4. Спілкування як міжособистісна взаємодія

Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформа­цією з іншими людьми. Вона звертається до них із про­ханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відпові­ді чи виконання доручення. У таких випадках спілкуван­ня виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взає­мовпливів людей, що складається у спільній діяльності.

У процесі свого розвитку суспільство поступово вироб­ляє певні зразки поведінки, які визначають правила взає­модії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися. їх порушення включає механізм со­ціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку то­го, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.

Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама лю­дина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — па­цієнт, на підприємстві — робітник і т. ін. Соціальний кон­троль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очі­куваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очіку­ють, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.

Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудува­ти свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очіку­ванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають вста­новленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цін­ностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особи­стих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предме­тно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє роз­риву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи роз­робили вже багато програм, спрямованих на попереджен­ня і вирішення конфліктів та використання їх як джере­ла конструктивної активності.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зара­ження, навіювання, наслідування і переконання.

Зараження — передавання суб'єктом свого емоцій­ного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.

Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформа­цію.

Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.

Переконання — вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

Ефективність спілкування залежить не тільки від за­собів впливу на партнера, а й від стилю спілкування — характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і су­перечливий стилі. Авторитарний стиль характеризуєть­ся ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосу­ванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль — це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника дося­гають за демократичного стилю спілкування.