4. Задатки і здібності

Дитина народжується на світ без психічних властиво­стей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взає­модії з навколишнім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різних видах діяльності, виявля­ються індивідуально-психологічні якості та особливості розумової діяльності.

Однак учені не виявляють одностайності в поглядах щодо прижиттєвого формування здібностей. Одні з них вважають, що у цьому процесі провідну роль відіграє соці­альний фактор, а саме, певний спосіб організації діяльно­сті. Інші дотримуються думки, що воно ґрунтується на психологічних закономірностях, які виявляються в діяль­ності, але залежать від спадковості. Обидві точки зору сходяться на тому, що здібності формуються у діяльності людини. Але якщо перша підкреслює роль соціального фактора, то друга визнає велике значення біологічного.

Наукова психологія виступає проти наголошування на абсолютній залежності здібностей людини від вроджених біологічних особливостей. Водночас учені зовсім не запе­речують вродженість задатків.

Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини.

Як природні успадковані особливості людини вони ма­ють важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займатися певною діяльністю, здібнос­ті у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.

Поділяють задатки на два види. Задатки першого ви­ду впливають на змістовий аспект здібностей, другого — лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До зада­тків другого виду належать типологічні властивості нер­вової системи.

Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з'ясована. Проте вже теперішній рівень знань про будову і функції мозку дав змогу відкинути деякі необґрунтовані припущення. Так, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних ділянках моз­ку. Не витримали перевірки практикою і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у ньому. Так, за середньої маси мозку дорослої люди 1400 грамів мозок російського письменни­ка Івана Тургенева (1818—1883) мав масу 2012, англійсь­кого поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788— 1824) — 1800, французького письменника Анатоля Франса (1844—1924) — всього 1017 грамів. А найважчий мо­зок виявили в однієї розумово відсталої людини.

Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов'язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парці­альними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які про­являються в одних індивідів у зоровій, других — у слухо­вій, третіх — у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним зако­нам і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.

Проблему успадкування здібностей намагався виріши­ти Ф. Гальтон. У 1869 р. у книзі «Спадковість таланту» він опублікував результати своїх багаторічних дослі­джень багатьох поколінь (трьохсот сімей) відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників та музикан­тів. Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок. Проте його висновки не містять переконливої ар­гументації про успадкування здібностей суддями, держа­вними діячами, полководцями і письменниками. Разом із тим було встановлено, що в сім'ї відомого німецького композитора Йоганна-Себастьяна Баха (1685—1750) про­тягом 250 років (1550—1800) було 57 музикантів, із яких 20 — видатних, в роду австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756—1791) — 5 музикантів і т. ін. Мабуть, це було зумовлено успадкуванням певних задатків і суспільними умовами, що сприяли розвитку му­зичних здібностей.

Аналіз співвідношення задатків і здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які є різними, однак здібності — це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опа­новуючи досягнення національної і світової культури, особистість формує свої здібності. їх прояв безпосеред­ньо зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.