3. Предмет, метод і об’єкти аудиту

Предмет аудиту – це інформація про факти (явища та процеси) господарської діяльності суб’єкта аудиторського контролю, відображена в системі бухгалтерського обліку та інших джерелах інформаційної структури, що підлягає кількісній і вартісній оцінці.

Метод аудиту – шлях пізнання, дослідження.

Загальний метод пізнання – діалектика.

Метод – це спосіб дослідження явищ, процесів створених людиною систем та сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об’єкта, що вивчається.

Методи аудиту поділяються на :

• загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально – вартісний аналіз тощо);

• органолептичні методи (інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові й суцільні спостереження, технологічний та хіміко – технологічний контроль, експертизи, службові розслідування, експеримент);

• розрахунково - аналітичні методи(статистичні розрахунки, економіко – математичні методи, економічний аналіз тощо).

В аудиті також використовують документальні способи перевірки – дослідження документів, суцільне і несу цільне (вибіркове) спостереження, групування недоліків, формальну й арифметичну перевірку документів, нормативну (юридичну) оцінку документально оформлених господарських операцій, логічну перевірку, зустрічну перевірку, балансовий метод, порівняння, оцінку законності й обґрунтованості господарських операцій.

До об’єктів належать: установчі документи підприємств, рахунки з оплати праці, ресурси, господарські процеси, економічні результати, організаційні форми управління, методи управління, функції управління.

Суб’єктами аудиту виступають носії прав і обов’язків – аудиторські фірми, приватно – практикуючі аудитори, які здійснюють аудиторську практику в Україні згідно з чинним законодавством.

5.Управління аудиторською діяльністю в Україні

Аудиторська діяльність регулюється ЗУ «Про аудиторську діяльність». Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й

спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб’єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

ЗУ створено Аудиторську палату України, повноваження якої визначаються законом та статутом Аудиторської палати України (АПУ).

АПУ здійснює сертифікацію суб’єктів аудиторської діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов’язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Вона є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. АПУ формується шляхом делегування до її складу п’яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного комітету статистики України та Міністерства юстиції України. При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з’їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб.

АПУ створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначається АПУ.

Ведення поточних справ АПУ здійснює Сертифікат, очолюваний завідувачем. Останній несе відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення сприятливих умов для виконання функціональних обов’язків її членами. Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п’яти років, а членів АПУ першого скликання – відповідно, трьох років. Члени АПУ використовують свої обов’язки на громадських засадах. Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, які претендують на отримання сертифікатів у розмірах, визначених АПУ.

Аудитори або їх колективи мають право об’єднатися у громадську організацію – Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві осередки за наявності не менше п’яти аудиторів, котрі є членами Спілки. Спілка аудиторів України має право делегувати своїх представників до АПУ і достроково їх відкликати, а також може вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту.

Таким чином, основними завданнями АПУ є:

• організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб’єктів підприємницької діяльності;

• надання методичної допомоги аудиторським фірмам (розробка і затвердження нормативів, положень щодо се6ртифікації тощо);

• надання суб’єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю;

• підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

Мета внутрішнього аудиту – удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання

Основну увагу внутрішньому аудиту слід приділити перевірці тих показників фінансово – господарської діяльності підприємства, які можуть позитивно вплинути на ефективність виробництва. Така перевірка має спрямовуватися на попередження (профілактику) відхилень від нормативно – правових актів чи зловживань. Важливо дослідити ті господарські операції, які мають бути документально оформлені й своєчасно відображені в облікових регістрів та у фінансовій звітності.

Отже, внутрішній аудит контролює раціональне витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, дотримання законності господарських операцій, виявлення допущених зловживань чи порушень.

На промислових підприємствах внутрішній аудит одночасно здійснює технічний нагляд за виробничим процесом і якістю продукції.

Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою за договором із підприємством - замовником про виконання незалежної експертизи господарсько–фінансової діяльності й розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту сприяє зменшення обсягу роботи зовнішнього з таких питань:

• перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;

• перевірка відповідності даних підприємства – замовника і незалежного контролю.

Якщо внутрішньому аудиту виявлено довіру, то слід визначити, якою мірою можна на нього покластися, беручи до уваги:

• рівень внутрішнього аудиту щодо тестових позицій;

• необхідний рівень висновку;

• кваліфікацію аудиторського персоналу фірми, яку перевіряють.

Зовнішній аудитор повинен переконатися, що робочі документи внутрішнього аудиту, дані якого він використовує, ведуться за прийнятою формою.

Таблиця 1.2 Відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом

Документи	Внутрішній аудит	Внутрішній аудит
Коло питань	Визначається керівництвом підприємства, працює внутрішній аудитор, або відповідно до плану	Передбачено законом або на прохання підприємства – замовника
Об’єкт перевірки	Визначається керівництвом підприємства, працює аудитор. Переважають питання аудиту збереження майна і недопущення збитків.	Домінує аудит стану бухгалтерського обліку і звітності.
Методи	Тести перевірок майже однакові. Різниця в детальності перевірок.
Звітність	Перед керівництвом підприємства або перед аудиторським відділенням.	Перед керівництвом аудиторської фірми і підприємства – замовника.

Аудит як вид підприємницької діяльності відносять до інтелектуальної діяльності. У теорії та практиці аудиту важливе місце займає професійна етика аудитора. Вона включає ряд принципів службової поведінки та становлення фахових обов’язків.

До них належать:

- незалежність суджень;

- об’єктивність висновків;

- конфіденційність;

- чесність і сумлінність;

- почуття обов’язку перед суспільством;

- відкритість зі своїми клієнтами;

- доброзичливе ставлення до клієнтів;

- компетентність і високий професіоналізм;

- організованість і добросовісність.

Аудитор несе відповідальність за:

• здійснення аудиторської діяльності без реєстрації;

• незаконні розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю, без згоди їх власника особою, якій вона була довірена чи стала відома по службі або роботі;

• використання аудитором своїх повноважень усупереч завданням своєї діяльності в та в цілях здобуття вигоди і переваг для себе чи інших осіб або нанесення шкоди іншим особам, якщо це діяння спричинило істотну шкоду правам і законним інтересам громадян чи організацій або інтересам суспільства чи держави, що охороняється законом;

• використання підроблених документів для отримання кваліфікаційного атестату, порушення вимог про підвищення кваліфікації;

• систематичне порушення вимог, встановлених Аудиторською палатою;

• роботу виконану з відхиленням від договору, з погіршенням результату роботи, або з іншими недоліками, які роблять аудит непридатним для звичайного використання;

• невиконання обов’язків або виконання неналежним чином.

Нормативні акти, які регулюють аудит підприємств, прямо не передбачають відповідальність аудиторських фірм за будь – яке порушення. Разом з тим на практиці мають місце випадки виключення таких фірм із Реєстру, що також можна вважати мірою покарання за допущені порушення.

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово – господарської діяльності та інших видів економіко – правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Під об’єктами аудиторської діяльності розуміють окремі і взаємопов’язані економічні, організаційні, інформаційні та інші форми функціонування системи, що вивчаються, стан яких може бути оцінено кількісно та якісно.

До об’єктів належать: установчі документи підприємств, рахунки з оплати праці, ресурси, господарські процеси, економічні результати, організаційні форми управління, методи управління, функції управління.

До аудиторських послуг належать:

- аудит – перевірка фінансово – господарської діяльності підприємств;

- безпосередньо до послуг:

А) у сфері обліку: постановка бухгалтерського обліку; постійне веден6ня обліку; складання звітності; трансформування звітності відповідно до міжнародних стандартів; відновлення бухгалтерського обліку; удосконалення облікової системи; автоматизація бухгалтерського обліку.

Б) у сфері аналізу: аналіз фінансово – господарської діяльності; аналіз фінансового стану; складання бізнес – планів; аналіз прогнозної фінансової інформації, що міститься у бізнес – планах.

В) консультаційна діяльність: інформаційно – консультаційне обслуговування; навчання бухгалтерського персоналу; видання методичних посібників з бухгалтерського обліку, оподаткування, аналізу, аудиту.

Г) експертна діяльність: оцінка майна під час: приватизації, корпоратизації, розподілу майна або злитті підприємств; оцінка ефективності застосовуваної облікової політики і системи внутрішнього контролю; здійснення експертизи виконання фінансово – правових аспектів укладених угод.

Організаційні принципи контрольно – аудиторського процесу тривалий час ґрунтувалися на практичному досвіді ревізорів – контролерів, аудиторів та інших працівників, зайнятих виконанням контрольних функцій в управлінні народним господарством.

Організація контрольно–аудиторського процесу полягає у створенні передумов для дослідження і аналітичної обробки економічної інформації в системі фінансово–господарського контролю з метою активного впливу на оптимізацію результатів підприємницької діяльності.

Нормування інтелектуальної праці ревізорів, аудиторів передбачає вивчення мети і об’єктів нормування, способів роботи і умов праці, кваліфікацію затрат часу і операцій, вибір об’єктів і методу спостереження, проведення спостережень і обробки даних, визначення трудомісткості праці окремого фахівця.

Виходячи з основних завдань НОП у контрольно – аудиторському процесі, можна визначити такі основні напрями її розвитку:

Скорочення затрат праці на проведення аудиту діяльності підприємства;

• впровадження передових форм розподілу і кооперування праці, що забезпечують виявлення творчої активності кожного працівника;

• поліпшення умов праці;

• удосконалення організації і обслуговування робочих місць аудитора, ревізора;

• вивчення і поширення передових прийомів і методів праці;

• підготовка і підвищення кваліфікації аудиторів і ревізорів;

• удосконалення нормування праці фахівців, зайнятих у аудиторському процесі;

• поєднання матеріальних і моральних стимулів підвищенні результативності праці та її продуктивності, а також розвиток колегіальності, співдружності і виховання сумлінного ставлення до праці.

Об’єктами наукової організації праці у контрольно – аудиторському процесі є організація трудових процесів і робочих місць аудиторів, ревізорів, а також нормування і стимулювання їхньої праці, розвиток творчих здібностей і громадської активності.

Контрольний процес здійснюється за часом, тому узагальнюючою мірою праці є робочий час. Встановлення визначеної тривалості робочого дня, робочого тижня – це і є встановлення конкретної міри праці.

Сертифікація (визначення кваліфікації) аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України.

Право на отримання сертифікату мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту.

Особи, які не склали іспит, мають право повторно скласти його не раніше, ніж через рік після прийняття Аудиторською палатою України.

Термін чинності сертифіката не може6 перевищувати п’ять років.

Члени аудиторської палати України підлягають сертифікації в установленому порядку.

Особи, делеговані до Аудиторської палати України першого скликання, підлягають сертифікації з дотриманням вимог цього Закону, за винятком складання іспиту.

Додатково про виникнення аудиту׃

За історичними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов'язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Нил, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусах, а в подальшому на – папері.

Так, при І і ІІ династіях у Стародавньому Єгипті (3400 2980 рр. до н.е.)через кожних два роки проводилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна.

У Вавилоні керівники робіт також складали звіти щодня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції.

Вавилонія була першою державою, де виникало спеціальне законодавство. Закони Хаммурабі (2200 2150 рр. до н.е.)передбачали: купцям – ведення самостійного обліку; храмам – державне рахівництво; передавання грошей без розписки вважалося недійсним.

В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у біблії зберігався вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оцінюй, що даєш, і що отримуєш – запиши. На Великдень жреці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти , поки «Головний бухгалтер» Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції контрольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм.

У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контролю апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господарювання, а й темний. Контролерів називали «очима і вухами царя».

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно – економічних відносин удосконалюються облік і контроль господарської діяльності, з’являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, який нині здійснює аудит. Так, у одному із трактатів домініканського чернеця Вальтера Хенлі визначено:

• піддавати ретельній перевірці звітів;

• щороку провадити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей тощо.

Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 березня 1324 р. Едуард ІІ призначив трьох державних аудиторів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зобов’язані запитувати. Слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків.

Є немало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього середньовіччя в усіх країнах Європи.

Виникнення і розвиток аудиту у системі фінансово – господарського контролю пов’язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних суспільно – економічних формаціях та потребою його раціонального використання.