3. Психіка і мозок

Психіка є властивістю високоорганізованої матерії, що спрямована на відображення об'єктивної дійсності. У лю­дини цю функцію виконує мозок. Психічна діяльність ор­ганізму здійснюється за допомогою спеціальних фізіоло­гічних механізмів, що, об'єднуючись у певні структури, забезпечують сприймання і перероблення інформації, прийняття рішень і їх виконання, активізують поведінку. Ці механізми сформувалися в процесі еволюції живої ма­терії від примітивних одноклітинних організмів, що мали дуже обмежені відображальні можливості, до вищих тва­рин, у яких уже були спеціалізовані клітини, пристосова­ні для відображення сигналів лише певної модальності.

Такі клітини називають рецепторами. Інші клітини, орі­єнтовані на виконання рухів і секрецію різних залоз, отримали назву ефекторів. Керування обома видами клі­тин здійснює спеціалізований орган — центральна нерво­ва система у що діє як цілісність.

Будова нервової системи. У всіх хребетних нервова система має однакову будову. її основними елементами є нейрони — нервові клітини, що проводять збудження. Нейрон складається з тіла клітини, коротких відрост­ків — дендритів, що приймають збудження, і аксона — довгого відростка, який передає збудження іншим кліти­нам (рис. 1). Місце з'єднання аксона з дендритами чи тілом іншої клітини на­зивається синапсом. Він є своєрідним бар'єром, який повинно подолати збудження.

Частина нейронів проводить збудження від рецепторів до централь­ної нервової системи, ін­ші — від центральної не­рвової системи до ефекто­рів. Однак більшість нейронів забезпечує зв'яз­ки між різними ділянка­ми центральної нервової системи, яка складається з головного мозку і спин­ного мозку. Верхню час­тину головного мозку утворюють великі півкулі у основну масу яких становить біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі по­криті тонким шаром (2,5—3 мм) сірої речовини, який називають корою. У корі великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідальні, зірчасті та веретеноподі­бні, які розташовані у 7 шарів. Усього в людському мозку налічують 14—15 мільярдів нейронів. Кора — найваж­ливіший орган психічної діяльності.

Під великими півкулями у потиличній частині розмі­щується мозочок, що відіграє суттєву роль у координації рухів. До великих півкуль підходить мозковий стовбур, у верхній частині якого розташований таламус (найбіль­ший відділ проміжного мозку), у нижній — гіпоталамус (ділянка мозку, що має безпосередній стосунок до контро­лювання автономної нервової системи і низки функцій, пов'язаних із виживанням). Спинний мозок і мозковий стовбур в основному здійснюють природжені форми реф­лекторної поведінки (безумовні рефлекси). А кора вели­ких півкуль є органом набутих протягом життя форм поведінки, які регулює психіка.

Локалізація психічних функцій. Кожна ділянка тіла і кожна психічна функція пов'язані з певною ділянкою ко­ри, тобто мають у корі певну локалізацію. Електрична сти­муляція деяких ділянок кори мозку тварин і спостережен­ня за поведінкою людини під час хірургічних операцій на мозку показали, що подразнення одних ділянок виклика­ють м'язові скорочення, інших — зорові, слухові та інші відчуття. Виявилося, що значну ділянку кори великих пів­куль займають нервові клітини, пов'язані з діяльністю ки­стей рук, особливо великого пальця. Є також ділянки, що мають зв'язок із органами мовлення. У корі великих пів­куль найкраще представле­ні ті органи, які відіграють основну роль в діяльності і поведінці людини. Наочне зображення проекції різ­них органів тіла на кору ве­ликих півкуль дає схемати­чний рисунок канадського нейрохірурга Уайлдера-Грейва Пенфілда (1891 — | 1976) (рис. 2).

Значно складнішою є проблема локалізації у ко­рі головного мозку психіч­них функцій. Перші спро­би її вирішення були зроб­лені ще в Давній Греції. Там намагалися пов'язати здатності до сприймання, пам'яті і міркування з рі­диною, яка заповнює відпо­відно передній, середній чи задній шлуночок мозку. Пізніше австрійський лі­кар Франц-Йозеф Галль (1758—1828) прагнув до­ вести, що здібності людини залежать від розвитку різних ділянок головного мозку, і це можна виявити навіть на поверхні черепа. Твердження Галля започаткувалифренологію (гр. phren — розум, душа) — вчення про локалізацію у звивинах великих пів­куль головного мозку різних психічних функцій.

Зв'язок окремих психічних функцій із певними ділян­ками кори можна простежити при її локальних уражен­нях. Так було виявлено центр артикуляції мовлення Брока і центр розуміння мови Верніке. Проте подальші досліджен­ня показали, що деякі психічні функції не мають чіткої сталої локалізації в корі мозку. Тоді американський психо­лог Карл Лешлі (1890—1958), німецький психолог Курт Гольдштейн (1878—1965) та ін. запропонували ідею ціліс­ної, неподільної функції мозку, що теж, як виявилося пізні­ше, не узгоджувалася з експериментальними даними.

Дослідження, проведені з використанням найдоскона­лішої апаратури і комп'ютерним обробленням одержа­ної інформації, дають змогу зробити висновок: кожна психічна функція є надзвичайно складним утворенням, що має динамічну локалізацію в різних відділах мозку. Вона забезпечується роботою певних ділянок кори та ці­лісною функціональною системою, що включає окремі ді­лянки кори, підкірки і мозкового стовбура.

За сучасними уявленнями, функціонально людський мозок як саморегулювальна система має три основні бло­ки. Перший — енергетичний блок — створює робочий тонус кори. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, ретикулярної формації, а також утво­рень давньої кори. Другий блок приймає, переробляє і збе­рігає інформацію. До нього належать задні відділи обох півкуль, тім'яні й потиличні ділянки кори. Третій блок забезпечує програмування, регуляцію і контроль діяльно­сті. Порушення в роботі хоч одного блоку призводить до різних змін у психічній діяльності.

У функціональній організації мозку людей і тварин є суттєві відмінності. У тварин обидві півкулі є рівнозначни­ми, в людини вони мають функціональну асиметрію: ліва півкуля є домінуючою, а права — підпорядкованою. У лі­вій півкулі розміщені ділянки, пов'язані з мовною діяльні­стю людини. їх ураження спричиняє порушення логіко-граматичних операцій і творчих форм мислення. Уражен­ня ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання. Друга сигнальна си­стема, що ґрунтується на роботі лівої півкулі, забезпечує якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.