- •1 Предмет і завдання історичної географії.
- •3 Джерела вивчення історичної географії.
- •4 Роль географічного фактора в історії.
- •6 Основні етапи розвитку історичної географії.
- •7 Розвиток історичної географії, як спеціальної історичної дисципліни.
- •8 Історична географія в працях істориків хіу-хуш ст.
- •9 Історична географія в загальних історичних дослідженнях XX ст.
- •10 Топоніміка, її предмет і завдання.
- •11 Топоніміка й історична географія.
- •12 Географічні назви, формування топонімів.
- •13 Історична картографія, її предмет і завдання.
- •14 Історична картографія й історична географія.
- •15 Історичні карти та їх класифікація.
- •16 Фізична географія світу.
- •17 Зміни у фізичній географії під час історичного процесу.
- •18 Світ на початку та в кінці XX ст.
- •19 Населення, його склад, розміщення, міграція.
- •20 Демографія, густота населення.
- •21 Географія сільського господарства, промисловості, торгівлі, шляхів сполучення.
- •22 Розташування східнослов’янських племен на території Східної Європи.
- •23 Формування території Давньоруської держави.
- •24 Міграція населення в епоху Київської Русі.
- •25. Географія господарства Київської Русі.
- •26.Міста та шляхи сполучення в Київській Русі.
- •27. Територія князівств в епоху феодальної роздробленості.
- •28.Розміщення та міграції населення.
- •29.Господарство, міста та шляхи сполучення в добу феодальної роздробленості.
- •30. Монголо-татарське завоювання та географія населення.
- •31. Політична географія українських земель у хііі ст.
- •32. Вплив монголо-татарського завоювання на географію господарства, міст, шляхів сполучення.
- •33.Адміністративно-територіальний устрій українських земель в складі Великого князівства Литовського.
- •34.Галичина, Буковина та Закарпаття під владою іноземних держав у іі пол. XIV – середині XVII ст.
- •35. Утворення Кримського ханства, його етнічна характеристика. Геополітичне значення цього.
- •36. Головні тенденції в розвитку землеробства середини XIV – середини XVII ст.
- •37. Характеристика середньовічного українського міста.
- •38. Розвиток та специфіка ремесел і промислів в українських землях (середина XIV – середина хvii ст.).
- •39.Основні напрямки торгових операцій (середина XIV – середина хviIст.).
- •40.Кордони та межі земель, якими володіли запорізькі козаки.
- •41.Гідрогеографія, топографія і клімат запорізького краю.
- •42.Продуктивність землі запорізьких козаків. Рослинний та тваринний світ.
- •43.Види господарств запоріжців: зимівники та бурдюги.
- •44.Сільське господарство у запорізьких козаків. Торгівля, промисли та ремесла запорожців.
- •45.Територія та адміністративний устрій українських земель (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •46. Міграційні процеси. Освоєння українцями запустілих територій (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •47.Географія сільського господарства (середина XVII – середина xviiIст.).
- •48.Міста, ремесла і торгівля Правобережної та Лівобережної України.
- •49.Розподіл українських етнічних земель між Австрійською та Російською імперіями в кінці XVIII ст.
- •50. Соціально-етнічна структура населення різних українських земель.
- •51. Міграції українців у хіх – на початку хх ст. Сучасні міграційні процеси в країнах Європи та Україні.
- •52.Модернізація господарства в українських землях. Виникнення великої промисловості та територіальне розміщення її основних галузей в хіх ст.
- •53.Зовнішні кордони української державності та їх зміни в хх ст.
- •54.Формування сучасного адміністративно-територіального устрою України.
- •55. Економічні райони сучасної України.
- •56.Міграції та зміни національного складу населення в хх ст.
- •57. Природньо-кліматичні умови сучасної України.
22 Розташування східнослов’янських племен на території Східної Європи.
Східні слов'яни у VI—VII ст..
У давнину землі східних слов'ян простягалися від далекого озера Ільмень на півночі і майже до Чорного моря на півдні. Соціально-політичне життя тамтешнього населення ґрунтувалося на племінній організації. Внаслідок розселення слов'ян VI—VII ст. на великій території Східної Європи виникли три групи слов'янських племен: західна, південна і східна. Східні слов'яни на той час заселяли більшу частину території України. У VIII ст. у них виникло кілька союзів, про які повідомляє у «Повісті минулих літ» літописець Нес-тор. Слід зауважити, що він згадує про найбільші племенні об'єднання, які налічували до десяти племен в своєму союзі. Історичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали поляни. Тут знаходились такі міста, як Чернігів, Переяслав, Київ. Сусідами полян були сіверяни (над Десною і Сеймом), древляни (над Прип'яттю), дуліби (над Бугом), тиверці (над Дністром), уличі (між Бугом і Дніпром), білі хорвати (на Прикарпатті).
Північну групу слов'янських племен становили кривичі, половчани, словени новгородські та ін. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдаю, узбережжя Західної Двіни та басейну Ільменю й Чудського озера. Серед північних союзів найсильнішими були кривичі, які мали своє місто — Смоленськ.
Археологічні дані підтверджують повідомлення літописця щодо розселення східнослов'янських племен.
До утворення Київської держави головною формою суспільної організації східних слов'ян були союзи племен та племенні княжіння. Кожне з цих утворень було окремою етнічною групою з визначеною територією, матеріальною культурою, побутом, звичаями. Сучасна наука вважає, що ці об'єднання мали елементи державності. Основу внутрішньої соціально-економічної системи племінних союзів становила сільська община. Вона складалася з одного-двох чи більше селищ — «гнізд». У володінні общини перебував увесь земельний фонд. З розвитком господарської і політичної діяльності зароджується соціальна нерівність, виділяється привілейований прошарок, а з ним і племінна знать. Найбільш талановиті люди з цієї верхівки родоплемінної знаті приймали ім'я князя.
Процеси соціального розшарування общини прискорювало також патріархальне рабство, яке у східних слов'ян фіксується за джерелами вже в VI—VII ст. Рабами ставали полонені. Праця рабів у землеробстві слов'янами не використовувалась, і сфера їх застосування була обмеженою.
Основою господарського життя східнослов'янських племен було землеробство, успішно розвивалось скотарство і сільські промисли. Велася жвава торгівля з чорноморськими містами-державами, з каспійськими і туркестанськими краями. З часом торгові інтереси протяглись далі за Дунай, до самої Візантії. Активна торгівля сприяла розвиткові міст. Найбільш розвинуті міста були центрами всього племені або союзу племен. Так, головним містом древлян був Іскоростень, уличів — Пересічень, полян — Київ. Географічне положення Києва було найвигіднішим для розвитку торгівлі, сприяло його зростанню як економічного центру держави. Заснування Києва, одного з найбільших міст тодішньої Східної Європи, датується кінцем VCT. (у 1982 р. відзначали 1500-річчя його заснування).