Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pedagogika_Lozova_Trotsko

.pdf
Скачиваний:
457
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
22.06 Mб
Скачать

Міністерство освіти і науки України Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

В.І. Лозова, Г.В. Троцко

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ

Навчальний посібник Видання 2-е, виправлене і доповнене

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів

педагогічних навчальних закладів

Харків

«ОВС»

2002

ББК 74,2ІЗ+74.212я7 Л72

Рецензенти:

О.Я. Савченко,

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України

Г.П. Шевченко,

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів педагогічних вищих навчальних закладів

(лист № 14/182-1347 від 28.09.01)

X

ч

Лозова В.І., Тройко Г.В.

Л72 Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. — 2-е вид., випр. і доп. — Харків: «ОВС», 2002. — 400 с.

966-7858-11-1.

У посібнику викладені основні положення теорії виховання й дидактики курсу «Педагогіка» на основі сучасних освітніх технологій. Зміст навчальновиховного процесу аналізується з урахуванням змін, які відбуваються в системі громадських відносин, свідомості особистості.

і

ч

Лозова В.І., Тройко Г.В., 2002

ТОВ «ОВС», оформлення, 2002

 

 

І

Зміст

ВСТУП

4

Розділ 1. ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ І ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ВИХОВАННЯ

5

1.1. ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ

5

1.2. СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

25

1.3. ЗМІСТОВНИЙ КОМПОНЕНТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

59

1.4. МЕТОДИ ВИХОВАННЯ

126

1.5. ДИТИНА І СІМ'Я

154

1.6. ДИТИНА І КОЛЕКТИВ

174

1.7. КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

197

Розділ 2. ДИДАКТИКА

208

2.1. ПРОЦЕС НАВЧАННЯ

208

2.2. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ

220

2.3. ЗМІСТ НАВЧАННЯ

250

2.4. ВИДИ, КОНЦЕПЦІЇ НАВЧАННЯ, АВТОРСЬКІ ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ... 275

2.5. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

311

2.6. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

334

2.7. КОНТРОЛЬ ЗА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЮ

 

ДІЯЛЬНІСТЮ ШКОЛЯРІВ

361

ДОДАТКИ

383

ПЕРЕДМОВА

Сучасні тенденції якісного оновлення й підвищення ефективності підготовки студентів педагогічних вищих навчальних закладів вимагають створення різноманітних підручників, посібників для студентів, щоб дати їм можливість обирати ті з них, які відповідають їхнім потребам, інтересам, вимогам, інтелектуальному рівню.

Цей посібник не претендує на вичерпне висвітлення всіх теоретичних проблем курсу «Педагогіка», зокрема таких питань, як статеве, екологічне, економічне виховання, організація позакласної пізнавальної роботи й ін. Не включено в посібник і розділ «Основи школознавства», засвоєння якого здійснюється у практиці вищих педагогічних навчальних закладів за рахунок відповідних спецкурсів, написання курсових, самостійної роботи студентів.

Друге видання доповнено. Зокрема, до розділу «Теорія виховання» включено теми «Громадянське виховання» і «Робота класного керівника». Остання тема за змістом не відповідає розділу, але сприяє тому, щоб майбутні вчителі усвідомлювали практичну необхідність оволодіння теорією виховання.

Розділ «Дидактика» доповнено матеріалами про модульне, ком- п'ютерне, дистанційне, особистісно орієнтоване навчання, оцінювання навчальних досягнень учнів.

З метою формування інтересу до опанування курсу «Педагогіка» кожній темі передує ситуація, розв'язання якої вимагає від суб'єкта пізнання, усвідомлення значення теоретичних знань, умінь творчого їх використання, а також осмислення свого особистого практичного педагогічного досвіду. Завершуються теми короткими висновками, питаннями для обговорення на семінарсько-прак- тичних заняттях, зокрема питаннями проблемного характеру і для перевірки й самоперевірки засвоєння основних положень.

Завдання в посібнику, як обов'язкові, так і додаткові, розраховані на розвиток умінь оцінювати, порівнювати різні підходи до висвітлення окремих явищ, процесів, виявляти причинно-наслід- кові зв'язки, аргументувати висунуті положення. В окремих випадках автори пропонують методику вивчення якостей особистості, особливостей її пізнавальної діяльності, інтересів тощо.

У додатках представлено логіко-схематичні таблиці, завдання різного рівня труднощів для перевірки й самоперевірки засвоєння тем курсу. Окремі завдання стимулюють суб'єктів до ознайомлення з додатковою педагогічною літературою.

Питання компонентів змісту освіти, підходи до визначення принципів навчання, характеристика принципу систематичності й системності, а також логіко-схематичні таблиці з дидактики підготовлено у співавторстві з П.Г. Москаленком.

Розділ 1

ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ І ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ВИХОВАННЯ

1.1. ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ

Питання теми:

Що є предметом педагогіки?

Який зміст поняття «виховання»?

Який взаємозв'язок понять «виховання», «формування»

і«розвиток дитини»?

Як пояснити визначення: «Педагогіка — наука про мистецтво виховання»?

Що включає в себе система педагогічних наук і який її зв'я- зок з іншими науками? Якими?

Як досліджувати педагогічні явища, факти, процеси?

Ваша відповідь:

Л.М. Толстой писав: «Виховання не є предметом педагогіки, але одне з явищ, на яке педагогіка не може не звернути уваги; предметом же педагогіки повинна і може бути лише освіта»1.

Один академік сказав: «Що ви все говорите про педагогіку та про педагогіку? Хіба може хто-небудь сформулювати хоч би один педагогічний факт чи закон?!!»2.

Висловіть свою точку зору щодо предмета педагогічної науки.

Слово «педагогіка» грецького походження {раШоз — діти, а§о

— веду), буквальний переклад — дітоведення. Педагогом (дітоводителем) у Давній Греції називали раба, якому доручали супроводжувати дітей свого господаря в школу, нести їхні учбові речі. У подальшому педагогами називали спеціально підготовлених людей, для яких педагогічна діяльність стала професією, а педагогікою — сукупність деяких правил, настанов, які відносились до поведінки дітей і супроводжуючих їх осіб під час відвідування дітьми школи. З часом з'являється визначення педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання підростаючого покоління.

Процес виховання і навчання дітей такий же давній, як і само людство.

У глибоку давнину виховання відбувалося як природний для людського існування процес: дитина рано включалася в трудову

' Толстой Л.Н. Собр. соч. в 22-х т. — Г. XVI.

— М., 1983. — С. 33.

Карлгрен Франс. Воспитание к своболе. Пер.

с нем. — М., 1992. — С. 7.

6 Розділ 1 Предмет педагогіки та питання теорії виховання

діяльність разом із дорослими, в холі якої засвоювала необхідні знання, вміння, навички, норми поведінки.

На певному етапі розвитку людства було накопичено такий обсяг досвіду, який неможливо було засвоїти у ході природного існування, тому процес передачі соціального досвіду стає цілеспрямованим і здійснюється шляхом взаємодії того, хто навчає, та того, хто навчається, тобто у педагогічному процесі.

Педагогічний процес — спеціально організована в рамках певної виховної системи взаємодія вихователів і вихованців, яка спрямована на засвоєння вихованцями соціального досвіду, необхідного для життя, праці в суспільстві, шо покликане впливати на особистісні якості індивіда.

З появою писемності досвід виховання вже фіксується, формулюються окремі педагогічні правила. Так, єгипетські папіруси містять «повчання», що стосуються дітей: «Вчення є основою життя, навчання дає благополуччя...», «Нехай твоя рука пише і уста читають, і проси ради у знаючих більше за тебе...»

Таким чином, педагогіка пройшла довгий шлях розвитку. її перший етап — донауковий. Педагогічні знання цього етапу систематизовані на основі набутого емпіричного досвіду виховання і освіти у формі народної мудрості. Система цих знань відноситься до народної педагогіки у вигляді висновків, порад, рекомендацій, викладених у художній літературі, народній творчості (прислів'я, приказки, казки). Другий етап — виникнення теоретичних концепцій виховання й освіти спочатку в рамках філософії, потім, зХУПст., педагогіка розвивається як самостійна наука. Третій етап — розвиток науки як системи. Велика заслуга в становленні педагогіки як науки належить Я.А. Коменському. Значний внесок у розробку наукових основ педагогіки внесли Ж.Ж. Руссо, І. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, С.Т. Шацький, П.П. Блонський, В.О. Сухомлинський та ін.

Визначення педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання вимагає розкриття її основних категорій.

Поняття «виховання» в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціаль- но-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь. Гегель у «Філософії права» пише: «Людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості»1, тобто кожне наступне покоління стоїть

Геге.іь. Філософія права. Соч — Т VII — С. 203.

Виховання в широкому педагогічному значенні - процес цілеспрямованого впливу на особистість в умоєах спеціально організованої виховної системи.
Виховання у вузькому педагогічному значенні — спеціальна цілеспрямована ДІЯЛЬНІСТЬ з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань.

7./.Предметпедагогіки

на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін.

Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки. Навчання — сам процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством. Освіта — це процес і результат засвоєння індивідом досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення індивіда до культурних цінностей людства.

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, які вивчають виховання, освіту, навчання.

Педагогіка досліджує закономірності процесу виховання, його структуру і механізм, розробляє теорію і методику організації навчально-виховного процесу,

його зміст, принципи, організаційні форми, методи, прийоми1. Таким чином, предметом педагогіки є закономірності, принци-

пи організації процесу виховання, навчання, освіти, шо передбачає визначення цілей, змісту, методів, форм, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності та спілкування особистості з метою забезпечення її позитивних змін, формування і розвитку, а також аналіз результативності процесу і його корегування за необхідності.

Педагогіка використовує і міждисциплінарні поняття: людина, особистість, формування індивідуальності, соціалізація та ін.

Якщо поняття «людини» як біосоціальної істоти відбиває одночасно і біологічні, і соціальні якості, то поняття «особистості» означає специфічну суспільну особливість людини і пов'язане із засвоєнням матеріального і духовного досвіду, накопиченого люд-

Псдагогическая знциклопелия. - Т. 3. - М , 1996 - С. 281.

Індивідом народжуються. Особистістю стають. Індивідуальність відстоюють.
АГ. Асмшов, А.В Пешровський

Розділ І. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

ством. Особистість наділена певним ступенем усвідомлення світу і самосвідомості. Індивід стає особистістю, коли він у змозі оцінити не лише оточуюче його середовище, але й своє становище в ньому і тим самим діяти свідомо і цілеспрямовано1.

Індивідуальність характеризує несхожість, своєрідність, відмінність однієї людини, особистості від іншої.

Формування передбачає процес і результати цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності, а також спадковості особистості, її активності.

Соціалізація особистості — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, елементів культури, установ, властивих суспільству, соціальних груп, до яких він належить. При цьому людина є не лише об'єктом, а й суб'єктом цього процесу. У процесі соціалізації людина не лише оволодіває досвідом, культурою, а й має можливість реалізувати себе в суспільстві як особистість, коли відбувається ЇЇ соціальна адаптація і соціальна автономізація. «Соціальна адаптація передбачає активне пристосування індивіда до умов середовища, а соціальна автономізація — реалізацію сукупності установок на себе, стійкість у поведінці і стосунках, що відповідає уявленню особистості про себе, її самооцінку»2.

Індивідуальний розвиток — ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності (від безпорадних і невпевнених рухів до рухів керованих, точних, координованих; від незнання до знання; від копіювання до оригінальної творчої роботи тощо).

Проблема розвитку особистості пройшла довгий шлях свого становлення. Протягом багатьох років пануючою була релігійна точка зору, людина — арена боротьби між Богом і чортом. На зміну цьому напряму прийшло інше, яке визначило вирішальну роль середовища і виховання в розвитку дитини. Англійський філософ Локк зазначав, що «відмінності, які можна спостерігати в розумі і здібностях людей, обумовлюються не стільки природними задатками, скільки набутими навичками»'. Велику роль виховання

Психологические основьі формироваиия личности в педагогическом процессе. — М., 1981.- С. 15.

Рожков М.И., Байбородова Л.В Организаішя воспитательного процесса в школе,

- М., 2000. - С. 9.

Джон Локк. Педсочин. - 1939. — С. 232.

/./. Предмет педагогіки

визначав Гельвсцій, називаючи його всемогутнім: «Виховання робить нас тим, ким ми є»1.

Просвітитель XVIII ст. Дідро не вважав, що виховання може все. він підкреслював, що виховання значить багато, але треба враховувати силу чи слабкість людини, її здоров'я чи хворобу, темперамент, характер2.

Так, виховання не може із будь-якої людини Платона чи Рафаеля створити, хоч би докладались до цього всі зусилля.

У кінці XIX — на початку XX ст. з'явились нові теорії, які стверджували, що розвиток людини визначається природженими особливостями, і ніщо не в змозі їх змінити. Це біологізаторська теорія.

Отже, існує біологізаторський підхід, який обумовлює розвиток особистості природними факторами, які притаманні їй з народження, і соціологізаторський, який передбачає перш за все соціальні фактори. Проте доцільно розглядати особистість як певну цілісність, у якій знаходить відбиток як біологічного, так і соціального.

Сучасні вчені дійшли думки про те, що є визначальні фактори розвитку особистості: спадковість, середовище, виховання і активність особистості.

Але розглядати ці фактори необхідно в їх діалектичній єдності, взаємодії, взаємовпливу.

Спадковість передбачає відтворення в нащадків біологічної схожості з батьками — морфологічної, фізіологічної: форми тіла, зріст, колір очей, волосся тощо. Успадковувати можуть також і деякі особливості нервової системи, хвороби, патологічні явища, певні здібності.

У людини, відповідно до даних фізіології, психології, природженими можуть бути не готові здібності, а лише потенційні можливості їх розвитку, тобто задатки, але їх розвиток, формування на цій основі здібностей (індивідуальних особливостей людини, які сприяють успішному виконанню діяльності) залежать від умов, які сприятливі або несприятливі для їх прояву та розвитку. Так, інтелектуальні здібності фатально не закладені в природі людини. Вони розвиваються разом із формуванням людини в цілому.

Не закладені в генах і моральні якості людини. У цьому переконує досвід А.С. Макаренка, який довів, що навіть найбільш педагогічно запущені підлітки — звичайні діти, «здатні жити, працювати, здатні бути щасливими і здатні бути творцями»3. Один із вчених влучно сказав: «Коваль не передає своїм дітям у спадок свої біцепси або набуті навички, він вчить дітей своєму ремеслу»4.

Гельвещш К.А. О человеке, его умственньіх способностях и его воспитании // Хрестоматия по истории зарубсжной педагогики. — М., 1971. — С. 255.

Лени Дидро. Систематическое опровсржение книги Гельвеция «Человек» // Хрестоматия по истории зарубежиой педагогики. — М., 1971. — С. 266, 269. Макаренко ^.С, Твори в 7-ми т — Т. V. - К.. 1954. - С. 389.

Цит. за книжкою Льюис Л Человек м зволюшія. — М.. 1964. — С 77.

10

Роздт І Предмет педагогіки іа питання теорії виховання

Середовише — це оточення особистості, яке можна звести до трьох груп:

макрофактори, які впливають на соціалізацію всіх людей планети або дуже великі групи людей (космос, планета, світ, країна, держава, суспільство);

мезофактори впливають на великі групи людей, шо визнача ються за національними ознаками (етнос); за місцем і типом поселення (регіон, село, місто, селище); за відданням переваги тому чи іншому засобу комунікації' (радіо, телебачення, кіно та іи.),

мікрофактори, які впливають безпосередньо на конкретну людину (сім'я, групи однолітків, громадські організації, школа).

Упроцесі взаємодії людини з різними групами відбуваються її соїлалізація і розвиток.

Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність

усамореалізації. Особливо значна роль виховання:

1)це процес, у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;

2)воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організовувати різноманітні види діяльності (навчально-пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання. При цьому сучасна педагогіка спирається на теорію Л.С. Виготського про два рівні розвитку дітей:

а) рівень актуального розвитку, котрий відбиває ті особливості, які вже склалися;

б) зону найближчого розвитку, яка відбиває можливості досягнень в умовах співробітництва з дорослими;

3) виховання створює умови для стимулювання активності особистості в діяльності і спілкуванні. Особистість не пасивно сприймає спрямовані на неї впливи, а сама активно діє, вступає у відношення з іншими людьми. Виходячи з потреб і інтересів, які сформувалися, сама впливає на оточуючу мікросферу. Активність як риса особистості, якісна її характеристика визначається і зовнішнім впливом (середовищем, вихованням), але в процесі життєвої практики в індивіда формується внутрішня позиція, складається вибіркове ставлення до різних зовнішніх умов і впливів, що визначає розвиток особистості.

Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовише — це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності1.

Див Иовикова Л И Школа и среда. — М. — С. 4, 15—16

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.