Pedagogika_Lozova_Trotsko

би особисто використовуються людиною і йдуть від неї. Отже, самовиховання протікає найбільш активно і найбільш ефективно

втих випадках, коли вирішені такі завдання:

—у школярів сформовано бажання стати кращим;

—вони знають шляхи і засоби самовиховання і володіють ними (самоаналіз, самообов'язки, самоконтроль, самозвіт).

Стимулювання школярів до самовиховання забезпечує саморозвиток особистості вихованця, його самоактуалізацію.

Дослідження О.В. Киричука доводять, що самоактуалізація особистості «як прагнення індивіда до більш певного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей, фізичних, психічних та соціальних потенцій передбачає наявність сприятливих соціально-пси- хологічних умов, що створюються в процесі педагогічної взаємодії...

Так, у педагогічній системі «контактний колектив—особистість» необхідною умовою самоактуалізації вихованця є його відповідне становище (неофіційний статус) у підсистемі дружніх стосунків. У системі «батьки—дитина» фактором самоактуалізації виступає форма стилю спілкування в сім'ї... В системі «масова комунікація—споживач» життєва енергія посилюється або послаблюється завдяки реальним людям, образам, символам, голосам, що їх сприймає вихованець за допомогою телебачення, радіо, кіно, газет, книг і журналів. Інтенсивність контакту, а звідси й рівень самоактуалізації залежить від «плюралізму» позицій дійових осіб, зразків для наслідування, змісту духовних цінностей, що їх несуть у собі масоїі комунікації, від повернення кожній особі права самій розібратися у складному світі життя.

Усистемі «референтна група—індивід» самоактуалізації вихованця сприяють задоволення соціогенних потреб (у визнанні, самовизначенні, самоствердженні і т.ін.), можливості почувати себе незалежним і самостійним.

Усистемі «педагог—вихованець» необхідною умовою самоактуалізації виступають діалогічний стиль взаємин між суб'єктами педагогічної взаємодії, гуманістичні стосунки, можливість задовольнити свої потреби у взаєморозумінні, співчутті, співпереживанні...»1.

Стимулювання до самоактуалізації особистості передбачає певну соціальну адекватність виховання соціально-економічним умовам життя, реаліям політики, духовності суспільства, щоб здійснювати соціальне загартування молоді, пов'язане з вольовими зусиллями для подолання негативного впливу соціуму, набуття соціального імунітету, стресостійкості, рефлексивної позиції2.

Представимо структуру процесу самовиховання в табл. 3.

Радянська школа. — 1991. — № 5. — С. 36.

Рожков М.И., Ьапоородова Л В. Органшация воспитательного процесса в школе. - М., 2000. - С. 34.

Так, І.В. Мартинюк серед стійких рис характеру українця називає: естетизм, підвишену емоційність, чутливість, ліризм, працьовитість, неквапність, волелюбність, урівноваженість, мужність, відвагу, пісенність, м'який гумор, які склалися протягом століть1.

Науковці зазначають, що кожна ця риса відбиває конкретні умови життя українця. Наприклад, емоційність пов'язана із стражданнями народу. У стражданні зростають чутливість, співчуття, співпереживання у біді, що знаходимо в українських піснях, «котрі викликають зачарований подив у естетично чутливих людей усього світу. На даний час відомо близько двадцяти тисяч українських пісень з мелодіями, а текстів — сотні тисяч. У піснях народ вилив свою тугу за волею, за правдою, прагнення до добра, любові, показав свою життєрадісну, доброзичливу вдачу»2.

Емоційність тісно пов'язана з волелюбністю українця. І.В. Мартинюк наводить думки Р. Чижевського і В. Липинського про наявність такої єдності: «Надмірною чутливістю при пропорційно заслабій волі й інтелігентності пояснюється наша легка запальність і скоре схолоджування, пояснюється теж дражливість на дрібниці і байдужість до дійсно важливих речей...»3. У той же час «наша емоційність, якої не можна набути в жодній школі..., дозволить нам нашою запальністю, буйною творчою імагінацією і великою пристрастю зробити в короткий час те, на шо інші нації з холодним і нечутливим темпераментом потребували б багато більше зусиль і багато більше часу» (там же).

Г.Булашов серед особливостей українця як у минулому, так

ітепер називає розвинене почуття особистості, прагнення до громадянської справедливості, яке спричиняється до пошуків правди на землі, особисту ініціативу в розв'язанні питань як моральних, так і громадських, братську любов до людей...4.

В. Москалець одною із найважливіших рис українського характеру називає індивідуалізм, з яким «пов'язано чимало прикрого і трагічного в нашій історії»5.

До певних тимчасових в історії розвитку народу нашарувань на національному характері І.В. Мартинюк відносить «неповагу до рідної мови, відчуття національної неповноцінності, недостатнє відчуття єдності людей своєї нації, соборності всіх українських земель, толерантне ставлення до явищ, які порушують цілісність і згуртованість народу...*

1І.В. Мартинюк. Національне виховання: теорія і методологія. — Київ, 1995. — С. 31.

2Рідна школа. — 1995. — № 1. — С. 52.

Національне виховання: теорія і методологія. — Київ, 1995. — С. 29.

1Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях. — К., 1993. - С. 60.

5Рідна школа. — 1995. — № 1 — С. 53.

бливостей, рівня культури вихованців. А.С. Макаренко писав: «Ніякого засобу взагалі, хоч би який ми взяли, не можна визначити ні добрим, ні поганим, якшо ми розглядаємо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів»*.

4. Визначення умов, які забезпечують успіх реалізації мети. Однією з важливих загальних умов є систематичність і послідовність в організації виховання, тобто процес виховання потребує обгрунтованої системи, що враховує попередній досвід вихованців і розробляє перспективи взаємодії вихователів і вихованців, передбачає ускладнення завдань виховання і безперервність виховного процесу.

Цілісність виховного процесу вимагає:

—диференціації форм і засобів масового та індивідуального впливу в залежності від психологічних, вікових особливостей, освітнього і культурного рівня вихованців;

—координації зусиль учасників процесу;

—творчого підходу до організації процесу виховання;

—врахування конкретної виховної ситуації та закономірностей, принципів, особливостей виховання;

—варіативність методів, форм, засобів виховання та ін.

5. Облік результатів виховної діяльності і корегування за необхідності мети, завдань, змісту, методів, умов досягнення мети.

Це одна з найскладніших проблем, яку досліджували А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський. Б.М. Бітінас, О.С. Богданова, Т.М. Куриленко, І.С. Мар'єнко, Н.1. Монахов та ін.

Вивчення результативності виховної діяльності пов'язане із визначенням сформованості у школяра в залежності від його вікових можливостей важливих рис особистості, які є показниками вихованості.

На основі праць М.В. Єфременког , М.1. Монахова3 можна назвати такі головні якості особистості школяра: громадянськість, допитливість, ретельність, сумлінність, працелюбність, повага до старших, гуманність, доброта, чуйність, чесність, ввічливість, ощадливість, дисциплінованість, гідність, самостійність, активність, відповідальність, єдність слова і діла, правдивість, скромність, самокритичність, ініціативність, сила волі, любов до прекрасного, прагнення до фізичної досконалості та ін.

Для виявлення рівня сформованості цих якостей необхідні певні критерії, тобто ознаки, на основі яких проводиться оцінка.

Критерій є мовби ідеальним зразком, еталоном, порівнюючи з яким реальні явища, можна встановлювати ступінь їх відповідності, наближення до норми, ідеалу.

Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. - I V , - К.: 1954. - С. 104. Єфременко М.В «Сопетская педагогика». — 1975. — № 12. — С. 38—45.

Монахов М.І. «Изучснис зффективности яоспитания: теория и методика». — М. 1981. - 144 с.

Ознаки повинні враховувати вікові особливості виявлення тих чи інших якостей особистості, охоплювати основні види її діяльності (навчання, праця, громадська робота, естетична та спортивіа діяльність, вільне спілкування тощо), характеризувати поведінку гчня в різних ситуаціях (у школі, вдома, на вулиці), а також відіивати стійкість виявлення якості.

Ознаками вихованості є ставлення особистості (інтерес, прагнення, готовність, любов до чогось), добровільне виконання певних дій (допомагати, робити фізичні вправи, виявляти самостійність), мотиви дій, вчинків.

М.І. Монахов дає конкретні критерії оцінки вихованості учнів різного віку, які узагальнено і з доповненнями представлено в табл. 4.

Ставлення до одУчасть у справах свого класу; звичка надавати безко-

Визначення вихованості передбачає використання різних методів вивчення школярів: аналіз матеріалів документації (особових справ, щоденників, читальних формулярів), діяльності та творчості (зошити, малюнки, вірші, твори); спостереження (поведінка, дії на уроках, перервах, на класних годинах, під час зустрічей, екскурсій, походу, праці); бесіди (з вихованцями, однокласниками, друзями, батьками), анкетування, яке може дати уявлення про думки школярів з того чи іншого питання, ставлення до чогось, інтереси тощо; створення педагогічних ситуацій, в яких учні роблять вибір поведінки, ставлення. Використовуються також соціометричний метод та метод ранжування.

Ці методи дозволяють виявити:

а) знання змісту норм, правил поведінки, особисту оцінку будьяких фактів, явищ, вчинків, суджень, сформованїсть на цій основі принципів поведінки, установок на конкретні дії.

Аналіз суджень і поведінки допомагає передбачати спрямованість дій людини;

б) відповідність засвоєних школярами норм, правил, принципів їх реальній поведінці, діям, бо не завжди у людини система знань збігається з вчинками;

в) мотиви вчинків, умови, за яких вони здійснюються: поведінка, коли є контроль з боку дорослих, однолітків або поза контролем; керування своїми бажаннями, вчинками, вміння підкорятися почуттю обов'язку тощо. На основі цих показників можна судити про якості дітей.

Схематично сутність принципу цілісності представлено в табл. 5. Таким чином, знання сутності, закономірностей, принципів процесу виховання дає можливість виділити його етапи, які реалі-

зуються в діалектичній єдності:

1. Формування позитивних мотивів школярів у процесі усвідомлення ними мети діяльності, необхідності залучення до оволодіння загальнолюдськими цінностями.

2.Засвоєння соціального досвіду, знань, необхідних для оволодіння головними сферами життєдіяльності людини, усвідомлення цінностей загальнолюдської і національної культури.

3.Формування поглядів, переконань, ставлення учнів до норм, правил поведінки, знань, тобто становлення у людини позиції, оцінок (корисно, справедливо, даремно), бо засвоєння знань проходить стадію усвідомлення, осмислення, визначення свого ставлення до них. Становлення позиції здійснюється як у результаті пізнання, так

ішляхом відбиття емошйно-оцінюючого ставлення до нього.

4.Організація діяльності та спілкування дитини, які є основою набуття нею гуманного досвіду поведінки, спілкування, участі в су- спільно-корисних справах, у здійсненні актів милосердя, турботи про близьких, що дозволяє особистості проявляти терпимість.