Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kopia_psikhologia.doc
Скачиваний:
59
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

Запитання. Завдання

  1. Яка відмінність між емоціями і почуттями?

  2. Проаналізуйте природу виникнення емоцій із точки зору інфор­маційної теорії.

  3. Яку роль відіграють в емоціях органічні відчуття?

  4. У чому проявляється суб'єктивність переживань?

  5. Що розкривається в змісті почуттів?

  6. Обґрунтуйте відмінності у переживаннях стресу і афекту.

  7. Чи можна естетичні почуття відносити до астенічних пережи­вань?

  8. Поясніть, у чому проявляється нечіткість поділу вищих почуттів.

  9. Про яку якість почуттів йдеться в наведеному уривку з листа юнака до дівчини: «Я не знаю, — пише юнак дівчині, — люблю я тебе чи ненавиджу. Мені здається, що ці почуття в мені дивним чином переміша­ні» (За М. Д. Левітовим).

Література

Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений. — М., 1976.

Додонов Б. И. Эмоция как ценность. — М., 1978.

Загальна психологія/ 0. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчук та ін. — К., 1999.

Изард К. Эмоции человека. — М., 1980.

Никифоров А. С. Эмоции в нашей жизни. — М., 1978.

Психологія/ За ред. Ю. Трофімова. — К., 1999.

Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. — М., 1979.

Селье Г. Стресс без дистресса. — М., 1982.

Симонов П. В. Теория отражения и психофизиология эмоций. — М., 1970.

Шингаров Г. X. Эмоции и чувства как форма отражения действитель­ности. — М., 1971.

Тема № 10 воля

План.

  1. Воля і вольові дії людини.

  2. Структура вольової дії.

  3. Вольові якості особистості.

Для досягнення поставленої мети людина проявляє ініціативу, напружує свої розумові і фізичні сили, долає труднощі, стримує пориви і бажання, які не сприяють успішному досягненню мети. У цих проявах людської поведінки найяскравіше виявляється такий аспект пси­хічного життя, як воля.

  1. Воля і вольові дії людини

Задоволення людських потреб відбувається в діяльно­сті, яка має активний, цілеспрямований і вмотивований характер. Воно реалізується за допомогою дій, поро­джених різними спонуканнями. Причини активності, ма­ючи різну психологічну природу, реалізуються як потяги, бажання і прагнення. Прагнення — спонукання, що вира­жається в чуттєвому переживанні потреби. У момент ви­никнення воно ще не має конкретної предметної визначе­ності. Людина ніби поривається до чогось, відчуває, що чогось їй не вистачає. Таке неусвідомлюване нецілеспрямоване прагнення, яке не викликає довільних дій, назива­ють потягом. У процесі усвідомлення об'єкта прагнення, мети прагнення стає бажанням. Сукупність цих спону­кань, які набувають характеру мотивів дій, вчинків і форм діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.

Спонукання до дій у людини розрізняють за змістом і психологічною природою. В одних випадках це може бу­ти негайна імпульсивна реакція на подразник, в інших — повільна поміркована дія після оцінки ситуації.

Види дій людини. Дії людини поділяють на мимові­льні й довільні.

Мимовільні дії. їх здійснюють при виникненні неусвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спону­кань. Вони мають імпульсивний характер і позбавлені будь-якого чіткого плану (наприклад, у стані паніки). За психофізіологічною природою мимовільні дії бувають вроджені й набуті.

До вроджених мимовільних дій відносять різні орієн­тувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. В їх основі — безумовні рефлекси, які викликаються безумов­ними подразниками і здійснюються нижчими відділами центральної нервової системи.

До набутих мимовільних дій належать викликані умовними подразниками орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, що відбуваються завдяки діяль­ності кори головного мозку.

Довільні дії. Зміст і засоби реалізації таких дій під­порядковані свідомим цілям людини. Вони нерозривно пов'язані з відображенням мети та засобів її досягнення і охоплюють прагнення до мети, попереднє уявлення про мету і рухове уявлення.

Довільні дії здійснюються за допомогою саморегуляції, яка передбачає довільний контроль за їх плануванням і виконанням. її структура включає мету, якої хоче досягти людина, а також програму дій, яку вона повинна здійснити для досягнення мети. Саморегуляція передбачає і з'ясуван­ня критеріїв успішності дій, зіставлення з ними одержа­них результатів дії та прийняття рішення, згідно з яким дію вважають закінченою або її продовжують, коригуючи.

Особливу групу довільних дій утворюють вольові дії.

Вольові дії людини скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов'язані з подоланням труднощів. Вони бувають різними за складністю. Так, індивід, який вперше сів на велосипед, переборює деякі побоювання, по в'язані з можливим падінням. Така вольова дія є прос­тою. Складна вольова дія має кілька простих. Складні дії входять у систему організованої вольової діяльності лю­дини, спрямованої на досягнення віддалених цілей. До цієї системи належать також вольові якості. Головною психологічною функцією волі є посилення мотивації і вдосконалення регуляції дій. Цим вольові дії відрізня­ються від імпульсивних, які відбуваються мимовільно і недостатньо контролюються свідомістю.

Воля та її функції. Виникнувши в процесі трудової діяльності, воля стала особливою формою активності осо­бистості, яка зумовлюється поставленою метою.

Воля свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяль­ності і поведінки, спрямована на подолання труднощів при досяг­ненні поставлених цілей.

За допомогою спонукальної і гальмівної функцій во­ля дає людині змогу регулювати свої дії і вчинки.

Спонукальна функція волі. Забезпечується вона ак­тивністю людини. Активність породжує дію і регулює її перебіг через особливості психічних станів людини, які виникають у момент дії. Спонукання до дій створюють певну впорядковану систему мотивів — від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.

Гальмівна функція волі. Вона реалізується у тісній єдності зі спонукальною, що виявляється в ситуативному стримуванні небажаних виявів емоцій, дій і вчинків, які не відповідають світогляду і моральним переконанням особистості. Без гальмування ніяке регулювання поведін­ки неможливе.

У своїй єдності спонукальна і гальмівна функції волі, регулюючи діяльність і поведінку, дають людині змогу досягти поставленої мети. Проте лише ці дві функції не вичерпують усього змісту поняття «воля». Вольова діяль­ність передбачає оцінку ситуації, вибір мети і шляхів її досягнення, прийняття рішення тощо. Вона характеризу­ється станом оптимальної мобілізованності особистості, режимом активності, спрямованої на задоволення потреб, і концентрацією цієї активності в необхідному напрямі.

Проблема свободи волі. Чи вільна людина у своїх ба­жаннях, рішеннях і діях? У філософії і психології це пи­тання є стрижневим у розв'язанні проблеми свободи волі. Усі можливі точки зору на її вирішення можна об'єднати у дві протилежні течії: індетермінізм і детермінізм.

Індетермінізм (лат. in — не, determinare — визна­чати). Відносячи волю до суто духовних явищ, у сфері яких ніби не існує причинності, а панує повна свобода, його прибічники вважають, що воля людини, її бажання і дії повністю вільні, нічим не зумовлені й не обмежені.

Детермінізм. Згідно з цією точкою зору всі дії та вчинки людини мають причину. Підходячи до цієї проб­леми спрощено і механістично, детерміністи заперечували існування будь-якої свободи волі. На їх думку, об'єктивні закони розвитку природи і суспільства позбавляють інди­віда можливості самостійно визначати свої дії і змінюва­ти обставини. А отже, людина не може і не повинна відпо­відати за свої дії та вчинки.

Представники обох течій помиляються в тому, що вони протиставляють свободу і причинну зумовленість волі.

Насправді закони розвитку природи і суспільства, на­кладаючи певні обмеження, водночас створюють певні умови для вільної діяльності людини. Чим глибше лю­дина пізнає закономірності світу, чим багатший її досвід, тим вільніша вона у своїх бажаннях, рішеннях і діях.

Водночас люди по-різному усвідомлюють міру своєї свободи волі, що виявляється у їх різних локусах кон­тролю. Одні з них схильні шукати причини негативних наслідків своїх дій у зовнішніх обставинах, а інші — у внутрішніх перешкодах.

Локус контролю. Вольове регулювання поведінки не­можливе без врахування її умов, адже вольовий акт лю­дина здійснює як особистість, відповідальна за всі його наслідки. Хоча поведінка завжди спрямована на досяг­нення мети, кінцеві результати діяльності інколи не від­повідають сподіванням. На основі досліджень встановле­но, що люди різняться між собою залежно від того, кому вони схильні приписувати відповідальність за власні дії.

Для диференціювання різних способів покладання відповідальності американський психолог Джуліан Рот-тер (1916—1995) обґрунтував поняття «локус контролю».

Локус контролю (лат. locus місце) індивідуальна якість людини, яка характеризує Ті схильність приписувати відповідальність за наслід­ки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням (інтернальний локус контролю).

Роттер довів, що локус контролю є стійкою властивіс­тю особистості, яка формується в процесі її соціалізації. Люди, схильні приписувати причини своїх дій і вчинків зовнішнім факторам, мають зовнішній (екстернальний) локус контролю. Вони завжди шукають причини своїх невдач у зовнішніх обставинах. Так, студент, який не склав екзамен, пояснює це відсутністю часу для підготов­ки, складністю предмета тощо. Дослідники встановили, що схильність до зовнішньої локалізації контролю по­в'язана з такими рисами особистості, як неврівноваже­ність, невпевненість у своїх силах, тривожність, підозрі­лість, конформність, агресивність та ін.

Якщо людина покладає на себе відповідальність за власні дії і причини їх бачить в особливостях своєї уваги, мислення, здібностей, внутрішніх переживань, то вона має внутрішній (інтернальний) локус контролю. Індивідам такого типу властиві впевненість у собі, наполегливість і послідовність у досягненні поставлених цілей, схильність до самоаналізу, врівноваженість, товариськість, доброзич­ливість і незалежність.

Воля і ризик. Не всяке бажання спонукає до практич­них дій, спрямованих на досягнення усвідомленої метрі. Воно може обмежитися лише уявленням про мету і шлях її досягнення. В окремих випадках бажання зразу не ви­кликає активності через невизначеність результату і мож­ливих несприятливих наслідків у разі неуспіху. Перед людиною виникає ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш приємним, але надійнішим, і приєм­нішим, але не таким надійним (результат якого невизначений, із можливими небажаними наслідками).

Надання суб'єктом активної переваги небезпечному варіанту порівняно з безпечним позначається поняттям «ризик». Поведінка людини в ситуації ризику є одним із найхарактерніших проявів волі.

Ризик активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов'язано з елементами небезпеки.

Існує дві причини ризикової поведінки, які передбача­ють використання волі як необхідної умови для ризику. Перша пов'язана з розрахунком на виграш, очікувана вели­чина якого за умови успіху переважає рівень покарання. Це ситуативний ризик. Тут мотивація успіху сильніша за мо­тивацію уникнення невдачі. Якщо ж мотивація уникнення невдачі сильніша від мотивації успіху, то для прийняття рішення про ризикову поведінку потрібна велика сила волі.

Ризик буває також виправданим і невиправданим. У випадку виправданого ризику людина при прийнятті вольового рішення намагається розумно врахувати всі «за» і «проти», зважаючи, що остаточний результат може залежати і від випадку, і від її можливостей. Причиною невиправданого ризику є бажання людини пережити го­стрі відчуття. Це ризик заради ризику. Його наявність у певних людей встановлено експериментально.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]