6. Політико-правова думка Стародавнього Китаю

Китай – країна древньої історії, культури, філософії; вже в середині другого тисячоліття до н.е. в державі Шан-інь (XVII-XII вв. до н. э.) виникає рабовласницький устрій господарства. Праця рабів, в яких обертали захоплених у полон, використовувалася в скотарстві, в землеробстві. У XII столітті до н.е. в результаті війни держава Шань-інь було розгромлено плем'ям Чжоу, яке заснувала свою династію, що проіснувала до III ст до н.е. 1. Конфуціанство. Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави. Держава трактується ним як велика сім'я. Влада імператора уподібнюється владі отця, а стосунки правлячих і підданих – сімейним стосункам, де молодші залежать від старших. Змальовувана Конфуцієм соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей. Конфуцій виступав за аристократичну концепцію правління, оскільки простий народ повністю відсторонявся від участі в управлінні державою, його політичний ідеал полягав в правлінні аристократів чесноти і знання, а не родовій знаті і багатих, так що пропонована їм ідеальна конструкція правління відрізнялася від тодішніх соціально-політичних реалій і завдяки цьому володіла певним критичним потенціалом. Разом з тим властиве конфуціанству вимога дотримання в державному управлінні принципів чесноти вигідно відрізняє це учення як від типової для політичної історії Китаю практики деспотичного правління, так і від теоретичних концепцій, що виправдовували деспотичне насильство проти підданих і відкидали моральні заборони в політиці. Будучи прихильником ненасильницьких методів правління,

2. Мо-цзи. Моїзм. Мо-цзи висунув ідею договірного походження держави і управління. В давнину, говорив він, не було управління і покарання, «біля кожного було своє розуміння справедливості», між людьми панувала ворожнеча. «Безлад в Піднебесній був таким же, як серед диких звірів. Зрозумівши, що причиною хаосу є відсутність управління і старшинства, люди вибрали саму добродійну і мудру людину Піднебесною і зробили його сином неба... Тільки син неба може створювати єдиний зразок справедливості в Піднебесній, тому в Піднебесній запанував порядок». Ця ідея єдиної для всіх справедливості і єдиної законодавчої влади своїм вістрям була направлена проти свавілля місцевих властей і сановників, проти «великих людей – ванов, гунов», що встановлюють свої порядки, удаються до жорстоких покарань і насильства, що, по сенсу договірної.3. Лао-цзи. Даосизм. Лао-цзи характеризує дао як незалежний від небесного владики природний хід речей, природну закономірність. Дао визначає закони неба, природи і суспільства. Воно втілює вищу чесноту і природну справедливість.

7.Політичні вчення Стародавньої Індії

Політико-правова думка Стародавньої Індії сформувалась під впливом міфологічних і релігійних уявлень про владу. Саме цим можна пояснити те, що на протязі багатьох віків жриці (брахмани) займали домінуючу роль в духовному і соціально-політичному житті країни. Ідеї ідеології брахманізму зустрічаються у пам’ятниках ІІ тисячоліття до н.е. і називаються Ведами. Саме в них говориться про поділ суспільства на чотири касти. Така будова суспільства передбачає місце і роль певної касти, а також права і обов’язки їх до інших членів суспільства. Ослаблення варнової замкнутості в цілому всієї системи і спроби зміцнити варнові перегородки в пізніх дхармашастрах були наслідком перебудови станово-класового розподілу раннє середньовічного суспільства в Індії. У цій перебудові не останнє місце зайняла нова соціальна форма, що розвивається - каста. В одній з пізніх глав «Законів Ману» згадується 61 каста, а в «Брахмавайварта -пуране» - більш ста. На думку деяких авторів усе це були головним чином племена, перетворені в касти. Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. проте в праві відсутне чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало свій прояв у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж відмінність у положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула вирішального значення в економіці стародавньої Індії. Суттєвою особливістю рабства у стародавній Індії було законодавство, що обмежувало свавілля власників по відношенню до рабів. Приблизно в ІІ ст. до н.е. появляється відомий політико-правовий пам‘ятник – „Закони Ману”. В цьому документі поділ населення держави на касти найшло дальше закріплення. Але визначна роль надається брахманам, їх прав в питаннях встановлення, тлумачення і захисту законів. Навіть цар за своїм статусом повинен перш за все поважати брахманів, слухатися їх порад і повчань, вчитись у них знанню Вед, я потім уже стояти на стражі встановленої системи.

Нерівність прав і обов’язків членів різних каст включає і їх нерівність перед законом в питаннях проступків і покарання. В цьому питанні брахмяни користувались певними превілеями.

Основна посадова особа - цар. Посада ця спадкова.