримуватися лише взаємними вчинками чоловіка і дружини. Те, що тепер сім’я будується не на прозаїчному фундаменті економічного інтересу, а на почутті любові, не робить її міцнішою, а тим більше безпроблемною.

Викладене виявляється в тому, що у наш час набагато більше розлучень, ніж це було раніше.

Аналогічна ситуація спостерігається в усіх розвинених країнах, за винятком, можливо, Японії, де вплив індустріального розвитку ще не встиг послабити традиційно міцні сімейні відносини.

Говорячи про стійкість тенденції зростання розлучень у нашому суспільстві, треба виділити основні причини цього явища, їх можна поділити на три групи: етично-психологічні, економічні та фізіологічні.

Дослідження показують, що найчастіше причиною розлучення стає пияцтво, алкоголізм, які, в свою чергу, нерідко пов’язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей. Систематичне пияцтво призводить до деградації особистості, розпаду духовного зв’язку подружжя.

Ця причина призводить до розпаду сім’ї приблизно у кожному четвертому випадку (за визначенням суду, а при опитуванні самих розлучених жінок ця причина фігурує у 50 відсотках випадків).

Друга за важливістю причина розлучень – подружня зрада.

Причиною розлучень є також "несумісність характерів", під якою розуміють неуживчивість, запальність, дратівливість. Різні погляди на життя, цілі можуть призвести до порушення нормальних відносин у сім’ї, до нервово-психологічних зривів і, зрештою, роблять неможливим спільне життя.

Причиною розлучень може бути і втручання родичів у сімейне життя, особливо під час спільного проживання. Тут переплітаються етично-психологічні та економічні аспекти.

Слід особливо підкреслити, що глибинною причиною розлучень часто виступає безвідповідальне ставлення партнерів до своїх сімейних обов’язків.

І, нарешті, третя група причин розлучень має фізіологічний характер: фізіологічна невідповідність, неможливість мати дітей, хвороби. В сукупності ці чинники становлять, за різними даними, 10 – 15 відсотків причин розлучень. У соціологічних дослідженнях сім’ї з’ясовується багато різних причин і мотивів її розпаду. Але очевидно, найзагальнішою причиною є те, що найбільші соціальні зміни в суспільстві (передусім урбанізація) значно випередили духовний, етичний, культурний розвиток членів суспільства. Старі устої зруйновані, нові не створені. Тут наочно виявляється стан аномії, коли для індивідів втрачають значущість соціальні норми.