Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kopia_psikhologia.doc
Скачиваний:
60
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать
  1. Трудове виховання

Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально психологічної готовності, сформованої звички працю­вати, прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблен­ня таких установок особистості забезпечує трудове ви­ховання, яке є одним з головних обов'язків сім'ї і школи.

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманіт­них педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою переда пня їй виробничого досвіду, розвитку в неї твор­чого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

Завдання і зміст трудового виховання. Трудове вихо­вання покликане забезпечити вирішення таких завдань:

  • психологічна підготовка особистості до праці (усві­домлення соціальної значущості праці, формування праг­нення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста­витися до результатів праці тощо);

  • практична підготовка до праці (озброєння вихован­ців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і на­вичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

  • підготовка до свідомого вибору професії.

Важливим аспектом психологічної підготовки підрос­таючого покоління до праці на сучасному етапі є формуван­ня в нього самовідповідальності, розуміння необхідності са­мому піклуватися про себе. Це сприяє розвитку в характері людини відповідальності, підприємливості, ініціативності, творчого підходу до справи. Коли ці риси «стають характе­рними для більшості людей, то суспільство має шанс досяг­нути господарського успіху і добробуту»1.

Система трудового виховання охоплює навчальну працю, трудове навчання, продуктивну працю, суспільно корисну працю, побутове самообслуговування. Усі ці ви­ди трудової діяльності взаємопов'язані, але кожен з них відіграє особливу роль у формуванні майбутнього труді­вника.

Особливе місце в трудовому вихованні займає навча­льна праця учнів. К. Ушинський вважав, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: усвідомлення постав­леної мети, осмислення конкретним індивідом власної ролі в досягненні поставлених завдань, напруження ро­зумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоко­нтроль.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що триває від першого класу до закін­чення ніколи. Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу. У молодших класах учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріала­ми. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподар­ських рослин на пришкільній ділянці, доглядають дома­шніх тварин, квіти і т. д. У середніх класах діти здобува­ють знання, вміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вивчають технічну і обслу­говуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу і технічну. У старших класах трудове на­вчання має професійно орієнтований характер. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної виробничої бази.

Складовою системи трудового навчання школярів є та­кож організація їх суспільно корисної праці. За суспіль­ною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутове обслуговування.

Продуктивна праця спрямована на створення матері­альних благ. Виховні можливості продуктивної праці ви­являються в таких аспектах:

  • працюючи поруч із дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності;

  • виготовляючи продукцію власними руками, шко­ляр відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевне­ність у собі, а добре зроблена річ приносить естетичне за­доволення;

  • плата за роботу переконує учня в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать ощадливості, раціональної організації власного життя, вміння спів­відносити задоволення потреб із реальними можливос­тями;

— продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дис­циплінованість, відповідальність, ініціативність, точність і старанність.

Суспільно корисна праця учнів пов'язана зі збиранням макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, участю у ремонті шкільних приміщень, наданням допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку тощо. Виховна цін­ність суспільно корисної праці полягає в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє їх почуття обов'язку перед іншими людьми.

Побутове обслуговування в школі передбачає підтри­мання учнями порядку і чистоти в класах, шкільних май­стернях, місцях відпочинку, на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й на­вчальне обладнання, у них розвивається дбайливе став­лення до створеного. Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, приготуванні їжі та ін.). Одна з форм такої праці — чер­гування учнів у класі та в школі, виконання різних орга­нізаторських функцій у класному і загальношкільному колективі.

Професійна орієнтація. Органічною частиною вихов­ної роботи, важливим етапом психологічної та практич­ної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правиль­на професійна орієнтація.

Професійна орієнтація — система організації та проведения на­вчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необ­хідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізува­ти вимоги різних професій до психологічної структури особисто­сті, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація покликана вирішувати такі завдання:

  • ознайомлювати учнів з різними видами професій та вимогами до їх носіїв;

  • виховувати в молоді спрямованість на самопізнан­ня і власну активність як основу професійного самови­значення;

  • формувати вміння зіставляти свої здібності з ви­могами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння профе­сією;

— розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компо­нентів, як професійне інформування, професійна діагнос­тика, професійне консультування, професійний відбір, про­фесійна адаптація.

Професійне інформування — система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; з вимога­ми, які ці професії висувають до людини, а також з тим, де ними можна оволодіти. Завдяки професійному інформу­ванню учні займають активну профорієнтаційну позицію, що відповідає суб'єктивним та об'єктивним умовам віль­ного, свідомого професійного самовизначення особистості.

Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування — надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів про­фесійного самовизначення. Вона передбачає також на­вчання учнів прийомам оцінювання власних якостей, щоб установити свою фахову відповідність. Педагоги консуль­тують і батьків учнів, щоб вони змогли надати дітям до­помогу в обранні майбутньої професії.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкрет­ної професії на основі виявлення й оцінки його загаль­них і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об'єктив­них умов професійної підготовки й працевлаштування. Професійний відбір також здійснюють навчальні заклади, до яких вступають випускники, або установи, які прийма­ють їх на роботу.

Професійна адаптація — процес пристосування лю­дини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажа­ної продуктивності праці й відповідності між професій­ними намірами, інтересами, якостями особистості та вимо­гами до діяльності. Здійснюється тоді, коли учень уже обрав професію і перебуває на стадії оволодіння нею.

Під час орієнтації учнів на конкретний фах слід запо­бігати таким можливим помилкам:

  • поділу професій на «престижні» й «непрестижні»;

  • ототожненню навчального предмета з професією;

  • перенесенню ставлення до людини — представника професії — на саму професію;

  • невдалому вибору професії під чиїмось впливом;

— застарілим уявленням про характер праці у сфері матеріального виробництва.

У професійному орієнтуванні використовують різно­манітні форми: екскурсії на виробництво, зустрічі з фахі­вцями, вечори-диспути, конференції, факультативи. Важ­ливо при цьому знати і враховувати як індивідуальні на­хили, здібності учнів, так і потреби суспільства.

В умовах вищого навчального закладу трудове вихо­вання покликане поєднуватися з професійним вихо­ванням, метою якого є формування у студентів поваги до обраної професії, вироблення необхідних для неї рис, умінь і навичок, розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Умови ефективності трудового виховання. Для того щоб праця стала ефективним засобом трудового вихо­вання, вона повинна бути педагогічно доцільно організо­ваною. Про педагогічну доцільність трудового виховання свідчать такі чинники:

  • цілеспрямованість: вихованці мають розуміти мету роботи, що їм належить виконати, знати, якими будуть її результати;

  • зв'язок із навчальною діяльністю;

  • усвідомлення того, що виховна ефективність праці зростає за умови, коли вихованці є її організаторами, а не лише виконавцями;

  • доступність конкретних заходів. Ускладнюватися за методами виконання і збільшуватися за обсягом вони можуть з набуттям школярами (студентами) трудового досвіду, адже непосильна праця породжує невпевненість у власних силах, небажання виконувати її;

  • ґрунтування на наукових засадах (порядок на робо­чому місці, ефективне використання робочого часу, раціо­нальних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо);

  • колективний характер. За такої умови формуються товариські взаємини, дух співробітництва, взаємодопомо­ги, здатність до спільних трудових зусиль;

  • орієнтація на формування в молоді любові до праці, стимулювання відчуття радості від неї.

Про ефективність трудового виховання свідчать сформованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найваж­ливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]