1.Політологія - наука про політику, закономірності виникнення політичних явищ (інститутів, відносин, процесів), про способи і форми їх функціонування, про методи управління політичними процесами, про державу, політичну свідомість і т.д. Політологія - спеціальна суспільна наука про політику, про закономірності, шляхи, форми і методи виникнення, організації, функціонування і розвитку політичних відносин і процесів, здійснення політичної влади. Об'єкт політології - політична сфера суспільства, процеси та явища, що відбуваються в ній. Предмет політичної науки, на думку більшості дослідників - закономірності формування політичної влади. Отже, політичну науку можна визначити, як науку про устрій, розподіл і здійснення влади в політичному співтоваристві, здійснюваних в процесі взаємодії інститутів публічної влади, суспільства і індивіда. Політологію можна умовно розмежувати на теоретичну (фундаментальну) і прикладну (практичну). Теоретичне дослідження ставить основною задачею пізнання і осмислення політичного життя. Прикладна політологія може бути представлена як сукупність теоретичних моделей, методів і процедур дослідження, а також політологічних технологій і програм, орієнтованих на практичне застосування, досягнення реального політичного ефекту.

2. ЗВ’ЯЗОК ПОЛІТОЛОГІЇ З ІНШИМИ СУСПІЛЬНИМИ НАУКАМИ. Політика не може існувати ізольовано. Вона тісно переплітається з іншими соціальними феноменами. Тому політологія акумулює та використовує результати напрацювань суміжних з політологією суспільних наук, зокрема: ПОЛІТОЛОГІЯ І ФІЛОСОФІЯ. Досліджуючи суспільство в цілому, філософія аналізує найзагальніші закономірності політичних структур, держави, права і політики, вивчає політику як феномен світового розвитку й компонент загальнолюдської цивілізації. ПОЛІТОЛОГІЯ І СОЦІОЛОГІЯ. соціологія вивчає не сам політичний процес, а його “людський вимір”, тобто в який спосіб політика впливає на розвиток людей, їх спільнот, а також досліджує зворотній вплив соціального середовища на політичну сферу. ПОЛІТОЛОГІЯ І ПРАВО. Право і політика є взаємопов’язаними сферами суспільного життя. Правова наука спрямована на врегулювання відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі у сфері поліПОЛІТОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА. Економіка визначає зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації. ПОЛІТОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ. аналіз психологічних результатів суспільних подій, механізму формування суспільних переконань, мотивації, форм контактів між людьми, особливостей їх політичної поведінки. ПОЛІТОЛОГІЯ І ІСТОРІЯ. Історію насамперед цікавлять питания хронологічного збору й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та ідей.

3. Об'єкт політології - політична сфера суспільства, процеси та явища, що відбуваються в ній.Предмет політичної науки, на думку більшості дослідників - закономірності формування політичної влади.Методи політології Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження. Серед методів теоретичного пізнання, тобто прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, як правило, виділяють такі: інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути; соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури; історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому; системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути); об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем; порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей; структурно-порівняльний метод, який полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу; антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи і універсальності родових якостей людини; психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки; біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки; як уже зазначалося, цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків; нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу. Призначення політології для суспільства розкривається в її функціях. Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку. Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи. Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів. Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики. Політична соціологія - формування громадянської культури.

4. Категорії та закономірності політології як науки.

Категорії— це загальні поняття науки (в тому числі і науки про політику), вони невіддільні від її законів та принципів. У них розкриваються необхідні зв'язки, фундаментальні положення науки, суттєві елементи її структури. Категорії є важливим інструментарієм пізнання політичного життя суспільства.Умовно категорії (основні поняття) політології можна поділити на чотири групи: загальні, структури, функціонування та розвитку.Основними загальними категоріями політології є політика, влада, демократія, свобода, національна ідея, менталітет нації тощо.Найважливішими категоріями структури є політична система, політична організація, держава, політична партія, громадсько-політичний рух та ін.З числа категорій функціонування слід відокремити такі, як політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт, політична боротьба, вибори тощо.До категорій розвитку належать політична революція, контрреволюція, еволюція.Центральними категоріями політології слід вважати владу, політику, демократію, свободу.

Групи закономірностей:1 – політико-економічні закономірності, що відбивають взаємовідносини між економікою сус-во-ва та політ владою. тут політ влада виступає породженням економічної влади, ек інтереси виступають причиною політ дій людей, в свою чергу політ влада характеризується певною самостійністю і теж впливае на ек-ку, проте самостійність політ влади не можна абсолютизувати.2 – політико-системні закономірності: характеризують розвиток політ системи за своєю структурою 3 – політико-психологічні закономірності відбивають взаємовідносини між особою та владою.

У політологічній літературі існують і інші підходи до визначення закономірностей політології як науки та навчальної дисципліни. Так, слід виділити закони структури, функціонування та розвитку Закони структури визначають способи організації політичних систем, їх внутрішню визначеність та взаємообумовленість Закони функціонування - це істотні, необхідні зв'язки між політичними суб'єктами в процесі їх часових змін. Закони розвитку - це закони переходу від одного порядку взаємовідносин у системі до іншого, від одного стану структури до іншого.

5. Політика в країнах Стародавнього Сходу

Початок політичної думки слід шукати в історії держав Сходу, де сформувалися величезні теократичні монархії, походження яких, їх існування і доля вважалися залежними від Бога. Їх основна ідея - божественне першоджерело соціально-політичних і правових порядків, а характерні риси - фаталізм, покірливість і слухняність. Це знайшло віддзеркалення в міфах і легендах народів стародавнього світу - єгиптян, вавілонян,індусів, китайців, євреїв, персів, греків і ін., а також в їх законах, різного роду порадах, рекомендаціяхі "повчаннях". Велику роль у формуванні політико-правової думки Китаю зіграло конфуціанство — учення Кун Фуцзі (551-479 г.г. до н.е.), що став відомим в Європі через два тисячоліття після своєї смерті. Об'єкт вивчення у Конфуція - мистецтво управління державою, яку він ототожнював з мистецтвом моральності. У основі конфуціанського ідеалу управління - не примус народу, не насильство над ним, а сила морального прикладу. «Сила держави не в суворості покарань, а в добровільності і свідомості визнання влади» - писав Конфуцій.Греція: Перші демократичні перетворення в цій державі пов'язані з реформами Солона. Його реформи "золотої середини", реалізували принципи політичного компромісу, оскільки сприяли зміцненню позицій багатих афінян і враховували інтереси простого народу (введений земельний максимум,феты - нижча майнова соціальна група - отримали право участі в народному зібранні і суді присяжних). У V ст. ідею компромісу підтримав Демокріт, який суть політичної і життєвої мудрості бачив в дотриманні міри у всьому. Згідно Демокріту, принцип згоди і гармонійної діяльності лежить в основі держави, метою якої є узгодження антагоністичних інтересів через закони, владу і мудрість. Сократ релятівісткому (відносному) розумінню етики протиставив незмінні моральні принцип: доброчестность, справедливість, відвагу і стриманість. Сократ прагнув знайти логически - понятійне обгрунтування об'єктивної природи моралі, моральної політики і права. Вершина політичної думки Древньої Греції — учення Платона і Арістотеля. На думку Платона, демократія - це влада мас, посредственностей, при якій відбувається псування вдач, встановлюється нахабство, безсоромність. Необмежена свобода демократичних буд наводить до тиранення - найгіршої форми державного пристрою, оскільки встановлюється свавілля однієї людини. У розумінні Арістотеля, політика - це наука про практику, діяльність, про вищі блага людини і держави. Погляди Арістотеля на державу спиралися на величезний конкретний матеріал, зібраний і вивчений в його школі, - опис конституційного пристрою 158 грецьких міста-держав. На думку філософа, завдання політології як науки про державу полягає в тому, аби навчити політичного діяча мистецтву державного управління, показати, який державний лад є найбільш придатним при даному стані суспільства.

Як і у Платона, у Арістотеля також є видимими тоталітарні тенденції: Древній Рим. Цицерон в своїх працях "Про державу", "Про закон", "О обов'язках", в багаточисельних політичних і судових публікаціях висловив ряд оригінальних ідей. Особливу увагу він приділяв розробці проблем правової рівності і держави. Згідно Цицеронові, держава і право виникають не по свавіллю, а відповідно до загальних вимог природи. Держава, по Цицеронові, заснована на загальному розумі і справедливості, воно також є справою народу і виникає в результаті згоди в питаннях права і спільності інтересів. Одна з причин утворення держави - охорона власності.