18 Світ на початку та в кінці XX ст.

Світ на початку ХХст.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. На кінець XIX -початок XX ст. населення нашої планети становило близько 1 млрд. 300 млн. чоловік. Найбільш населеною була Азія - понад мільярд жителів, У Європі проживало 300 млн. чоловік, а у Північній Америці (США та Канада) -81 мільйон.

Території, зручні, для землеробства, становили трохи більше чверті суші. На них проживало до 9/10 населення світу, яке займалося в пере важній більшості сільським господарством, у 1900 р. міські жителі сила. .дали лише 10% населення. І тільки в 360 містах воно перевищувало 110 тисяч.

На початку XX ст. політична карта світу зазнала значних змін. Невелика група економічно найрозвинутіших: країн завершила колоніальний поділ світу. В 1900 р. Їх володіння становили близько 54,9% всієї площі землі, на якій проживало понад 35% населення. Найбільшою метрополією була Великобританія. Жителі її колоній складали близько 70% усього населення колоній, французьких '- 9,5%, німецьких - 2,3%,

Крім того переважна більшість формально самостійних країн Азії та Латинської Америки була в тій чи Іншій мірі залежною від держав Європи та США. Єдиною країною Азії, яка на кінець XIX ст звільнилася від такої залежності і сама стала на шлях колоніальних пограбувань, була Японія.

19 Населення, його склад, розміщення, міграція.

Розміщення населення – це результат просторового розподілу населення на території Земної кулі в певний історичний період. Населення світу розміщене дуже нерівномірно, адже людство здавна концентрується в районах зі сприятливими для ведення господарства умовами. Тому майже 70 % населення світу займає усього 7 % площі суходолу. Близько 15 % площі суходолу не мають постійного населення. Це території, які характеризуються екстремальними природними умовами – пустелі різних типів, ліси, високогір’я, материк Антарктида.

На сьогодні в світі існують дві основні форми розселення населення – сільська та міська. В містах мешкає 47 % населення Землі й ця частка постійно зростає. Історичний процес збільшення ролі міст в житті суспільства, широке поширення міського способу життя та міської культури називається урбанізацією. У вузькому розумінні урбанізація – це збільшення міст, особливо крупних, збільшення чисельності городян на певній території. Головні показники урбанізації – темп, рівень, форма

Важливою характеристикою розміщення населення є середня густота населення – ступінь населеності конкретної території, або чисельність постійного населення, що припадає на одиницю площі (звичайно 1 км2).

Середня густота населення Землі — 45 осіб/км2, проте є країни й території, де цей показник перевищує 300 осіб/км2. Найбільша густота населення характерна для прибережних територій, а також для районів з історично зумовленою високою густотою населення. Ці райони розташовані в Південно-Східній, Південній і Південно-Західній Азії (середня густота 400?600 осіб/км2), у Західній Європі (200?600 осіб/км2), на східному узбережжі Південної Америки (100?200 осіб/км2). Серед країн-лідерів за густотою населення країни з великими площами – Бангладеш (965 осіб/км2), Південна Корея (483 осіб/км2), Нідерланди (465 осіб/км2), Індія (341 осіб/км2), Бельгія (335 осіб/км2). Серед невеликих за площею країн рекордсменами за густотою населення є Мальдівські Острови (1 000 осіб/км2), Мальта (1 200 осіб/км2), Сінгапур (6 000 осіб/км2), Монако (16 000 осіб/км2), Аоминь (Китай) (27 000 осіб/км2).

Однією з важливіших характеристик є тривалість міграцій. За тривалістю міграції поділяють на постійні й тимчасові. Тимчасові міграції зумовлені трудовою діяльністю людей. Розрізняють три види тимчасових міграцій: сезонні (пов’язані з сільськогосподарською діяльністю – збором урожаю, перегоном худоби на нові пасовища), вахтові (пов’язані з видобутком природних ресурсів у несприятливих для постійного проживання районах), маятникові (поширені в агломераціях, коли вранці з передмістя люди приїжджають на роботу, а ввечері повертаються додому).