11. Естетичне виховання

Всебічно розвинена особистість є надзвичайно чутли­вою до краси, гармонії, благородства. І своєю діяльністю вона прагне утверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей особистості зосереджене естетичне виховання.

Естетичне виховання — формування в особи здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяль­ності.

Спямоване воно на формування в людини гуманістич­них якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.

Завдання і зміст естетичного виховання. Естетичне виховання покликане ознайомити людину з загальними закономірностями художнього освоєння дійсності, сутніс­тю і формами відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, роллю мистецтва в розвитку суспільства.

Серед найголовніших завдань естетичного виховання виокремлюють:

• формування естетичних понять, поглядів, переко­нань, умінь розуміти прекрасне, правильно естетично оці­нювати факти, явища, процеси;

• виховання естетичних почуттів, уміння отримувати насолоду від сприймання прекрасного в навколишній дій­сності та мистецтві;

— формування потреби і здатності створювати пре­красне в житті та мистецтві на основі розвитку власних творчих здібностей, опанування знань і практичних умінь у певному виді мистецтва.

У естетичному вихованні молоді використовують різ­ні джерела прекрасного: образотворче мистецтво, музику, літературу, театр, кіно, архітектуру тощо. Так, під час сприйняття картини або скульптури дитина не лише пізнає світ, а й фантазує, формує, «домальовує» подумки зображене, бачить на картині події, образи, характери. Чі­льне місце посідає також музика, яка, відображаючи дійс­ність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, її поведінку. Важли­вим джерелом є й художня література. Головним вираз­ником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розу­мом. Тому література — важливий засіб розвитку інтеле­кту учнів. Цінність театру, кіно, телебачення, естради, цир­ку як засобів естетичного виховання у тому, що вони по­єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва — літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю. По­винна стати предметом обговорення з естетичних пози­цій і діяльність школярів: гідні вчинки учнів, їх успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяль­ності. Учитель має показати дитині і красу природи в роз­маїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ. Предметом захоплення повинні стати також геро­їчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість. Важливим за­собом естетичного виховання може слугувати дизайн шкільних приміщень, оформлення класу.

Естетичне виховання зорієнтоване на формування естетичної свідомості та естетичної поведінки особис­тості.

Естетична свідомість — одна з форм суспільної сві­домості, що реалізується через художньо-емоційне освоєн­ня дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.

Естетичні почуття є особливими почуттями насоло­ди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навко­лишній дійсності і творах мистецтва.

Естетичний смак є здатністю людини правильно оці­нити прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрас­не в абсолютному його вираженні.

Естетична свідомість, естетичні почуття, смаки, ідеали, переживання тощо, взаємодіючи між собою, зумовлюють естетичну поведінку, яка є втіленням прекрасного у кон­кретних вчинках людини.

Умови ефективності естетичного виховання. Ефек­тивність естетичного виховання молоді визначають такі чинники:

• створення в навчальному закладі естетично приваб­ливої обстановки (оформлення навчальних кабінетів, аудиторій, місць відпочинку);

• звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів;

• висока естетична культура різноманітних виховних заходів;

• широке залучення учнів та студентів до гуртків художньої самодіяльності, участі їх у конкурсах та олімпіа­дах естетичного напряму;

• висока естетична культура вихователів і вихован­ців у зовнішньому вигляді і в стосунках.

Ефективність естетичного виховання забезпечуєть­ся також взаємодією закладів освіти, культури, сім'ї, за­собів масової інформації, культурними традиціями со­ціуму тощо.

12. Фізичне виховання

Однією з найважливіших передумов гармонійності, по­вноцінного життя, самореалізації особистості є її здоро­в'я. Недаремно досі не втратило своєї значущості давнє латинське прислів'я «Здоровий дух у здоровому тілі». Са­ме на формування здорової, фізично повноцінної особис­тості спрямоване фізичне виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Реалізується фізичне виховання в єдності з розумо­вим, моральним, трудовим, естетичним вихованням.

Завдання і зміст фізичного виховання. Фізичне ви­ховання має своєю метою зміцнення здоров'я і загарту­вання організму молоді, сприяння фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Конкретно фізичне вихован­ня спрямоване на формування, вдосконалення рухових якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості, сприт­ності), стійкого інтересу до систематичних занять фізич­ними вправами, прищеплення гігієнічних навичок.

Шкільна програма з фізичного виховання визначає його зміст:

• теоретичні відомості із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, необхідні для самостійних занять фізич­ними вправами;

• гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізи­чному розвитку учнів;

• легку атлетику;

• рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кміт­ливості, спритності, швидкості дій, виховання колективіз­му, дисциплінованості;

• спортивні ігри;

• лижну підготовку;

• кросову і ковзанярську підготовку;

• плавання.

У фізичному вихованні використовують фізичні, при­родні та гігієнічні чинники.

До фізичних відносять спеціально організовані й сві­домо виконувані рухові дії (гімнастику, ігри, туризм). Останнім часом набули популярності різні системи еди­ноборств — як українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні.

Природні чинники — це сонце, повітря, вода, що поси­люють оздоровчий вплив фізичних вправ на учнів.

До гігієнічних чинників належать гігієнічне забезпе­чення фізкультурних занять, раціональний режим навча­льної праці, відпочинку, харчування, сну та ін.

Умови ефективності фізичного виховання. За дани­ми епідеміологічних досліджень 1998 p., здоровими мо­жна вважати лише 27 відсотків дітей дошкільного віку. Усього 65 відсотків дітей і 60 відсотків підлітків фізич­но гармонійно розвинені. У м. Києві, наприклад, полови­на учнів старших класів за станом здоров'я має усклад­нення щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини є непридатними або частково прида­тними до військової служби. Тому нині слід докорінно змінити усталені погляди на фізкультуру, на фізичний стан людини, красу людського тіла як на щось другоря­дне, меншовартісне. Учитель власним прикладом пови­нен всюди демонструвати важливість фізкультури, здо­рового способу життя, доводити свою прихильність до спорту, жити ним. Конче необхідно розвантажити навча­льні програми. Йдеться про значне скорочення інформа­тивного навчання з таким розрахунком, щоб загальна кількість навчальних предметів становила 4—7 у початкових класах і 10—12 у старших, як це характерно для європейських шкіл. Робочий тиждень у цьому разі не перевищуватиме 24—30 годин, включаючи виконання домашніх завдань. За цих умов може бути збільшено час на заняття фізичною культурою. Необхідно відмовитися від традиційних форм і режиму діяльності на уроці. Адже постійне сидіння за партою дуже шкідливе для здоров'я дитини.

Потрібен і перегляд концепцій і методики фізкультур­ної роботи в школі. Слід подумати, чи варто фізкультуру взагалі вважати навчальним предметом в академічному се­нсі. Це — форма активного відпочинку, вона має працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологічних потреб людини.

Педагогічно продумана система фізичного виховання в шкільному житті сприятиме як оздоровленню підрос­таючих поколінь, так і комплексному підходу до здійс­нення морального, трудового і естетичного виховання.

Пильної уваги вимагає фізичне виховання студентів. До­слідження свідчать, що їх рухова активність триває прибли­зно 15 хвилин на день, хоча гігієнічна норма — 2 години.

Фізкультурно-спортивна робота у вузі має відповідати індивідуальним і колективним запитам студентів, і, крім традиційних, повинна передбачати нові форми (йога, аеро­біка, ушу, шейпінг та ін.), застосування на заняттях техні­чних засобів і тренувального обладнання, використання музичного супроводу, кінофільмів тощо.

Зміст кожного напряму виховання реалізується пере­дусім у процесі розкриття змісту навчальних предметів. Особливу роль при цьому відіграють дисципліни, що за змістом є ідентичними певному напряму виховання: курс «Основи держави і права» — правовому вихованню, «Ос­нови економічних знань» — економічному, трудове на­вчання — трудовому, фізкультура — фізичному, уроки му­зики і співів, літератури — естетичному вихованню.

Великі можливості для різнобічного виховання має позакласна та позааудиторна виховна робота (гуртки, об'єднання, вечори тощо). Підбираючи форми і методи вихов­ної роботи, педагоги мають враховувати вікові та індиві­дуальні особливості молодих людей, їх інтереси, здібності. Залучення їх до різних видів діяльності певного напряму виховної роботи дає змогу формувати в них практичні уміння в конкретній галузі.

Сучасна зарубіжна педагогіка про мету виховання. Більшість представників сучасної зарубіжної педагогіки мету виховання вбачає в адаптації людини до умов постіндустріального суспільства з урахуванням конкуренції на макро- та мікрорівнях. Водночас беруться до уваги глобальні проблеми.

Педагогіка неопозитивізму метою виховання вважає підготовку індивіда, здатного включитися в систему інду­стріального виробництва, яке функціонує як добре налаго­джений механізм.

Педагогіка прагматизму мету виховання особистості вбачає у пристосуванні її до життя, у підготовці практи­ків, що вміють робити кар'єру, будувати свій бізнес.

Педагогіка екзистенціалізму передбачає створення умов для самореалізації особистості, зокрема індивідуалі­зацію навчання, що дає змогу реалізувати природні задат­ки людини.

Гуманістична педагогіка, на противагу педагогіці неопо­зитивізму, ставить за мету виховання гуманіста, формування в особистості високих моральних якостей, уміння спілкува­тися, розуміти себе й інших людей. Сучасна особистість, гада­ють її представники, має вміти виживати, об'єднуючись з ін­шими людьми заради захисту життя на Землі. Ця педагогі­чна течія сформувалась як протест проти негативних наслідків стрімкого розвитку техніки, виснаження природ­них ресурсів, забруднення води, ґрунту, атмосфери.

Більшість напрямів зарубіжної педагогіки схо­дяться на тому, що виховання покликане також фор­мувати законослухняну особистість, яка поважає за­кони і норми моралі демократичного суспільства, знає свої права і обов'язки та відповідально ставиться до їх виконання.

Залежно від засадничих принципів досягнення ме­ти виховання пропонуються методи вирішення окремих проблем. Так, американська система морального вихо­вання спирається на суверенність людської особистості, що діє за власним добрим спонуканням. Ця позиція потребує високої майстерності педагога, який повинен допомогти вихованцеві відчути себе впевненою у влас­них силах людиною. Значна увага приділяється і фор­муванню характеру. У більшості держав із традицій­ним демократичним устроєм зусилля педагогів зосе­реджено на тому, щоб молодь зрозуміла значущість громадянських прав і свобод. Навчальним планом школи передбачено відповідні предмети, які роз'ясню­ють конституційні права і свободи громадян, вчать ко­ристуватися ними.

Багато зусиль докладають педагоги і для прищеплен­ня почуття патріотизму. Наприклад, в елементарній шко­лі США обов'язковою є щоденна церемонія клятви держа­вному прапору, що висить у кожному класі над дошкою. Перед початком занять діти встають, прикладають руку до серця, дивлячись на прапор, клянуться бути вірними «прапору, уряду, державі».

Цікавий досвід американських шкіл щодо дисциплі­нування учнів. Учителі та учні на загальних зборах при­ймають кодекс честі — звіт правил, які всі учні зобов'язу­ються виконувати. У ньому сказано, як слід поводитися і працювати в бібліотеці, на спортивному майданчику, в за­лі під час розваг. Правила поведінки публікують у довід­нику школи й вручають кожному учневі. Доводять їх і до відома батьків. Учнівський патруль стежить за порядком під час перерв, у їдальні, на спортивних майданчиках, на прилеглій до школи території.

Японські підлітки навчаються взаємоповаги у школі групової поведінки. Для цього їх залучають до групових бесід, під час яких кожен зобов'язаний відкриватися пе­ред іншими і пояснювати причини своїх вчинків. Конф­лікти між собою діти уладнують, як правило, самі. Вчи­тель втручається тільки у розв'язання найскладніших питань, інколи до цього залучають і батьківську раду

класу.

Великого значення у школах Японії надають трудово­му вихованню. Учнів навчають бути старанними, вміти наполегливо працювати в колективі й виявляти повагу до керівництва. Мета школи — підготувати вихованців до майбутньої кар'єри, озброївши їх основними знаннями про професії, корисні суспільству. Учні самотужки обира­ють навчальні курси, що найбільше відповідають запла­нованому професійному шляху.

Заслуговує на увагу і зарубіжний досвід виховної ро­боти у вузі. Так, у Негевеському університеті (Ізраїль) створена студентська асоціація, яка є позаполітичною ор­ганізацією. Представники студентів входять до складу багатьох університетських органів — Ради директорів, Виконавчого комітету, Сенату. В університеті проводять­ся різноманітні культурні заходи: лекції, концерти, кіно­фільми, театральні постановки. У гуртожитках студенти мають змогу займатися хоровим співом, народними тан­цями і т. ін., підготувати черговий номер газети «Бара­бан». На добровільних засадах вони беруть участь у різ­них соціальних проектах, зокрема допомагають дітям із проблемних сімей. Спортивний центр вузу має гімнастич­ний зал, шість тенісних кортів і два плавальних басейни. Діють клуби гандболу, волейболу, шахмат і плавання. Сту­дентські команди представляють університет у різних змаганнях.