8. Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реаль­ну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водо­ймищ, ерозія ґрунтів і вирублення лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає ін­тенсивного екологічного виховання підростаючого поко­ління зокрема і населення загалом.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості.

Система екологічного виховання передбачає формуван­ня умінь аналізувати явища природи, бережливого став­лення до її багатств як надзвичайно важливого середови­ща існування людини.

Завдання і зміст екологічного виховання. Основними завданнями екологічного виховання є нагромадження в людини екологічних знань, виховання любові до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства та форму­вання вмінь і навичок природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісно­сті, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати еко­логічні явища і розумно взаємодіяти з природою. Естети­чний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитин­ства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи»1.

Першооснови екологічного мислення закладаються в сім'ї, яка покликана прищепити дітям систему екологіч­них цінностей, норм поведінки у природному середовищі.

У тісному взаємозв'язку із сім'єю має працювати і дитячий садок. Його завдання — через казки, міфи, ігри розвивати пізнавальні здібності дітей, знайомити їх з елементарними зв'язками живої і неживої природи, впливом людини на природне середовище, завдяки чому в дитини формуватиметься потреба у спілкуванні з при­родою.

Розпочате в дошкільному віці екологічне виховання триває на всіх етапах навчання у школі. Кожен із них має свою мету, завдання, відповідну віковим особливостям школярів методику.

На першому етапі (молодші школярі) школа забезпечує комплексне вивчення природи і розкриття учням її бага­тогранних аспектів: естетичного, санітарно-гігієнічного, екологічного, економічного. Діти мають зрозуміти також залежність якості життя і здоров'я від стану довкілля, пра­гнути поліпшувати його.

На другому (5—7 класи) і третьому (8—9 класи) ета­пах учні накопичують знання про природні об'єкти, зако­номірності розвитку та функціонування біологічних сис­тем, аналізують і прогнозують нескладні екологічні си­туації, закріплюють правила поведінки в навколишньому середовищі. Водночас поглиблюються і збагачуються ві­домості про явища і закони природи, розкриваються при­чини екологічної кризи та усвідомлюється необхідність збереження природних комплексів (екосистем).

На четвертому етапі (10—12 класи) завершується уза­гальнення здобутих екологічних знань, здійснюється мо­делювання простих кризових ситуацій. У навчальні пла­ни включають інтегровані курси різних природничих екологічних дисциплін.

Шкільний етап екологічного виховання є базою для по­дальшого поглиблення екологічної освіти та виховання у вузах. Студенти повинні усвідомити цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв'язок людини з природою. Вони мають знати, що їхня фахова діяльність, поведінка щодо природи повинні узгоджуватися з її законами. Лише за таких умов у майбутніх фахівців сформується почуття відповідальності за долю природного оточення.

Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціаль­не); екологічний стиль мислення, що передбачає відпові­дальне ставлення до природи та свого здоров'я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насам­перед на місцевому рівні); безпосередня участь у приро­доохоронній роботі, а також здатність передбачати мож­ливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.1

Умови ефективності екологічного виховання. Шля­хами підвищення екологічної культури молоді і ефекти­вності екологічного виховання є:

• розроблення орієнтовного змісту неперервної еко­логічної освіти для всіх вікових категорій підростаючого покоління, збільшення ваги екологічних питань як у рам­ках певних предметів, так і за допомогою побудови внут­рь та міжпредметних зв'язків;

• створення в закладах освіти відповідної навчально-матеріальної бази: куточків охорони природи, живих ку­точків та ін.;

• удосконалення форм і методів екологічного вихо­вання, активне залучення вихованців до природоохорон­ної роботи;

• формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

У формуванні екологічної культури провідна роль нале­жить предметам природничого циклу. Однак і гуманітарні предмети передбачають щодо цього широкі можливості.