24.Державно-політичні погляди о. І б.Кістяківських, с. Дністрянського, ф. Тарановського.

Одним із таких правників є Богдан Кістяківський (1868 - 1920 рр.), Б.Кістяківський, говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе в культурній спілці». Для вченого культурна людина і держава, то два поняття, що доповнюють одне одного: держава є немислима без культурної людини, як і культурна людина без держави. До правової держави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава - вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Аналізуючи праці Б.Кістяківського, можна вказати на ряд ідей його теорії правової держави: )по-перше, держава гармонізує відносини між суспільством та особою і ні в якому разі не ускладнює їх;)по-друге, у кожній державі люди втілюють певну культурну мету як щось життєво необхідне і таке, що їм притаманне;)по-третє, політична влада повинна позбутися будь-яких проявів насильства і сваволі;)по-четверте, кожна людина повинна мати можливість забезпечити собі гідне існування не силою соціального милосердя, а силою наявних у неї соціальних, політичних та економічних прав і свобод.) Ф. Тарановський, як і багато вітчизняних учених того часу , сповідав багатофакторний підхід при вивченні правових явищ, вважаючи при цьому, що будь-який один фактор не дозволяє одержати істинно науково-історичного знання про досліджувані явища. Аналогічні думки щодо ролі окремих факторів і зовнішнього середовища в цілому Ф. Тарановський висловлював також при розгляді "соціально-політичного методу". Ф. В. Тарановським, насамперед, як принципове визнання того, "що політичні елементи не є первісним або ж єдино визначальним співіснуванням зачину; навпроти, вони є похідними соціальних елементів, що складаються поза впливом влади, або, принаймні, неминуче координуються із соціальними елементами"

25)Визначний історик вважав, що багатовікові прагнення українців до свободи і рівності справдяться з перемогою Лютневої революції. Як послідовний демократ (і в чомусь, можливо, ідеаліст і навіть утопіст), він виходив з уявлення, що “у вільній російській республіці не може бути невільних людей.” Вчений був глибоко переконаний, що і Росія в цілому, і Україна зокрема, вступили в якісно нову стадію свого розвитку, коли вже неможливо озиратись назад, а треба прямувати вперед, виходячи з нових реалій. Винниченко дуже швидко висувається на помітне місце в національно-визвольному русі, стає лідером Української соціал-демократичної робітничої партії, разом з іншими революціонерами розхитує підвалини і наближає час падіння “тюрми народів”. На початку квітня 1917 р. Володимир Кирилович Винниченко, обраний Українським Національним Конгресом заступником Голови Центральної Ради, разом з Михайлом Сергійовичем Грушевським ідейно-політично й організаційно скерував розгортання революції. Саме він власною рукою навічно закарбував у історичний поступ українства найважливіші віхи державотворення – підготував три перші універсали, реалізуючи які крок за кроком українство дійшло до проголошення Української Народної Республіки, втілило в життя віковічні прагнення до незалежного державного існування. Покликаючись до світового досвіду, незайве зазначити – особистість, причетна до таких доленосних акцій, документів, заслуговує лише найвищої шани, її ім’я стає майже священним Постать П.Скоропадського була поєднуючим елементом у системі зв’язків: традиційна українська консервативна ідея – гетьманат (консервативна форма української держави 1918 р.) – гетьманський рух ( форма громадської діяльності прихильників українського консерватизму). У державотворчій та громадській діяльності П.Скоропадського ідеї українського консерватизму легалізувались і втілювалися. Протягом життя відбулася трансформація П.Скоропадського від стихійного реалізатора консервативних цінностей до впливового теоретика українського консерватизму та монархізму у формі гетьманства

27) Визначення поняття політика. Мета, засоби, призначення, рівні функціонування політики. Полі́тика (від грец. πολιτική майстерність самоуправління полісу (міста), а подалі — "мистецтво управління" державою і суспільством) — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків .Мета політики — забепечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів. Засобами політики є право, державний примус (сила), мораль. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтерсів об’єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань Функції політики: управління, прогностична, інтегріції, мобілізаційно- інтеграційна, ідеологічна, виховна, інноваційна.

28.Структура, види і функції політики.У структурі політики можна виділити такі елементи: Політична свідомість Політичні інститути Політичні відносини Політична свідомість- виражає сутність усвідомленості суб’єктами політики ,законів і тенденцій розвитку політичної діяльності. Політичні інститути- сукупність організацій та установ(держава, її органи, політичні партії та відносини у суспільстві.), що упорядковують та інші відносини у суспільстві. Політичні відносини- виражають стійкі зв’язки між громадянами і владою, державою і громадянським суспільством,і у центрі і потреби суб’єктів політики.Види політики Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:економічну політику; національну політику; соціальну політику; демографічну політику; культурну політику; аграрну політику; науково-технічну політику; екологічну політику; військову політику, або оборонну політику; антропологічну політику Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин^[5] Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.Функції політики керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку; забезпечення захисту основних прав людини; управлінська (політичне керівництво суспільством); інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем; регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин; нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві

29.Основні концепції політики теологічна-зводиться до божественного трактування політики. За цією теорією Платон і Арістотель іменують людину “істотою політичною” . натуралістична- підхід до політики – ставляться у центр природні чинники,а саме природне середовище, клімат тощо. Психологічна- основними чинниками які визначають політичний розвиток суспільства є такі: сміливість,мужність,рішучість,агресивність. Соціальна- соціальний підхід до політики. Соціально-економічна. Правова Демократична та ліберальна Культурологічна

30.Поняття,природа,риси політичної влади.Політична влада є одним із центральних понять політології. Владу можна поділити як право і реальну можливість здійснювати свою волю, нав’язуючи її іншим людям. Влада існує у будь-якому суспільстві і є результатом існування відмінності інтересів.Основні види влади: економічна,політична,правова,військова,духовна,сімейна,соціальна тощо.Політологію цікавить насамперед політична влада, яка є ядром політичної системи суспільства. Ознаками влади є: територія,монополія на примус,тривалість у часі,легальність,легітимність,верховенство,вплив влади, все загальність,результативність влади. Основні риси політичної влади: Легальність влади означає її законність,юридичну правомірність,яка діє на основі чітко фіксованих нормативно-правових акті Легітимність влади – це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони. Верховенство влади - це обов’язковість виконання владних рішень усіма членами суспільства.

31. Концептуальні підходи до проблеми політичної влади. Було виділено кілька концептуальних підходів при розгляді сутності влади. Реляціоністські теорії (від англ. relation - відносини) розуміють владу як взаємодію індивідів, в яких один індивід змінює поведінку іншого. Цей підхід виражений кількома варіантами:

теорія опору розглядає владу як відносини, в якому суб'єкт придумує опір об'єкту. Відповідно розробляється класифікація різноманітних ступенів і форм опору, а також основ влади. )теорія розділу сфер впливу (Д.Ронг) ставить під сумнів питання щодо асиметричності відносин влади. Влада - це взаємодія, де учасники періодично міняються ролями. Системні теорії влади розглядають владу як безособову властивість будь-якої соціальної системи. У межах цієї концепції виділяють кілька напрямів: )влада як атрибут макросоціальної системи. Так, для Т.Парсонса влада - це узагальнений посередник у політичній системі. Він порівнював її з грішми, які виступають узагальненим посередником економічного процесу. Влада розуміється як реальна здатність системи акумулювати свої інтереси, досягати поставленої мети;

мезопідхід (М.Кроз'є) розглядає владу на рівні підсистем (сім'я, організація). Вказується на безпосередній зв'язок влади з організаційною структурою; )комунікативний підхід (Х.Арендт, К.Дойч, Ю.Хабермас) розуміє владу як засіб багатостороннього інституціонального спілкування. Дійсний прояв влади полягає в здатності прийти до певної згоди і забезпечити інтеграцію суспільства; )поструктуралістський підхід, виражений теоріями М.Фуко і П.Бурд'є. М.Фуко відмовився від традиційного розгляду сутності влади через проблему насильства і співвідношення її суб'єкта і об'єкта. Влада безсуб'єктна, і її не можна присвоїти. Вона виступає не як відносини між суб'єктами, а як дія у відповідь на дію. Ця дія трансформує поведінку інших. Співвідношення сил буде постійно видозмінюватися. Біхевіоралістські концепції влади, як і реляціоністські теорії, розглядають владу як відносини між людьми, при яких одні володарюють, а інші підпорядковуються.

32. джерела та ресурси влади. проблеми легітимності політичної влади. Політична влада — здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики. Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. Автори таких тлумачень не враховують, що для завоювання влади необхідно спершу стати реальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування. Легітимне ставлення до правових норм країни — одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суверенітету народу як абсолютного першоджерела закону. Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти: населення; уряд;зовнішньополітичні структури Криза легітимності — зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руйнуванням конституційного порядку, розривом між конституційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін

33. Поняття і структура політичної системи. Поняття політичної системи. Різні політичні явища в суспільстві об'єднанні поняттям "політична система" суспільства. Призначення політичної системи - це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Політична система є центральною проблемою політології. У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття “політична система” суспільства, так і на сутність цього феномена. Система -- одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до вироблення політичних рішень.Структура політичної системи. Структура політичної системи -- сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність. Головний єднальний компонент системи -- політична влада -- зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів -- волі, авторитету, права, сили. Отже, влада -- це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять:1. Політичні відносини.2. Політична організація суспільства.3. Засоби масової інформації.4. Політичні принципи та норми.5. Політична свідомість і культура.

34 історичні типи та форми політичних систем суспільства Типы политических систем определяются сущностными методами их организации и функционирования, во многом зависят от характера политической власти и политического режима общества. Типология политических систем общества может производиться на базе использования разных критериев. Так, если взять за базу формационный, классовый (марксистский) подход, то можно выделить рабовладельческую, феодальную, “азиатскую” (деспотическое правительство и общинная собственность), буржуазную и государственно-социалистическую политические системы. С точки зрения эволюции целесообразно выделять традиционную и модернизированную системы. С учетом исторических особенностей развития политики и партий – англо-американскую, европейско-континентальную, развивающихся государсва. Более распространена типология политических систем по характеру власти и принципам организации политической жизни общества. По этим критериям можно выделить три главных типа политических систем: демократическую, авторитарную и тоталитарную, а также переходные меж ними. Демократический тип политической системы характеризуется: 1.широким вовлечением в политику людей, обеспечением их прав и свобод, высоким уровнем жизни, принципиальной ролью развитого среднего)класса; 2.ролью в осуществлении власти широкого круга лиц и институтов власти; состязательной формой политического ролии)многопартийной)формой)управления;Авторитарный тип политической системы характеризуется: 1.концентрацией всей политической власти в едином центре принятия политических решений)2.неконтролируемым применением власти и твердым контролем за поведением всех слоев населения; Тоталитарный тип политической системы характеризуется твердой регламентацией всей жизнедеятельности общества в целом, вплоть до вида жизни, поведения и мышления каждого человека1 сверхцентрализация власти и установление тоталитарного авторитарного правления одного фаворита либо узенького)круга)лиц(хунта)2. подчинение всех политических институтов и властных структур правящей партии и её фавориту; Политическая система общества – это особым образом организованная его политическая жизнедеятельность. Она представляет собой непосредственно-историческую форму, в которой осуществляется политическая деятельность. Она включает разнообразные формы политического роли субъектов, преследующих совпадающие или расходящиеся и противоречивые цели. Политическая система общества как форма политической деятельности выступает организацией её содержания, возникающей в итоге взаимодействия субъектов политики.