2. Види аудиторських доказів та вимоги до них

Докази в аудиті можна класифікувати відповідно до правил подачі інформації, передбачених чинним законодавством, на прямі та непрямі.

Прямі – це докази, які підтверджуються первинними документами та обліковими регістрами.

Непрямі – свідчення, що не мають безпосереднього відношення до фактів з даного питання.

А в залежності від джерела одержання інформації аудиторські докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними (комбінованими).

За характером – візуальні, документальні, усні.

Процедури, внаслідок яких отримані аудиторські докази: фактичного контролю, підтвердження, документального контролю, спостереження, опитування, аналітичні.

Серед фактів, що впливають достовірність доказів, виділяють: незалежність джерела інформації; ефективність системи внутрішнього контролю; безпосередні знання аудитора; оцінку осіб, що надали інформацію; ступінь об’єктивності; достатність; своєчасність; об’єктивний ефект.

Залежно від джерела отримання доказів докази поділяються на первинні, вторинні, а залежно від форми подання – матеріальні і усні.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання – внутрішнього чи зовнішнього, а також від характеру їх.

За характером розрізняють візуальні, документальні та усні докази.

Аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, отримані від третьої особи) більш надійні, ніж отримані з внутрішніх джерел. Аудиторські докази, отримані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші у разі наявності ефективних систем обліку і внутрішнього контролю. Аудиторські докази, отримані за допомогою проведених тестів, надійніші за ті, що отримані від працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання. Якщо аудиторські докази одержані з різних джерел, різного характеру і відповідають один одному, то вони більш переконливі.

У разі неможливості одержати достатні належні аудиторські докази аудитор має дати позитивний висновок із застереженням або негативний висновок.

3. Джерела і процедури отримання аудиторських доказів

Джерелами аудиторських доказів є:

• дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

• облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;

• Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків;

• баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал;

• інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку);

• розрахунки декларації, кошториси, консультації, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес – плани;

• оперативна, статистична, податкова звітність;

• матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державно – ревізійної служби, статистики, банків та ін.;

• письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

У національних нормативах аудиту наведено основні процедури для отримання аудиторських доказів - перевірка, спостереження, опитування, підтвердження, підрахунок, аналітичні процедури, а також:

- фізичний огляд;

- пряме підтвердження;

- аналіз документів від третіх осіб;

- аналіз документів від підприємства;

- арифметичний контроль аудитором;

- аналіз та оцінка фактів аудитором;

- аналітичне дослідження – порівняння з даними;

- минулих років

- майбутніх років

- подібних підприємств.

- усна інформація.

Для одержання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю.

Аудиторські докази одержують в процесі перевірок належним поєднанням тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість.

Тести системи контролю – застосовують для одержання аудиторських доказів відносно відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього аудиту. Це перелік методів та порядок їх застосування аудитором для оцінки ефективності функціонування системи обліку і внутрішнього контролю.

Процедури перевірки на суттєвість – це перевірки, які використовуються з метою одержання аудиторських свідчень про виявлення суттєвих викривлень фінансової звітності.

Процедури перевірки на суттєвість бувають двох типів:

1.Документальні перевірки операцій та залишків;

2.Аналітичні процедури.

Під час отримання аудиторських доказів за допомогою тестів систем контролю аудитору слід розглянути достовірність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю.

При отриманні аудиторських доказів процедурами перевірки на суттєвість аудитор повинен оцінити розмір достатності та належності аудиторських доказів, одержаних шляхом таких процедур, разом із будь – якими даними, одержаними в результаті тестів систем контролю для обґрунтування тверджень фінансової звітності.