42.Продуктивність землі запорізьких козаків. Рослинний та тваринний світ.

З'ясування показників ефективності і продуктивності господарської діяльності запорожців дуже важливе, бо пояснює рівень

За твердженням М.Е.Слабченка, Запоріжжя пережило два етапи хліборобського господарства. Перший етап, так званого "татарського" чи "бродячого" рільництва, коли не було точного терміну користування в часі і в пайці. Другий етап став можливий і потрібний, за визначенням автора - при широких ринках збуту і при відповідній кількості населення. "При 0.02 - 0.05 чоловіка на один км. кв. можливе лиш полювання і рибальство. Коли сюди додається ще й обробіток землі, то густість населення зростає до 0.2 - 0.7. Для XVII ст., коли населення Вольностей складало близько 200 тис. чол., цей коефіціент дорівнював 0.2 - отже цілком можливе було раннє хліборобство. В XVIII ст. кількість населення Вольностей становила близько одного міліона чоловік. Матимемо і відповідний коефіціент - 8.9-10. За нього можливе екстенсивно-переложне землеробство з ухилом в бік трипілля і людність живе осіло. Значить рільництво в Вольностях було не тільки знане, а й потрібне та необхідне. Без рільництва Вольності не могли перебутися" - робить цілком слушний висновок М.Е.Слабченко.[1;186] Едине з чим не можна погодитись, так це з твердженням, що хліборобство було безпечно подалі від татар в північних паланках. Ця теза була б цілком слушною для більш раннього історичного періоду. А за часів Нової Січі у взаємостосунках запорожців і татар домінувало конструктивне співробітництво, а не мілітарне протистояння. Цьому сприяла загальноекономічна і політична ситуація в регіоні. В південних володіннях Війська землеробство дійсно було розвинене слабіше, але стверджувати, що його тут не було зовсім у нас немає ніяких підстав. Бо наявні факти свідчать про те, що навіть за південними кордонами, далеко за межами запорозьких володінь рільництво існувало. В цей час і серед татарського населення зростав попит на збіжжя

Аналіз джерельної бази про розвиток зимівничого господарства дає можливість стверджувати, що в означений період ми спостерігаємо саме процес переходу і швидкого розвитку другого етапу хліборобського господарства. Землеробством частина запорожців займалася завжди, хоча б тому, що вони були вихідцями з традиційних землеробських регіонів України і для більшості ця галузь господарства була добре знайома. Але важливо з'ясувати наскільки було розвинене землеробство і наскільки воно забезпечувало внутрішній попит Вольностей і Війська у збіжжі.

Урожайність провідних зернових культур визначає продуктивність землеробської галузі господарства зимівників. На відрізаних у запорожців землях в Елисаветградській провінції в 1766 році урожайність була сам-шість.[8;112] Німецький мандрівник Хаммард, подорожуючи по Україні вже після ліквідації Січі, при дуже негативному ставленні до запорожців пише про сам-12 врожаю в їхніх господарствах.[9;207] Після ліквідації Вольностей звичайним врожаєм на півдні Новоросії вважалось сам 2-3, найкращі врожаї зафіксовано в сам 6-7. Аполон Скальковський дійшов висновку, що в доброму раціональному господарстві можна мати 12-14 сам.[10;95] Якщо вважати ці цифри крайніми, то урожайність в зимівничих господарствах запорожців цілком можна назвати досить високою навіть за сьогоднішніми мірками.

Тому і жило Військо, головним чином, за рахунок козаків-аграріїв, тоб то стараннями власників зимівників, основним обов'язком яких, за словами А.Апостолова, було постачання продовольства до Січі. А ніяк не з мізерного царського жалування, яке до того ж постачалось вкрай нерегулярно з великими волокитами, не в повному обсязі, через зловживання і розкрадання російськими командами.

Значні обсяги зберігання і продажу збіжжя не залишають жодних сумнівів стосовно товарності землеробства. Зберігали такі значні об'єми зерна в загородах. А необмолочене, щойно зібране зерно - в копах і снопах. Свого часу ще Н. Полонська-Василенко звернула увагу на те, що в жодному описі конфіскованого майна старшини не значилось зернових ям про які повідомляв пізніше Василь Зуєв.[12;271]