- •1 Предмет і завдання історичної географії.
- •3 Джерела вивчення історичної географії.
- •4 Роль географічного фактора в історії.
- •6 Основні етапи розвитку історичної географії.
- •7 Розвиток історичної географії, як спеціальної історичної дисципліни.
- •8 Історична географія в працях істориків хіу-хуш ст.
- •9 Історична географія в загальних історичних дослідженнях XX ст.
- •10 Топоніміка, її предмет і завдання.
- •11 Топоніміка й історична географія.
- •12 Географічні назви, формування топонімів.
- •13 Історична картографія, її предмет і завдання.
- •14 Історична картографія й історична географія.
- •15 Історичні карти та їх класифікація.
- •16 Фізична географія світу.
- •17 Зміни у фізичній географії під час історичного процесу.
- •18 Світ на початку та в кінці XX ст.
- •19 Населення, його склад, розміщення, міграція.
- •20 Демографія, густота населення.
- •21 Географія сільського господарства, промисловості, торгівлі, шляхів сполучення.
- •22 Розташування східнослов’янських племен на території Східної Європи.
- •23 Формування території Давньоруської держави.
- •24 Міграція населення в епоху Київської Русі.
- •25. Географія господарства Київської Русі.
- •26.Міста та шляхи сполучення в Київській Русі.
- •27. Територія князівств в епоху феодальної роздробленості.
- •28.Розміщення та міграції населення.
- •29.Господарство, міста та шляхи сполучення в добу феодальної роздробленості.
- •30. Монголо-татарське завоювання та географія населення.
- •31. Політична географія українських земель у хііі ст.
- •32. Вплив монголо-татарського завоювання на географію господарства, міст, шляхів сполучення.
- •33.Адміністративно-територіальний устрій українських земель в складі Великого князівства Литовського.
- •34.Галичина, Буковина та Закарпаття під владою іноземних держав у іі пол. XIV – середині XVII ст.
- •35. Утворення Кримського ханства, його етнічна характеристика. Геополітичне значення цього.
- •36. Головні тенденції в розвитку землеробства середини XIV – середини XVII ст.
- •37. Характеристика середньовічного українського міста.
- •38. Розвиток та специфіка ремесел і промислів в українських землях (середина XIV – середина хvii ст.).
- •39.Основні напрямки торгових операцій (середина XIV – середина хviIст.).
- •40.Кордони та межі земель, якими володіли запорізькі козаки.
- •41.Гідрогеографія, топографія і клімат запорізького краю.
- •42.Продуктивність землі запорізьких козаків. Рослинний та тваринний світ.
- •43.Види господарств запоріжців: зимівники та бурдюги.
- •44.Сільське господарство у запорізьких козаків. Торгівля, промисли та ремесла запорожців.
- •45.Територія та адміністративний устрій українських земель (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •46. Міграційні процеси. Освоєння українцями запустілих територій (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •47.Географія сільського господарства (середина XVII – середина xviiIст.).
- •48.Міста, ремесла і торгівля Правобережної та Лівобережної України.
- •49.Розподіл українських етнічних земель між Австрійською та Російською імперіями в кінці XVIII ст.
- •50. Соціально-етнічна структура населення різних українських земель.
- •51. Міграції українців у хіх – на початку хх ст. Сучасні міграційні процеси в країнах Європи та Україні.
- •52.Модернізація господарства в українських землях. Виникнення великої промисловості та територіальне розміщення її основних галузей в хіх ст.
- •53.Зовнішні кордони української державності та їх зміни в хх ст.
- •54.Формування сучасного адміністративно-територіального устрою України.
- •55. Економічні райони сучасної України.
- •56.Міграції та зміни національного складу населення в хх ст.
- •57. Природньо-кліматичні умови сучасної України.
37. Характеристика середньовічного українського міста.
Виникнення середньовічного міста
Розвиток міст. Поняття рівнів міського побуту визначено І. П. Крип'якевичем. Він вважав, що у XVI—XVII та й у XVIII ст. українське місто існувало на таких рівнях: "містечко", "мале місто", "велике місто". Якщо мале місто і велике місто існувало здавна по всій Україні, то містечко було специфічним явищем саме Західної України. Уклад містечок формували заняття ремеслом і торгівлею. Кожне з таких містечок мало своє виробництво, яке забезпечувало жителів його і найближчих сіл всім необхідним для життя. Забезпечення жителів ремісничими виробами здійснювали купці. Отже, можна сказати, що містечко - - це невелике землеробського характеру поселення зі слабо розвинутим ремеслом, яке було місцем торгівлі для навколишніх сіл.
Ремесло і торгівля були головними факторами економічного життя таких містечок. Тут ремісники довше, ніж у великих містах, зберігали традиції народних промислів.
Міста Західної України, а почасти і Центральної та Східної, що входили до Речі Посполитої, поділялись на дві основні категорії: державні (королівські), які мали магдебурзьке право, а також "панські", що були власністю феодалів та церкви. Панських міст в Україні було найбільше. Був ще третій різновид панської власності у вільних містах, так звані "юридики", тобто власність феодала або церкви на територіях державного міста.
У XVI — 1-й половині XVII ст. в Україні зростають старі і виникають нові міста. Наприкінці XVI ст. тільки на Поділлі налічувалось 37, а в Волинському воєводстві — 68 міст і містечок. У 40-х роках XVII ст. в Україні, за деякими даними, було близько 1000 міст і містечок. Багато які з них, на думку деяких дослідників, виникли в 1-й половині XVII ст.
Більшість міст була приватною власністю світських і духовних осіб. Навіть у 1-й пол. XVII ст. із загальної кількості в 323 міста і містечка у Київському і Брацлавському воєводствах приватним (як тоді говорили) "володільцям" належало 261, тобто близько 81%, королівських було 52 міста, тобто 16%, решта— 10 міст, становила власність церкви.
Українські міста у складі Речі Посполитої, як і польські міста, з середини XVII ст. переживали занепад. Частково це було наслідком безперервних війн, які несли з собою грабунки та спустошення. Частина колишніх міст і містечок перетворилась на села. Значна частина міст, як і раніше, перебувала у приватному володінні. В тій частині Київщини, що відійшла до Польщі, в П-й пол. XVII ст. приватні магнатські, монастирські і шляхетські міста, за неповними даними, становили майже 90%, на Волині — близько 88% усіх міст. Більшість цих міст не мала самоврядування і безпосередньо підлягала своїм власникам. Як і раніше, так і тепер у Західній Україні великої шкоди містам завдавали шляхетські і монастирські юридики.
38. Розвиток та специфіка ремесел і промислів в українських землях (середина XIV – середина хvii ст.).
Розвиток та специфіка ремесел і промислів в українських землях (середина XIV – середина ХVII ст.).
Розвиток ремесла. Ремесло, тобто виробництво ручним способом різних речей, потрібних у господарстві і побуті, було першою формою промисловості. Низька продуктивність ручної праці ремісника відповідала слаборозвинутому ринку і порівняно невеликому попиту на ремісничі вироби. На цьому грунті і зростала та особлива майстерність ремісника, що доходила до віртуозності. Майстри мали свої власні секрети виробництва, що передавались від батька до сина. В Україні у XVIII ст. було до 300 різних ремесел. Лише в збірці мандрівного поета — дяка Климентія Зинов'єва — в кінці XVII ст. знаходимо згадку про 100 ремесел. Зупинимось на найбільш поширених серед них.
Прості люди дуже поважали ремесло шевця. В описі сучасника швець сидить у своїй майстерні, сповнений власної гордості, на кріслі,
Шевство поєднувалось з чинбарством — виготовленням фарб з трав. Відвар з трав або листя у гарячому вигляді чинбар наливав у мішок з шкури, яку треба було пофарбувати, і так залишав на певний час. Пофарбовані в такий спосіб шкури були дуже міцні й еластичні.
Серед ковалів була вузька спеціалізація з трьох напрямків: ковалі, слюсарі і токарі. Були також зброярі: лучники, мечники, сагайдачники, щитники. Серед ювелірів були окремо "перстинники". Людвисари і конвисари, особливо останні, виробляли мідні, цинкові предмети домашнього вжитку.
Ткачі і суконщики були найголовнішими в своїй галузі, але самостійно існували також професії войлочників, красильників, полотинників і постригачів. Серед кожум'як були майстри вироблення шкір — гарбарі, сідельники, спеціалісти по тисненню шкіри (римарі), окремо були "кордибанники" — виробка козлиних шкір.
І.П. Крип'якевич відзначає диференціацію живописців — "малярів". Це були іконописці, які займались розписом стін і тому могли бути зараховані і до художньо-будівельної галузі.
За деякими даними, число спеціальностей текстильного і одежного ремесла було майже півтора десятки. Деревообробне ремесло мало 14 професій, металообробка — 23 професії.
Важливою умовою оцінки майстерності в гончарському цеху була така якість виробу, як міцність: заміс глини, обпалення черепка, вогнетривкість, водонепроникність і таке ін.
Серед тих, хто працював на скляному промислі, були гутники, що готували скляну масу; шуляри — наглядачі за нагріванням печей; осмольники — постачали смолисте соснове дерево для добування спеціального попелу — поташу; будники — добували поташ; оболонники — вставляли у вікна шибки із скла, або "оболонки", гончарі —виготовляли форми для скляних виробів, а також рознощики готових виробів. Були також підводчики.
Зросла питома вага ремісників навіть у середніх і малих містах. Наприклад, у Білій Церкві в 1641 р. було 277 ремісників різних професій. Вони становили понад 30% усього населення міста.
З XV ст широке розповсюдження по Європі отримали писані і друковані настанови з архітектури. Були вони і в Україні. Такими були праці М. Вітрувія, Андреа Палладіо, Вінченцо Скамоцці. З Німеччини привозились різні "Кунстбухи" підручники з будівельної справи, на українсько-польському лексиконі звані "кожбушками". В XVII ст. з'явилася анонімна праця на польській мові "Коротка наука будівництва".
Диференціація міських ремісничих професій мала двоякий характер. З одного боку, зростаюча конкуренція серед ремісничих цехів і запровадження нових форм виробництва сприяли поліпшенню якості продукції і пошуку нових форм і засобів, що й знайшло своє втілення в створенні нових напрямків розвитку, закріплених створенням нових цехів. З іншого боку — та ж диференціяція виробництва була і ознакою майбутнього занепаду міського ремісничого виробництва, одною з його численних причин.
Новостворені цехи не змогли витримати жорстокої конкуренції з більш могутніми і традиційними корпораціями. Вже на початку XVIII ст. рівень продуктивності праці нових ремісничих цехів (та й усіх загалом) швидко скорочується, багато які з них припиняють своє існування. Внаслідок цього, в сукупності з дестабілізацією внутрішньо-і зовнішньополітичних стосунків Польщі, почастішавшими війнами, економічною розрухою міст уповільнюється розвиток цілих видів ремісничої творчості. В історії ремісничого господарства України розпочинається процес відпливу ремісників з міст в містечка і сільську місцевість, протилежний процесові активного поповнення міського ремісничого середовища, що відбувався до цього.
Ремісничі товари з України охоче скуповували іноземні купці, а особливою популярністю вони користувалися на ринках Європи. Польща, Росія, Угорщина, Молдавія, Туреччина, Греція, Німеччина—ось неповний перелік країн, на ринках яких продавались вироби українських ремісників.