- •1 Предмет і завдання історичної географії.
- •3 Джерела вивчення історичної географії.
- •4 Роль географічного фактора в історії.
- •6 Основні етапи розвитку історичної географії.
- •7 Розвиток історичної географії, як спеціальної історичної дисципліни.
- •8 Історична географія в працях істориків хіу-хуш ст.
- •9 Історична географія в загальних історичних дослідженнях XX ст.
- •10 Топоніміка, її предмет і завдання.
- •11 Топоніміка й історична географія.
- •12 Географічні назви, формування топонімів.
- •13 Історична картографія, її предмет і завдання.
- •14 Історична картографія й історична географія.
- •15 Історичні карти та їх класифікація.
- •16 Фізична географія світу.
- •17 Зміни у фізичній географії під час історичного процесу.
- •18 Світ на початку та в кінці XX ст.
- •19 Населення, його склад, розміщення, міграція.
- •20 Демографія, густота населення.
- •21 Географія сільського господарства, промисловості, торгівлі, шляхів сполучення.
- •22 Розташування східнослов’янських племен на території Східної Європи.
- •23 Формування території Давньоруської держави.
- •24 Міграція населення в епоху Київської Русі.
- •25. Географія господарства Київської Русі.
- •26.Міста та шляхи сполучення в Київській Русі.
- •27. Територія князівств в епоху феодальної роздробленості.
- •28.Розміщення та міграції населення.
- •29.Господарство, міста та шляхи сполучення в добу феодальної роздробленості.
- •30. Монголо-татарське завоювання та географія населення.
- •31. Політична географія українських земель у хііі ст.
- •32. Вплив монголо-татарського завоювання на географію господарства, міст, шляхів сполучення.
- •33.Адміністративно-територіальний устрій українських земель в складі Великого князівства Литовського.
- •34.Галичина, Буковина та Закарпаття під владою іноземних держав у іі пол. XIV – середині XVII ст.
- •35. Утворення Кримського ханства, його етнічна характеристика. Геополітичне значення цього.
- •36. Головні тенденції в розвитку землеробства середини XIV – середини XVII ст.
- •37. Характеристика середньовічного українського міста.
- •38. Розвиток та специфіка ремесел і промислів в українських землях (середина XIV – середина хvii ст.).
- •39.Основні напрямки торгових операцій (середина XIV – середина хviIст.).
- •40.Кордони та межі земель, якими володіли запорізькі козаки.
- •41.Гідрогеографія, топографія і клімат запорізького краю.
- •42.Продуктивність землі запорізьких козаків. Рослинний та тваринний світ.
- •43.Види господарств запоріжців: зимівники та бурдюги.
- •44.Сільське господарство у запорізьких козаків. Торгівля, промисли та ремесла запорожців.
- •45.Територія та адміністративний устрій українських земель (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •46. Міграційні процеси. Освоєння українцями запустілих територій (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •47.Географія сільського господарства (середина XVII – середина xviiIст.).
- •48.Міста, ремесла і торгівля Правобережної та Лівобережної України.
- •49.Розподіл українських етнічних земель між Австрійською та Російською імперіями в кінці XVIII ст.
- •50. Соціально-етнічна структура населення різних українських земель.
- •51. Міграції українців у хіх – на початку хх ст. Сучасні міграційні процеси в країнах Європи та Україні.
- •52.Модернізація господарства в українських землях. Виникнення великої промисловості та територіальне розміщення її основних галузей в хіх ст.
- •53.Зовнішні кордони української державності та їх зміни в хх ст.
- •54.Формування сучасного адміністративно-територіального устрою України.
- •55. Економічні райони сучасної України.
- •56.Міграції та зміни національного складу населення в хх ст.
- •57. Природньо-кліматичні умови сучасної України.
40.Кордони та межі земель, якими володіли запорізькі козаки.
ГРАНИЦІ ВОЛЬНОСТЕЙ НИЗОВИХ КОЗАКІВ:Границі вольностей запорізьких козаків у різний час і за різних обставин постійно змінювалися. Отож визначити межі землі низових козаків досить важко, а часом, за відсутності будь-яких вказівок про це, взагалі неможливо.
Такою ж невизначеністю відрізняються свідчення про границі вольностей запорізьких козаків і 1681 року, коли стояло питання про Бахчисарайське перемир'я між Росією й Туреччиною: у той час південну границю між вольностями запорізьких козаків і кочів'ями татар визначали ріки Дніпро й Буг: «У перемирні роки від ріки Бугу й до згаданого рубежа ріки Дніпра турки не повинні були будувати нових міст і відновлювати старих козацьких розорених міст і містечок, лишити їх упорожні й не приймати перебіжчиків; кримським, очаківським і білгородським татарам кочувати зі своїми отарами по обидва боки Дніпра (і по цьому й по тому боці Дніпра бути берегу й землям турецької султанової величності) у степах біля річок; запорізьким і городовим козакам, промисловим людям плавати для рибного лову, звіриного полювання і соляного промислу Дніпром і всіма степовими річками обох боків Дніпра до самого гирла Чорного моря вільно».
З 1709 по 1733 рік запорізькі козаки жили на татарських землях, спочатку на межі російських володінь з татарами по річці Кам'янці, що впадає в Дніпро з правого боку, за 30 верст6вище міста Кизикермена, а потім значно нижче російсько татарського кордону, в урочищі Олешках, за річками Конкою і Чайкою, ліворуч від Дніпра. Це був час, коли запорізькі козаки з кошовим отаманом Костянтином Гордійовичем Гордієнком або Головком на чолі, бажаючи бачити «свою отчизну, милую матку, и войско запорожское, городовое и низовое, не тилко в ненарушимых, лечь и в расширенных и размноженных вольностей квитнучую и изобилуючую, отдалися в оборону найяснійшого короля его милости шведскаго, Карла XII». Тоді вони поплатилися за це втратою своїх вольностей у межах Росії й перейшли в підданство до турецького султана й кримського хана. Але це тривало лише протягом двох років. За нещасливим для Петра І Прутським миром 1711 року він повинен був відступити Туреччині великий шмат землі, починаючи від Азовського моря знизу й ідучи вгору на північ до половини течії ріки Орелі. Звідси, повернувши під тупим кутом до гирла тієї ж ріки Орелі при впадінні в Дніпро; від гирла Орелі, перейшовши Дніпро, вгору понад правим берегом Дніпра до містечка Крилова; від Крилова, повернувши з півночі на південь, по верхів'ях рік Ірклія, Інгульця, Інгула й до верхів'їв річки Висі; від річки Висі по річці Синюсі й до її впадіння у ріку Буг.
Але з 1734 року запорізькі козаки знову перейшли під владу Росії.
Зі східного боку володіння вольностей запорізьких козаків залишалися як у межовому записі 1705 року почавши від ріки Конки, де вона вперше впадає у Дніпро, навпроти Кам'яного Затону й Плетеницького лиману, далі вгору за її течією, і звідси, повернувши з заходу на схід, степом по прямій лінії над верхів'ями рік Токмака, Бердинки, Середньої Берди, Крайньої Берди до річки Великої Берди й нарешті за течією останньої аж до її гирла, де вона впадає в Азовське море.
Наступного року, 17 березня, запорізьким козакам було зроблено «міцне підтвердження козаків, що відходять із поселень Новосербії, ніяк не приймати». Прикордонні суперечки між запорожцями й поселенцями малоросійського слобідського полку змусили російський уряд вислати 19 січня 1760 року геодезиста Івана Ісленьєва для розмежування запорізьких земель, але запорожці знайшли в розмежуванні Ісленьєва деякі помилки, подали про це письмове прохання і цим стримали присланого геодезиста від подальших дій. 1763 року для розмежування границь між володіннями запорізьких козаків і поселян слобідського малоросійського полку були вислані запорізькі делегати, але через суперечки сторони знову не дійшли згоди.
Через три роки, 1766 року, границі вольностей запорізьких козаків визначалися з усіх боків таким чином: «Землі запорізьких козаків, що складаються переважно з пустого й дикого степу, простилаються навкруги десь на 1700 верст. Від Січі з правого боку ріки Дніпра вниз до Кизикермена, до ріки Кам'янки, де починається турецький кордон до Очакова, близько 100 верст. Від гирла цієї ріки Кам'янки землі йдуть по ріці Бугу через річки Інгулець, Висунь, Інгул, Громоклію, Єланець, Солону, Мертвовод, Гарбузинку й Ташлик до Бугу по затвердженому кордону з турецькими землями, понад 160 верст. З другого боку Січі землі йшли вгору по Дніпру до гирла ріки Самоткані, потім рікою Самотканню й степом по границі Новоросійської губернії до ріки Бугу тягнулися понад 550 верст. З лівого боку ріки Дніпра землі запорізьких козаків йдуть від гирла ріки Конки вгору по Дніпру повз пороги аж до гирла ріки Самари, потім угору Самарою до ріки Конки, далі над Конкою до її впадіння у Дніпро нижче Кам'яного Затону, що навпроти Микитинської застави, де запорізькі козаки утримують перевіз через Дніпро на кримській дорозі; в цій частині понад 850 верст».
Відповідно до цього прикордонна лінія на правому березі Дніпра йшла рікою Бугом від Гарду або від гирла річки Ташлика при Гарді там, де лежав камінь для позначення границі, до самого гирла Бугу при урочищі Скелівський Ріг, нижче Семенового Рогу; звідти вгору по Дніпру до впадіння в нього річки Кам'янки. Злиття вод Дніпра й Бугу утворювало природний кордон між турецько-татарськими й запорізькими володіннями. Відстань від Гарду або від попереднього кордону біля гирла невеликої річки Ташлика, що впадає у Буг, лівим берегом Бугу до Скелівського Рогу — 179 верст, а виключаючи різні повороти, йдучи дорогою (також не по прямій лінії), 130 верст. Від прикордонного каменя при Гарді або річці Ташлик кордон ішов усередину землі через річку Гарбузинку на спеціально зроблені біля неї два кургани з півдня на схід на відстань 10 верст і 20 сажнів; від тих курганів на урочище Сагайдак при річці Мертвоводі через річку Гарбузинку з півдня на схід завдовжки 10 верст і 150 сажнів, а перейшовши Сагайдак, до річки Солоної на Кам'яну мечеть з півдня на схід довжиною 10 верст і 80 сажнів до спеціально насипаних курганів. Напередодні падіння Січі границі вольностей запорізьких козаків визначалися так. Від річки Бахмут нижче «старої» Української лінії, спорудженої 1733 р., яка тягнулася від гирла Орелі до верхів'я Сіверського Дінця, до ріки Бугу, завдовжки 600 верст, від гирла Берди до «старої» Української лінії, завдовжки 350 верст; на сході з землею Війська Донського; на півдні й заході турецькими землями — Очаковом і Кримом, а навпроти Кубані — по Азовське море.
Однак немає сумніву, що запорізькі козаки часто виходили за межі своїх вольностей.