3. Засоби навчання

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання — допоміжний матеріальний засіб школи (вузу), що має специфічні дидактичні функції.

Головне завдання засобів навчання полягає у забезпе­ченні навчальної мети завдяки включенню, активізації різноманітних пізнавальних можливостей учня і сту­дента.

Функції і види засобів навчання. Засоби навчання виконують найрізноманітніші функції:

• замінюють викладача як джерело знань (кінофіль­ми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.);

• конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які дає викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал);

• є прямими об'єктами вивчення, дослідження (маши­ни, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи);

• виступають «посередниками» між школярем (сту­дентом) і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо);

• використовуються для озброєння учнів (студентів) уміннями та навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.);

• є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, графіки, діаграми тощо).

Найістотнішим засобом навчання є слово викладача. За допомогою слова він організовує засвоєння знань учнями (студентами), формування в них умінь і навичок. Викладаю­чи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним.

Підручник як важливий засіб навчання слугує для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення здобу­тих на занятті знань, виконання домашнього завдання, по­вторення пройденого.

Необхідними чинниками, що сприяють успішному за­своєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телеві­зори, відеомагнітофони, електрофони), екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники дина­мічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та ін.); фонопосібники (магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і те­лепередачі.

Використання ТЗН вимагає ретельного їх поєднання зі словом викладача, для чого використовують різномані­тні методичні прийоми:

• установка на сприймання перед демонструванням окремих елементів комплексу чи комплексу загалом;

• пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних за­собів;

• демонстрування (прослуховування) окремих час­тин, фрагментів або кадрів, що чергуються з розповіддю (поясненням);

• демонстрування (прослуховування), що супрово­джується поясненням (синхронне коментування).

Ефективному використанню ТЗН сприяє кабінетна си­стема навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів у спеціально обладнаних навчальних кабіне­тах. Вона дає змогу швидко «вникнути» у предмет, що вивчається, створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета, позакласної виховної роботи.

Комп'ютер як засіб навчання. Чільне місце серед су­часних технічних засобів навчання належить комп'ютеру (ЕОМ). Перелік професій, пов'язаних із використанням комп'ютера, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ним повинен кожний.

Використання ЕОМ у педагогічному процесі забезпечує:

• унаочнення основних понять і об'єктів навчальної дисципліни, основних закономірностей, зв'язків теоретич­них тверджень із практикою і т. д.;

• моделювання і унаочнення фізичних процесів, що відбуваються у технічних пристроях, які досліджують;

• автоматизація навчання;

• автоматизація проектування;

• розв'язання задач, оброблення результатів вимірів і експериментальних досліджень;

• контроль успішності.

Ефективне використання комп'ютера в навчально-виховному процесі залежить від програмного забезпечен­ня. Програми, що використовують у закладах освіти, поді­ляються на:

1. навчальні — спрямовують навчання, залежно від наявного рівня знань і індивідуальних здібностей учнів, студентів, а також сприяють засвоєнню нової інформації;

2. діагностичні (тестові) — призначені для діагно­стування, перевірки й оцінювання знань, умінь, навичок і здібностей;

3. тренувальні —розраховані на повторення і закріп­лення пройденого матеріалу;

4. імітаційні — представляють певний аспект реа­льності за допомогою обмеженого числа параметрів для вивчення його основних структурних чи функціональних характеристик;

5. моделюючі — відображають основні елементи і ти­пи функцій, моделюють певну реальність;

6. типу «мікросвіт» — подібні до імітаційно-моделюючих, однак вони не відображають реальність, забезпечують створення віртуального навчального середовища;

7. бази даних — сховища інформації з різних галу­зей знань, у яких за допомогою запитів на пошук відшу­кують необхідні відомості;

8. інструментальні програми засобів — забезпечу­ють виконання конкретних операцій, наприклад оброб­лення текстів, складання таблиць, редагування графічної інформації.

Робота з ЕОМ сприяє: підвищенню інтересу й загаль­ної мотивації до навчання; індивідуалізації навчання; активізації учіння завдяки найширшому використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформа­ції; доступності для учнів «банків інформації»; створен­ню ситуацій змагання учнів із машиною та «із собою»; розширенню тестового «репертуару»; об'єктивності кон­тролю.

Важливо також враховувати і негативні моменти у використанні ЕОМ. Так, робота з ЕОМ швидко стомлює, може погано впливати на зір, навіть спричиняти розлад нервової системи. До того ж комп'ютеризоване навчан­ня недостатньо розвиває логічне, образне мислення, істо­тно обмежує можливості усного мовлення. Більше того, в діалозі з комп'ютером формується переважно форма­льна логіка мислення на шкоду почуттям і творчим розумовим операціям. Дослідження показали, що в умовах автоматизованого навчання прискорено форму­ються егоїстичні нахили людини, загострюється індиві­дуалізм.

Форми навчання у сучасній зарубіжній практиці. За­рубіжна школа і педагогіка постійно вдосконалюють сис­тему навчання, використовуючи при цьому різноманітні методи. Один із них — навчання учнів групою вчителів за певного розподілу обов'язків між ними. Провідний пе­дагог пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а закріплення здійснюють у класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у школах США, Швеції, інших країн.

До новацій у розвитку форм навчання належать не-градуйовані школи і школи з різновіковими об'єднання­ми учнів за інтересами. У них заняття організують так, щоб учень, виконуючи самостійну роботу під керівницт­вом учителя-консультанта, міг сам визначати темпи сво­го навчання.

Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя загальні вказівки і завдання. У процесі їх виконання доводиться звертатися до спеціального навчального центру, де для самостійної ро­боти його забезпечують необхідною інформацією, матері­алами і технічними засобами навчання.

В індивідуалізації навчання використовують також контрактну форму — угоду між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Це дає змогу учням індивідуально планувати свою навчаль­ну діяльність і опановувати матеріал відповідно до вла­сних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від щоденних занять у школі, а є доповненням до них, оскі­льки складається для поглиблення знань з певного пред­мета.

У багатьох школах запроваджено навчальні центри і центри за інтересами.

Навчальний центр може бути організований у класі. Він забезпечує учнів, які цікавляться певною галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і популярною літературою.

Центри за інтересами дають учням змогу розшири­ти знання з конкретної соціальної проблеми, наприклад дослідити екологічну ситуацію в штаті тощо.

Серед нових форм організації навчання — «школа без стін». Вона не має свого приміщення, постійних класів. Діти зустрічаються з учителем у різних місцях, відвідують заводи, музеї, бібліотеки, пізнаючи передусім практичний бік життя.

Практика сучасної школи свідчить, що ефективності в навчально-пізнавальній діяльності досягають за умови взаємодоповнюваності різних методів, засобів і форм на­вчання. Вибір конкретного методу, засобу чи форми на­вчання на практиці залежить від індивідуального стилю діяльності вчителя, рівня його науково-методичної підго­товки і педагогічної майстерності.