46. Міграційні процеси. Освоєння українцями запустілих територій (середина XVII – середина XVIII ст.).

Визвольна війна українського народу стала поворотним

пунктом як у політичному, так і соціально-економічному розвитку

України. Антифеодальна боротьба селянства призвела до лікві-

дації магнатського і шляхетського землеволодіння, масового по-

козачення селян. Більша частина земель, які належали поль-

ським магнатам і шляхті, перейшла до рук козаків, селян і міщан.

Ослаблення феодального гніту стимулювало ріст підприємливо-

сті та мобільність населення. Воно отримало більше свободи у

виборі занять, місця проживання і т. ін. Все це посилювало міг-

раційні процеси в межах України, тим більше що в ході Визволь-

ної війни основна частина її території склала єдине ціле. Цей

24

стан закріплював універсал Богдана Хмельницького від 15 січня

1655 р., яким визначалась територія Української козацької дер-

жави31.

Об'єднання більшості українських земель в єдине ціле, без

сумніву, сприяло переходу населення з густіше заселених тери-

торій на менш освоєні. Політична боротьба в Україні після смерті

Б. Хмельницького, поділ території згідно з Андрусівським догово-

ром (1667 р.) між Росією та Польщею не лише посилили, але й

ускладнили міграційні процеси. Незважаючи на це, масові пере-

ходи населення в основному відбувалися, як і в попередній пері-

од, з заходу на схід та з півночі на південь, що сприяло подаль-

шому заселенню не тільки Слобожанщини, але й запорозьких

земель, особливо їх північних окраїн. Тому не дивно, що вже в

середині XVII ст. на південь від Тясьмину, Вiсі, на схід від Синю-

хи вихідцями з Поділля й Волині було закладено ряд нових

осель. До цього часу відносяться згадки про такі поселення: Три-

сяги, Ольховате, Глинськ, Цибулів, Нестерівка, Стецівка, Петро-

острів, Андрусівка, Табурище та ін.32 Біля Кодаку поселили бере-

гову охорону та слободу лоцманів (1656 р.), що набиралися з

охочих козаків.

Приплив нових поселенців на Запорожжя сприяв подаль-

шому росту чисельності Війська Запорозького, розбудові й укріп-

ленню його столиці - міста-фортеці над р. Чортомлик (поблизу

сучасного с. Капулівки Нікопольського району Дніпропетровської

області)33. Чортомлицька Січ, в якій з 1652 до 1709 р. перебував

кошовий отаман з канцелярією та курінне козацтво (38 куренів),

мала в окружності до 900 сажнів. Була оточена земляним валом

заввишки до 13 м. З боку поля (степу) вал укріпили ще частоко-

лом з бійницями для гармат, а в 1709 р. викопали рів, який наве-

сні заповнився водою, перетворившись у рукав Дніпра - річку

Підпільну. Після цього територія Січі стала островом. Її центр

складав Січовий майдан, навколо якого розміщувалися козацькі

курені, будинки отамана та старшини. За фортецею знаходилася

"грецька хата" - приміщення для послів і купців, що прибували на

Січ34.

Під прикриттям Січі у другій половині XVII ст., здебільшого в

50-60-х рр., появилося чимало зимівників, мешканці яких розво-

дили худобу, бджіл, займалися рибальством, полюванням та ін-

шими промислами. Окремі відомості про час заснування посе-

лень на захід від Дніпра свідчать, що найбільш активно заселя-

лися території поблизу Дніпра. Втікачі з Поділля, Волині й Київ-

щини віддавали перевагу більш близьким до місць виходу тери-

торіям запорозьких земель. При заглибленні в степи вони здебі-

льшого притримувалися Дніпра. Відновлення польським урядом

25

у 1684 р. реєстрового козацтва на Правобережжі значно пожва-

вило заселення земель, спустошених під час війни за Чигирин в

1677-1679 рр.35 Певний вплив на прискорення заселення захід-

них окраїн запорозьких земель мала передача згідно з Журавнів-

ським договором (1676 р.) Поділля під владу Туреччини. Після

цього більшість українського населення з Поділля подалася на

схід. Частина переселенців осіла в межах західних окраїн Запо-

рожжя. Очевидно, завдяки цьому запорожцям вдалося збудувати

й укріпити містечко Орлів при впадінні в Буг р. Синюхи (з 1770 р.

Катерининський шанець, 1781 р. - Ольвіополь, нині Первомайськ

Миколаївської області)36.