2. Системність у дослідженні людської психіки.

Аналітичний підхід до вивчення людської психіки, за якого психічну реальність розглядають ізольовано, відірвано від її носія, можливий (а іноді й необхідний) лише на першому етапі пізнання. Загалом він є мало­продуктивним, бо будь-яка психічна якість, взаємодію­чи з іншими якостями в процесі діяльності людини, розкриває свої нові аспекти й можливості. Цю обмеже­ність аналітичного методу долають за допомогою систе­много підходу, розробленого австрійським ученим Людвігом Берталанфі (1901 —1972). Ідея системного під­ходу для науки не нова, хоча інтенсивно розвиватися вона почала лише в XX ст. її використали при створен­ні еволюційного вчення Чарлз Дарвін, при побудові пе­ріодичної системи елементів — Дмитро Менделєєв та ін. Про системний характер психічних явищ говори­ли І. Сєченов, В. Бехтерев, німецький психолог Герман Еббінгауз (1850—1909).

У науці проблема людини є комплексною: людину ви­вчають як продукт біологічної еволюції і як елемент ви­робничих відносин. Вона належить багатьом системам дійсності, тому дуже різноманітними є її зв'язки та відно­сини, а значить, і якості. Психологи виділяють ті, що є предметом саме психологічного дослідження.

У філософії всі взаємопов'язані властивості поділяють на три основні види: матеріально-структурні, функціо­нальні й системні.

Численні намагання розглядати психічні властивості як матеріально-структурні у характерні для вульгарного матеріалізму, не привели до розкриття їх суті. Так, німецький фізіолог і філософ Якоб Молешотт (1822—1893) стверджував, що мозок виділяє думку, як печінка жовч. Граничним вираженням такого вульгаризму була френо­логія Ф. Галля, який намагався вивести психічні власти­вості людини з будови мозку.

Функціональний підхід до аналізу психічних власти­востей виявився продуктивнішим. Психічні явища поча­ли вивчати не як сталі властивості мозку, а як його функ­цію, що розкривається у динамічній взаємодії організму і середовища, в різних відношеннях до тих систем, в яких вона живе і з якими пов'язано її буття.

Функціональні якості невідривні від системних, бо будь-яку функцію об'єкта не можна зрозуміти, якщо його вивчати ізольовано від системи, елементом якої він є.

Серед різноманітних систем, в яких людина існує і які визначають її буття, найважливіші соціальна, біологічна і фізична.

1. Соціальна система. Вона є основою у формуванні со­ціальних якостей людини. Для індивіда основною систе­мою, в якій реалізуються його зв'язки з іншими індивіда­ми, що необхідні для його. існування, є суспільство. Поза ним індивід не може розвиватися. Закони розвитку сус­пільства виявляються і втілюються в діях конкретних лю­дей. Позиція людини в суспільстві визначає спрямованість, зміст і способи її діяльності та спілкування, тобто спосіб її життя, який впливає на розвиток психічних процесів і вла­стивостей та становлення її як особистості.

2. Біологічна система. Про належність до неї свідчать походження людини та її біологічний розвиток протягом життя. Біологічні закони не відміняються соціальним бут­тям людини, але змінюються під його впливом. Питання про співвідношення біологічних і психічних процесів є од­ним із найважливіших, і в історії науки на нього давали різні відповіді: в одних випадках психічне ототожнювали з нейрофізіологічним, в інших — вважали прямим продов­женням нейрофізіологічного. Такі спроби нічого не дали. Перспективнішим виявився підхід, за яким психічне від­носно нейрофізіологічного розглядали як системну якість, що реалізується у функціонуванні мозку як цілісної систе­ми. Отже, психічне не можна віднести ні до соціальних, ні до біологічних явищ. Водночас відокремлювати його від них теж недоцільно. Соціальні й біологічні якості людини реа­лізуються в її поведінці й діяльності через якості психічні.

3. Фізична система. Оскільки людина є фізичним ті­лом, вона водночас належить і до системи, що має свої фізичні властивості. Потреби орієнтування організму у фізичному середовищі зумовили формування в процесі біологічної еволюції органів чуття, які відображають най­важливіші механічні та фізичні якості предметів і явищ світу. Подібних анатомічно спеціалізованих апаратів для безпосереднього відображення біологічних, і тим більше соціальних явищ немає. Отже, при аналізі механізмів пси­хічної регуляції дії потрібно враховувати і фізичні якос­ті людини. Однак, оскільки вони є специфічними, психічні якості не належать до фізичних, біологічних чи соціаль­них. Природу психічного можна зрозуміти лише на осно­ві системного підходу, розглядаючи психічне у тій мно­жині зовнішніх і внутрішніх відносин, в яких воно існує як цілісна система.