Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kopia_psikhologia.doc
Скачиваний:
59
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать
  1. Структура характеру

Повсякденне життя засвідчує надзвичайно велику складність і багатогранність характеру. Вчені, які його до­сліджують, нарахували у людини більше 1500 різних рис характеру. Проте ці риси не ізольовані одна від одної, а взаємопов'язані й утворюють цілісну структуру. Структур­ність характеру виявляється у закономірній залежності між окремими його рисами. Так, скромність і сором'язли­вість, як правило, поєднуються з тактовністю і поступливі­стю, а зарозумілість та пихатість — із недоброзичливим, неуважним і зверхнім ставленням до людей. Такі систе­ми взаємопов'язаних властивостей називають симптомокомплексами.

Виокремити структуру характеру означає виявити йо­го основні компоненти в їх взаємовідношеннях та взаємо­дії. Б. Теплов запропонував виділяти в структурі харак­теру чотири симптомокомплекси, які виражають ставлен­ня особистості:

до суспільства, колективу, окремих людей: това­риськість, колективізм, ввічливість, чуйність, тактовність, доброзичливість, щирість, повага, замкнутість, безтакт­ність, грубість, жорстокість, брехливість, безцеремонність та ін.;

  • до себе: самокритичність, самоповага, вимогливість, суворість, зарозумілість, гордість, хвастливість та ін.;

  • до праці: працездатність, працьовитість, старанність, сумлінність, упертість, лінь, безвідповідальність та ін.;

  • до речей: акуратність, бережливість, неохайність, не­дбайливість та ін.

Структура характеру визначається не тільки взаємо­зв'язком окремих властивостей, а й властивостями, при­таманними характеру загалом. Таких структурних влас­тивостей характеру виділяють чотири:

  1. ступінь їх глибини. Глибшими є ті властивості, які зумовлюються найважливішими, головними ставлення­ми особистості і тому пов'язані з широкою системою інших властивостей. У зв'язку з відмінностями в сту­пені глибини властивостей характеру не можна звести характеристику людини до переліку всіх системокомплексів;

  2. активність. Визначається ступенем протидії зовні­шнім обставинам. Одні люди при зустрічі з несприятливи­ми обставинами посилюють свою активність, долають труд^нощі і досягають мети, інші пасують перед ними. Тому розрізняють людей із сильним і слабким характерами;

  3. рівень стійкості (мінливості).

Перша — третя властивості характеру є необхідними умовами пристосувальної діяльності;

4) пластичність. Щоб дії і вчинки людини були доці­льними, потрібно зі зміною середовища відповідно змінювати й індивідуально-своєрідні способи дій. Усі власти­вості характеру є необхідною умовою навчання і виховання. Завдяки пластичності характер можна виховувати і перевиховувати.

Структура характеру не дається від природи, а форму­ється в процесі розвитку особистості. Вона зумовлена життєвим досвідом людини. Залежно від умов життя мо­жуть розвиватися і по-різному проявлятися різні якості характеру.

  1. Типологія характерів

В історії психології є чимало спроб класифікувати рі­зноманітність індивідуальних характерів, звести їх до пе­вної кількості типів. Однак розмаїття рис, що у своїй єд­ності утворюють характер, щоразу ставало на заваді пра­гненню виробити універсальну класифікацію. Усі підходи до вирішення цієї проблеми поділяють на чотири групи: конституційні (біологізаторські), соціальні, функціональні, акцентуальні.

Найбільшою кількістю робіт представлені біологіза­торські та функціональні теорії.

Конституційні (біологізаторські) теорії. У біологізаторських теоріях критерієм класифікації характерів є біотипи, тобто зумовленість характеру біологічними фак­торами (типом тіла чи фізичною конституцією людини).

Так, Е. Кречмер залежно від особливостей тулуба і кінцівок, обличчя, шкіри і стану залоз внутрішньої сек­реції людини виділив чотири типи фізичної конститу­ції: астенічний, атлетичний, пікнічний і диспластичний. Спостерігаючи деякі випадки відповідності між фізич­ною конституцією і психічними хворобами, він вважав це закономірним для всіх людей, стверджуючи, що з астенічним і атлетичним типами пов'язаний так зва­ний шизотимічний характер, а люди пікнічного типу мають циклотимічний характер. У зв'язку з тим що до диспластичного типу було віднесено людей, які не мали ознак перших трьох, тип їх характеру Е. Кречмер не визначив. Ця теорія не одержала належного експери­ментального підтвердження.

Близькою до кречмерівської є типологія В. Шелдона, в основу якої було покладено типи фізичної конституції: ен-доморфний, мезоморфний і ектоморфний. Відповідно Шелдон виділив три типи темпераментів, по суті — характерів.

Люди ендоморфного (гр. endon — усередені і morphe — форма) типу, на його думку, мають вісцеротонічний (лат. vis­cera — нутрощі і гр. tonos — тон, напруга) темперамент: вони люблять поїсти, багато відпочивати, є товариськими, добродушними, милосердними.

Представники мезоморфного (гр. mesos — середній і morphe — форма) типу мають соматичний (гр. soma — тіло) темперамент. Вони завжди активні, енергійні, сміливі, полюб­ляють командувати, схильні до любовних захоплень тощо.

Індивід ектоморфної (гр. ektos — поза, зовні і morphe — форма) конституції наділений церебротонічним (гр. ce­rebrum — мозок і tonos — тон, напруга) темпераментом. Він несміливий, загальмований, тривожний, образливий, замкнутий.

Отже, за Кречмером і Шелдоном, характер людини фа­тально зумовлений будовою її тіла.

Соціальні теорії. Не більш достовірними за біологіза­торські були соціальні теорії В. Дільтея, Е. Шпрангера та ін., які вважали, ніби існують вічні й незмінні, незалеж­ні від суспільних умов типи ідеологічної спрямованості людей. При цьому під ідеологічною спрямованістю мали­ся на увазі не ідеології різних класів, а ставлення до нау­ки, мистецтва, суспільства, економіки, до всього того, що становить «вічні цінності» життя, незалежні від економі­чного і суспільного устрою. Е. Шпрангер у своїй книзі «Життєві форми» намагався все багатство характерів зве­сти до шести «ідеальних типів»: теоретичного, економіч­ного, естетичного, релігійного, соціального і політичного. Кожен із них розглядав дуже суб'єктивно. Така типоло­гія є надуманою, штучною. Вона відриває духовне життя людини від суспільних відносин, на яких воно ґрунтуєть­ся. Світогляд як стрижень спрямованості відіграє суттєву роль у характері людини, але не можна всупереч законам суспільного розвитку розглядати типи характерів як над­будову над світоглядом.

Функціональні теорії. У функціональних типологіях типи характерів зведено до переважання певної психіч­ної функції чи комбінації декількох функцій у людини. Так, Т. Рібо в основу типології поклав почуття і актив­ність. Невід'ємними рисами характеру він вважав внут­рішню єдність і стійкість, а тому зі своєї класифікації виключив аморфних і нестійких за характером людей як невизначених. Т. Рібо виділив три основних типи харак­теру (чуттєвий, активний та апатичний) і три додаткових (апатично-активний, апатично-чуттєвий і помірний), а також виокремив часткові характери (всупереч повним), які відрізняються переважанням тільки однієї часткової риси, наприклад скупості. Така типологія є антиінтелектуальною, бо не враховує інтелект як одну з найважливі­ших якостей особистості. Однак її перевагою є наголошу­вання на ролі емоційно-вольових компонентів.

Акцентуальні теорії. Мінливість характерологічних рис людини виявляється не тільки в їх якісній різномані­тності, а й у кількісному вираженні. Та сама риса у різ­них людей розвинута неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо. Коли кількісний ви­мір риси характеру наближається до граничних величин і досягає межі норми, виникає акцентуація характеру.

Акцентуація характеру граничний варіант норми, наслідок по­силення окремих його рис.

При цьому в людини з'являється підвищена вразли­вість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умовах наявність акцентуацій не заважає людині в її діяльності, але за не­сприятливих умов може призвести до серйозних змін у її поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій.

Єдиної класифікації типів акцентуацій поки не існує. Кожен із дослідників (К. Леонгард, російський психіатр Андрій Личко (1926—1996) та ін.) називає різну кількість акцентуйованих типів і дає їм назви. Проте за різною термінологією часто виявляються однакові описи акцен­туйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуацій.

Представникам екстравертного типу властиві по­стійна спрямованість на діяльність і спілкування, велика балакучість, хвалькуватість, непостійність у захопленнях та інтересах, висока емоційна збудливість, яка виникає внаслідок зовнішніх впливів, конформність у поведінці.

Інтровертний тип зосереджений на своєму внутріш­ньому світі. Зовнішній світ для його представників має другорядне значення. Вони замкнуті, повільно і важко адаптуються до нових обставин, високотривожні, невпев­нені в собі, малокомунікабельні.

Індивіди, що належать до некерованого типу, дуже ім­пульсивні в діях і вчинках. У спілкуванні завжди нама­гаються нав'язати свою думку. Нетерплячі до заперечень і схильні до конфліктної поведінки.

Неврастенічний тип найчастіше зустрічається серед дітей підліткового віку. їм властиві підвищена дратівли­вість і легка втомлюваність, висока недовірливість і пога­не самопочуття. Вони емоційно нестійкі, схильні до афек­тивних реакцій.

Сензитивний тип теж в основному зустрічається се­ред підлітків. Таким дітям властиві велика сором'язли­вість, лякливість, емоційна нестійкість, невпевненість, ви­сока самокритичність. Вони важко пристосовуються до нового середовища і нових людей. Замкнуті, уникають ве­ликих компаній, не беруть участі в ризикованих розвагах ровесників.

Людям демонстративного типу властиве прагнення за будь-яку ціну виділитися серед інших, викликати за­хоплення чи співчуття, бути в центрі уваги. У них спосте­рігаються високий егоцентризм, позерство, видавання бажаного за дійсне.

У представників нестійкого типу слабко розвинуті вольові якості, а тому вони часто потрапляють під вплив інших. Мають підвищений потяг до розваг, різних компа­ній, ліниві, схильні до бездіяльності. У житті не ставлять віддалених цілей. Намагаються уникати труднощів. Ін­коли у них є потяг до пияцтва і вживання наркотиків.

Знаючи тип акцентуації, потрібно так вибудовувати власну діяльність і стосунки з іншими людьми, щоб уни­кати критичних ситуацій, які можуть провокувати неба­жану поведінку.

Останнім часом набуває все більшої популярності типо­логія, запропонована швейцарським психологом К.-Г. Юн-гом у праці «Психологічні типи». її основи заклали ще А. Біне, В. Джеме і австрійський юрист, один із осново­положників судової медицини Ганс Гросс (1847—1915). Юнг виокремив два основних психологічих типи. Перший, екстравертний тип, характеризується своєю спрямованіс­тю на об'єкт, а другий, інтровертний, — на суб'єкта, на внутрішній світ. Кожен із них, у свою чергу, залежно від домінування певної пізнавальної функції поділяють на мислєннєвий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний.

У екстравертів мисленнєвого типу сукупність життє­вих проявів залежить від їх інтелектуальних висновків, але будь-яке судження вони організовують за зовнішніми кри­теріями (освіта, традиції). Мислителі-екстраверти часто ста­ють державними діячами, адвокатами, академіками тощо.

У екстравертів емоційного типу почуття узгоджу­ються із загальноприйнятими критеріями, переживання­ми і перебувають під впливом традиційних цінностей. Людина такого типу завжди буде оцінювати щось не за власними критеріями, а тому що «так вважають інші».

Екстраверта сенсорного типу завжди притягують об'єкти, які викликають сильні відчуття. Вони спрямова­ні на конкретне насолодження реальним життям. Серед них можна зустріти бізнесменів, атлетів.

Екстравертам інтуїтивного типу властиво сприй­мати в зовнішньому світі те, що відбувається «за куліса­ми подій». У них недостатньо здібностей для міркування, і вони рідко самі доводять справу до завершення.

Інтровертний мислєннєвий тип схильний до теоре­тизування. Однак його розумова діяльність мало зале­жить від загальноприйнятих ідей і традицій, а має власні критерії. Впертий, неподатливий до зовнішніх впливів, але дуже довірливий і нерідко безпорадний у особистих проблемах.

Інтровертний емоційний тип керується всюди сво­їми переживаннями, не враховуючи наявних фактів. За будь-яких умов намагається бути малопомітним. Люди такого типу ухиляються від різних розваг, шумних компаній, вечірок, зборів, завжди мовчазні й малодо­ступні.

Інтровертний сенсорний тип свої дії та вчинки ви­будовує залежно від того, що бачить і чує, а не від логіч­них міркувань. У людей такого типу виникають глибокі внутрішні враження, але зовнішня реакція на них є запі-знілою.

Інтровертний інтуїтивний тип має інтуїтивну здат­ність проникати в майбутнє, але його інтуїція звернена на суб'єктивний психічний світ. Часто перебуває у сфері без­плідних фантазій.

Усе розмаїття людських характерів важко охопити на­віть детальною типологією. І все-таки ознайомлення з ти­пологією характерів дає змогу глибше пізнати себе, оцінити свої сильні й слабкі риси, у процесі цілеспрямованої робо­ти над собою долати помічені недоліки. Адже характер — це продукт тривалого і наполегливого самовиховання.

Отже, на відміну від вродженого темпераменту, хара­ктер є життєвим утворенням. Його властивості зумовлені суспільним середовищем, в якому проживає людина, і формуються під виливом виховання і самовиховання.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]