38. Походження т історичні типи влади.

Влада є однією з першооснов існування людського суспільства. Вона здійснюється в самих різноманітних сферах суспільного життя — економічній, духовній, сімейній, політичній і т.п. Протягом тривалого періоду історії — від первіснообщинного до феодального ладу включно, феномен влади інтерпретувався на основі міфологічних і релігійних уявлень про богів, природу, суспільство та людину..Найбільш масштабні інтелектуальні результати в пізнанні феномену влади були досягнуті наприкінці XIX і, особливо, в XX століттях, коли відбувся бурхливий розвиток комплексу наук, що вивчають життєдіяльність суспільства і людини: історії, соціальної філософії, соціології, права, політології, психології, культурології і т.п.

В цей період у рамках окремих соціальних і гуманітарних дисциплін, а також на основі їхньої інтеграції була створена величезна кількість різноманітних концепцій влади. Історичний тип держави - це сукупність важливих ознак, характерних для всіх країн, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин, що виражають соціально-змістовну (класову) суть і соціальне призначення держави. > рабовласницька держава - найдавніша держава, що виникла у 4-3 тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу Особливого розвитку виробничих відносин с истема рабовласницьких держав досягла в Стародавній Греції, Римі. Вільні люди -рабовласники. У цих державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими - авторитарний, деспотичний. > феодальні держави - виникають в Європі в 5-6 ст. н. е. на основі рабовласницьких держав, що потерпіли крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності, відносин сюзеренітету-васалітету; визнання селян, міщан людьми, але економічно залежними від феодалів; закріплення монополії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю як основи суспільства. > буржуазна держава - виникає у результаті революцій 17-18 ст. внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. Формами такої держави були конституційна монархія, парламентарна та президентська республіки. > держава соціальної демократії - це організація політичної влади трудівників-власників (які становлять більшість суспільства), що реально забезпечує максимальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації і народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

39. Теорія влади західної політології.У повоєнний період у західній політології домінувала американська політична наука. Повільніше, а інколи у фарватері американської, розвивалася європейська політологічна традиція, окреслюючи межі національних політологічних шкіл, вияскравлюючи їх особливості. Поширеним у сучасній західній політології є погляд на політику як діяльність, спрямовану на контроль і примирення різних інтересів у межах держави. Темпераментно реагує сучасна західна політологія на процеси розвитку демократії, вияву реалізації громадської думки — чинників, які свідчать про рівень зрілості суспільства, культуру суб´єктів політикиПостіндустріальний капіталізм вимагає мобільного й активного типу особистості.. Сучасна західна політологія опікується й проблемами пріоритету прав людини й громадянина як основоположних засад свободи. Забезпечення прав людини в ліберально-демократичному суспільстві передбачає відповіді на питання, наскільки соціальний контроль і планування (доцільність яких не викликає сумніву) можна поєднати з демократією, головними ознаками якої є свобода діяльності й волевиявлення.

40.Політ. Режими та їх типологіяОсновними компонентами політичних режимів є: форма і роль держави, система партій, спосіб голосування, структура політичних інститутів, принцип легітимності, наявність чи відсутність правової державності, обмеженість чи необмеженість державної влади, розвинутість, нерозвинутість чи відсутність громадянського суспільства, одно- чи багатопартійна система, які визначають тип політичного режиму. До спроби класифікувати політичні режими вдавалася й українська політична думка. У своїх "Листах до Братів-Хліборобів" В. Липинський виділяє три типи політичних режимів: 1) демократія з республікою, 2) охлократія з диктатурою, 3) класократія з правовою - "законом обмеженою і законом обмежуваною" - монархією. Під демократією він розуміє парламентську і президентську республіки. Охлократією вважають такий суспільно-політичний лад, за якого активна меншість згуртовується шляхом організації різнокласових елементів в одній верстві, яка необмежено панує над даним громадянством. Тобто охлократія, за В. Липинським, "це не влада натовпу, а влада над натовпом". Класократія - такий суспільно-політичний лад, де активна меншість - аристократія приходить до керівництва шляхом вибору найкращих представників різних станів і класів суспільства.

41.Сутність, походження та ознаки функції держави Влада первісного суспільства здійснювалась з метою узгодження волі та інтересів усіх членів роду чи племені.Удосконалення знарядь праці, виробництво великої кількості продукції сприяло диференціації суспільства, появі експлуатації, використанню людської праці для задоволення потреб окремих, заможніших і сильніших членів племені чи роду. З цього часу починає змінюватись й організація влади, відбувається ієрархізація її органів. Основною ознакою держави є наявність публічної вла-ди, що має універсальний характер, поширюється на все населення, об’єднання громадян, політичні організації і посідає провідне місце серед інших владних суспільних інститутів. Держава — це суверенна, політико-територіальна організація влади громадянського суспільст-ва Функції держави законодавча; виконавча (управлінська); судова; правоохоронна; інформаційна.

42 Форми державного правління й державного устрою Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.Відомі дві форми правління: монархія і республіка.Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.У парламентських республіках: президент обирається парламентом; уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті уряд підзвітний парламентові; У президентській республіці:президент обирається всенародне або за особливою процедурою президент є главою держави і здійснює виконавчу владу;законодавча влада належить представницькому органові (парламентові); президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент). У змішаній республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління (скажімо, в Україні).Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федераціъ

43. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканності її прав, свобод та законних інтересів Сама концепція правової держави загалом була сформована в XVII—XIX ст. в працях Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Т. Джеферсона та ін. На сьогоднішній день більшість держав світу у своїх концепціях проголошують себе "правовими".Головні ознаки правової держави:1. Наявність розвинутого громадянського суспільства. Існування правової держави неможливе без громадянського суспільства, як і навпаки.2. Верховенство права, поширення вимог і норм конституції та законів на діяльність усіх громадських і політичних інституцій.3. Правова рівність усіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави. 4. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, стримування й урівноваження ними одна одної. 5. Розв'язання питань і прийняття загальних рішень за ознакою більшості, але з урахуванням прав меншості 6. Визначальна роль суду у розв'язанні всіх спірних питань, шдконтрольність йому всіх громадян та інституцій; можливість оскарження в судовому порядку неправомірних дій держави; юридична взаємовідповідальність держави і особистості. 7. Легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об'єднань, рухів 8. Вседоступність суспільно значимої інформації, незалежність ЗМІ.

44. Концепція соціальної держави Перші соціальні держави виникають в 50—60-х роках XX ст. Соціальні держави — це ті держави, які в широких масштабах займаються розподілом соціального багатства і державних ресурсів, не пригнічуючи при тому ринкове середовище, а доповнюючи його розвиненою системою заходів соціальної політики. ". Концепція соціальної держави України на порядок денний ставить завдання щодо скорочення функції держави у соціальному забезпеченні і посилення ролі соціального страхування. Сутність концепції соціальної держави полягає у наступному: упорядкування життя суспільства на принципах гуманізму; пом’якшення гри ринкових сил, забезпечення кожному громадянину гідних умов життя, в першу чергу за рахунок розвитку виробництва, його ефективності; підтримка відносин між громадянами, між державою та громадянами на основі принципів солідарності та субсидіарності.

45. ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА ПОЛІТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ, ПОЛІТ.СИСТ. Демократія в перекладі з грецької — «влада народу», «народовладдя» (demos — народ і krattion — владарювання). Ознакою демократії є визнання за всіма громадянами права на участь у формуванні органів державної влади, контроль за діяльністю цих органів, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права та здійснення цього права у процесі виборів, референдумів тощо. Демократія існує в певних організаційних формах — представницькій і безпосередній (прямій). Представницька демократія — головна форма здійснення державної влади через виборні органи та вільно обраних представників, які не тільки діють від імені своїх виборців, а й звітують перед ними. її повноваження обмежуються тим колом питань, які, відповідно конституції, потребують вирішення самим народом. Безпосередня (пряма) демократія — форма, за якої громадяни особисто беруть участь у здійсненні державної влади. На відміну від представницької, ця форма передбачає пряме волевиявлення народу при виробленні та прийнятті певних державних рішень. Найраціональніше розуміти демократію як форму політичної самоорганізації суспільства, що означає певну дистанцію між державою та суспільством. Вона е не лише технічним аспектом певних реформ, а й шкалою цінностей, системою життя, основні постулати якого — рівність і права людини. За демократії немає місця застою, ідеологія не заступає демократичні цінності, плюралізм є джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суверенітету народу

49Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина. Погляди Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства; і держава є складовою громадянського суспільства. Другий: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства. Третій: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо одне до одного елементи, чи як антагоністичні структури. Ознаками громадянського суспільства є: 1)· приватна власність, вільна праця, підприємництво; 2)існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян .на добровільній основі; ·3) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури; ·4) наявність незалежної системи засобів масової інформації; 5)· вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей 6); · переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного і суспільного життя на засадах свободи, незалежності та недоторканності.

50В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Вже сформовані органи влади різного рівня, але вони поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді політичних партій, які виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є:1)  вільні та альтернативні політичні вибори  референдуми;2) незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації;3)  розвиток місцевого самоврядування;4) політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси;5)наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

51. Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадин, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні виникли лише у другій половині XIX ст. сутність політичної партії, її місце в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст. При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи: 1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки 2) партія — це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму ;3) партія — це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

52До основних функцій політичних партій належать: . соціальна, або функція представництва соціальних груп у політичній сфері; 2. ідеологічна — розробка та пропаганда партією пеідеологічних концепцій та цінностей; політична: а) функція політичнрекрутизації, або залучення до політичної партії; б) функцыъ електоральна, або боротьба за проведення виборчої кампанії інтегративна, або функція забезпечення зв'язку між державою та громадським суспільством.Розрізняють декілька критеріїв класифікації політичних партій:1. З огляду на соціальну базу:— буржуазні; дрібнобуржуазні; селянські; пролетарські тощо.2. За ідеологічними особливостями: консервативні; ліберальні; соціалістичні; соціал-демократичні; комуністичні. За ставленням до суспільних перетворень: реформаторські; радикальні; консервативні.. За політичним темпераментом: ліві або партії змін, які виступають за революційні зміни в суспільстві й орієнтують на соціальний захист трудящих, соціально орієнтовану економіку та поглиблення демократизації в суспільстві; праві або партії порядку, які виступають за збереження засад сучасного суспільства. Ядром типології партій є типологія, розроблена в середині XX ст. М. Дюверже:1. Кадрові партії (організаційно неоформлені) — характеризуються відсутністю інституції офіційного членства, жорсткого організаційного зв'язку пересічних пар-тійців та керівництва. Тут немає квитків, членськихвнесків тощо. Головне в діяльності таких партій — виборча боротьба, «полювання за голосами виборців», а головна мета — перемога на виборах. 2. Масові партії (організаційно сформовані)

характеризуються наявністю централізованого партійного апарату, який формується з функціонерів, що професійно займаються політичною діяльністю, чіткою організаційною структурою і наявністю організованого зв'язку керівних органів з низовими організаціями, оформленим членством, квитками, внесками, обов'язковістю статутних вимог та партійною дисципліною. Класичний приклад — лейбористи в Англії

53.ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – (лат. partis – частина) добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. МІСЦЕ ПАРТІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА – вони є одним з найважливіших компонентів політичного процессу суспільства. Як суб’єкт формування владних відносин, партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику боротьба за владу, її утримання, політичну стабільність суспільства. Завдяки політичним партіям здійснюється прямий та зворотний зв'язок між суспільством і державою. Це важливий інститут громадянського суспільства, завоювання й утримання влади, форма управління суспільством, при якій боротьба партій за владу виступає як механізм використання розбіжності інтересів, інакомислення в цілях суспільного процесу

54Витоки багатопартійності в Україні можна віднести до підписання СРСР у 1975 р. Заключного акта Гельсінської наради з безпеки і співробітництва в Європі, що спонукало діячів правозахисного руху до легалізації своєї діяльності у вигляді Української гельсінської групи. Процес становлення багатопартійності в Україні відновився з початком перебудови. З'являються альтернативні офіційній політиці так звані неформальні рухи, які не мали фіксованого членства, не ставили перед собою чітко сформульованих політичних завдань. Це були насамперед організації захисників природи та різноманітні культурологічні об'єднання, наприклад Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Меморіал, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін. На сьогодні найчисленнішими і найвпливовішими політичними партіями України є Народний Союз "Наша Україна", Партія регіонів, "Батьківщина", Народна партія (до 2005 року Аграрна партія) Володимира Литвина, Комуністична пртія України, Соціал-демократична партія (об'єднана), Соціалістична партія України. Протягом часу втратили свє значення Народно-демократична партія, Партія зелених, обидва Рухи

55Громадсько-політичні організації та рухи Громадські організації — це масові об´єднання громадян, створені на основі самоуправління і самодіяльності з метою захищати інтереси певних груп населення (соціальних, професійних, молодіжних, культурно-освітніх та ін.) Вони здебільшого мають фіксоване членство, свій статут, структуру і т. ін Людина, яка є членом громадської організації, повинна виконувати прийняті в ній правила поведінки. Організація в разі необхідності може вимагати від свого члена: підпорядковувати власні інтереси спільним, навіть якщо він особисто голосував проти прийнятого рішення; займатися діяльністю, громадсько-політичні рухи — зазвичай структурно не оформлені масові об´єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких є тимчасовою і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після вирішення поставлених завдань такі рухи або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадсько-політичні організації.У своїй діяльності громадсько-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами. Відповідно до цих критеріїв (за масштабами своєї діяльності) рухи можна типологізувати на міжнародні, загальнонаціональні і регіональні (локальні).

.56-Поняття політичної культури

Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників даної системи. Це -суб?єктивна сфера, що лежить у підгрунті політичних дій і надає їм значення. Поняття "політична культура", характеризує не лише політичну свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поведінку громадян,охоплює не всю політичну свідо-мість і не всю політичну поведінку, а лише їх сталі, типові прояви.,відбиває не просто сукупність політичних стереотипів суспільства, а типовий комплекс ідеальних уявлень про політику, який увіймає в себе розуміння того, якою повинна бути політична система, як вона має функціонувати. Саме ці уявлення цілеспрямову-ють діяльність людей у царині політики. Політична культура - це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій до політичних об?єктів, які базуються на певному рівні політичної ідеології та суспільної психології. Політична культура формується на протязі життя багатьох генерацій і обіймає ідеї, переконання, концепції щодо взаємосто-сунків різних суспільно-політичних інституцій, політичні традиції, звички, норми політичної практики, індивідуальній та громадський досвід, емоції. Це також орієнтації та установки людей щодо влади, політичної системи в цілому, це принципи взаємостосунків поміж окремою людиною, суспільст-вом та державою. Можна сказати, що політична культура - це єдність об?єк-тивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки та суб?єк-тивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя. Еле-менти політичної культури обумовлені соціально-економічними, національ-но-культурними, суспільно-історичними чинниками, характеризуються від-носно сталістю й змінюються лише в процесі глибоких зрушень у суспіль-ному житті.

57 Типи та функції політичної культури Політична культура виконує певні соціальні функції: 1. Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості. 2. Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. 3. Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо). 4. Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб´єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій. 5. Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв´язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства. Процес формування політичної культури відбувається передусім під впливом політичного життя, певних режимів, політичних систем. Типи-Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

59)Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб'єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).Політична культура є складовою духовної культури особи і суспільства загалом. Вона тісно поєднана з іншими видами духовної культури — моральною, правовою, управлінською тощо. У контексті загальної культури суспільства політична культура постає як культура політичного мислення і політичної поведінки. Вона значною мірою обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства Політи́чна свідо́мість — сукупність почуттів і уявлень, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі і справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому.

60) Політична культура сучасної України Політична культура сучасної України має, за дослідженнями вчених, посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною, чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить мовна проблема, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили, Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежною. України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культури, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Сьогодні для України актуальною є проблема радикального оновлення, трансформації посткомуністичної політичної культури в національну, суверенну, демократичну як за змістом, так і за духом.