Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kopia_psikhologia.doc
Скачиваний:
70
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать
  1. Спілкування як обмін інформацією

Існує дуже багато засобів передавання інформації пар­тнеру по спілкуванню. До них належать мовлення, паузи в мовленні, якість голосу, тональність, жести, міміка, пан­томіміка, сміх, контакт очей у візуальному спілкуванні та ін. їх поділяють на дві групи — вербальні (словесні) й невербальні.

Вербальна (словесна) комунікація. Одним із основ­них засобів людського спілкування є мова — система сло­весних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного до­свіду людства.

Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розу­міють одне одного і взаємодіють. її розуміє як комунікатор (той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в словах), так і реципієнт (той, хто приймає повідомлення і декодує його). Якщо комунікатор і реципієнт використовують рі­зні системи кодування, вони не можуть добитися взаємо­розуміння і налагодити спільну діяльність. Типовим при­кладом такої неспроможності є біблійна легенда про ва­вилонську вежу, яку не вдалося побудувати через «змішування мов».

Як засіб нагромадження і передавання суспільного до­свіду мова виникла в процесі праці ще в період становлен­ня людини. Для передавання інформації спершу вживали членороздільні звуки, за якими закріплювалося певне зна­чення. Нині завдяки мові люди мають змогу обмінюватися найрізноманітнішими думками й опановувати найскладні­ший досвід.

Процес практичного використання мови для спілку­вання називається мовленням. Мовлення — вербальна комунікація, засобом якої є слова.

За рівнем екстеріоризації мовлення буває зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє мовлення охоплює всі різновиди усного і пи­семного мовлення.

Усним називають звукове мовлення, що сприймається іншими людьми за допомогою слуху. Його різновидами є діалог і монолог.

Діалог — найпростіший вид усного мовлення. Він розгортається як розмова між двома чи кількома осо­бами. Це мовлення не планують. Кожна вимовлена фраза є відповіддю на репліку співрозмовника. Особливості цьо­го мовлення залежать від рівня взаємовідносин і взаємо­розуміння між партнерами. Діалог є скороченим мовлен­ням. У ньому широко використовують немовиі засоби, оскільки предмет розмови відомий співрозмовникам. Зна­чний вплив на його зміст мають особливості ситуації (контекст).

Монолог — мовлення однієї людини у формі розпо­віді, доповіді, лекції. Зміст повідомлення планується за­здалегідь. Монолог може відбуватися перед аудиторією і без неї. Монологічне мовлення без слухачів, глядачів є складнішим, бо в такому разі в мовця немає інформації про те, як сприймає повідомлення аудиторія. Монологіч­не мовлення вимагає ретельного добирання слів, чіткої побудови речень, строгої логіки та композиційної завер­шеності. На відміну від діалогу монолог потребує спеціа­льної підготовки.

Писемне мовлення — процес спілкуватися з відсут­нім співрозмовником за допомогою писемних текстів.

Воно сформувалося значно пізніше за усне, внаслідок по­треби в спілкуванні людей, що перебувають на відстані і рознесені в часі. Писемне мовлення виникло з піктогра­фії (малюнкового письма) і кіпу (вузликового письма). Подолавши стадії ідеографічного письма (повідомлення передавалось за допомогою символічних малюнків) та звукового письма цілими словами чи складами, воно пе­ретворилося на буквене письмо, яким користуємося нині. Писемне мовлення є найзручнішим і найдосконалішим засобом передавання нагромадженого досвіду наступним поколінням. Тому йому пред'являють особливі вимоги. Оскільки читач сприйматиме написаний текст пізніше (можливо, через століття), то писемне повідомлення повинно бути розгорнутим, а думки в ньому викладені чітко, точно, логічно.

Внутрішнє мовлення є видозміною зовнішнього. Складність людської діяльності породжує потребу зазда­легідь усно чи письмово її спланувати, вибудувати її зміст у голові. Внутрішнє мовлення є засобом внутрішньої під­готовки до діяльності, механізмом мовного мислення. Оскільки людині відомий предмет її думки, внутрішнє мо­влення дуже скорочене, в ньому рідко використовують іменники.

Змістовий аспект спілкування реалізується за допо­могою певних засобів — знакових систем. Основним за­собом спілкування у людському суспільстві є мова. Оскі­льки будь-яке повідомлення не залишає людину байду­жою, то в спілкування завжди включені емоції. Емоційне ставлення, що супроводжує мовленнєві висловлювання, утворює особливий, невербальний аспект обхміну інформа­цією — невербальну комунікацію.

Невербальна комунікація. До невербальних засобів комунікації належать зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовників, сміх, сльози, об­мін поглядами, шкірно-м'язовий контакт, обмін предмета­ми, фотографіями, малюнками та ін. Ці знакові системи доповнюють, а іноді й замінюють слова. Невербальні засоби широко використовуються для спрямування і підсилення мовленнєвого висловлювання.

Неабияке значення в спілкуванні має зовнішність лю­дини, яку утворюють фізіогномічна маска, одяг, манери.

Фізіогномічна маска — основний вираз обличчя, який формується протягом життя під впливом думок, що пе­реважають, почуттів, ставлень. її коригують зачіскою, кос­метикою тощо.

Одяг нерідко є свідченням професійної належності. Стиль одягу викликає у партнера по спілкуванню очіку­вання певної поведінки. Так, військова форма є підставою для сподівання, що партнер — дисциплінована людина. При встановленні контакту зовнішність людини має вели­ке значення. На її основі складається перше враження, яке часто визначає подальший розвиток стосунків.

Динамічний аспект спілкування виявляється в міміці та жестах.

Міміка — динамічний вираз обличчя в певний мо­мент спілкування.

Жест — соціально сформований рух, що передає певний психічний стан. Він з'явився раніше, ніж вербальні засоби. Уже маленька дитина за допомогою жестів виражає свої потреби, бажання і ставлення.

Жести людини дуже різноманітні. Вони бувають ко­мунікативними (замінюють мовлення у спілкуванні і мо­жуть виконувати самостійну функцію, наприклад підні­мання при зустрічі руки задля привітання); жестами під­креслення (супроводжують мовлення і посилюють його вплив); модальними (слугують для вираження оцінки чи ставлення до ситуації, наприклад вертикально піднятий великий палець руки означає високу оцінку).

Міміка і жести розвиваються як суспільні засоби ко­мунікації, хоча деякі елементи є природженими. Суспі­льна залежність їх виражається в тому, що в різних культурах ті самі жести і вирази обличчя мають різне значення. Наприклад, вертикальне похитування головою українець сприйме як ствердження, а болгарин — як за­перечення.

На результат спілкування впливає міжособистісний простір, тобто дистанція між партнерами, їх розташування. Виявилося, що чим тісніші стосунки між людьми, тим на меншій віддалі один від одного вони розташовуються в процесі спілкування. Дистанція спілкування залежить від національності, соціального статусу, віку партнерів тощо. Дуже близька, як і надто віддалена, дистанції негативно позначаються на спілкуванні.

У американській психології виділяють чотири дистан­ції спілкування між партнерами: інтимна (до 0,5 метра), міжособистісна (0,5—1,2 метра), соціальна (1,2—3,7 мет­ра) і публічна (3—7 метрів і більше). Змінюючи дистан­цію, можна посилювати чи послаблювати вплив на парт­нера. Правильно обрана дистанція створює сприятливі умови для спілкування.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]