12.Розвиток політичної думки Нового часу і Просвітництва

Новий час у Європі - епоха буржуазних революцій і наступного розвитку капіталізму на основі промислового перевороту та політичних перетворень. Початок Нового часу пов'язаний із формуванням ідеології Просвітництва, яке інтелектуально підготувало буржуазні революції. Ідеологія засновувалася на переконанні в здатності людського розуму пізнати діючі у світі закони і змінити всю систему суспільних відносин. Політична думка починає приділяти велику увагу проблемі індивіда як громадянина і характеру його взаємовідносин з державою. Гуго Гроцій. Основними політичними доктринами епохи Просвітництва стали теорії "природного права" і "суспільного договору". Засновником концепцій вважається голландський юрист і дипломат ГугоГроцій. Ідеї, витоки яких йдуть ще з античності, набули класичної форми в епоху, коли став актуальним принцип особистої свободи. За вченням Гроція, природні права визначені самою природою людини і за змістом є свободою будь-якої людини використовувати свої сили для збереження власного життя. Він виділяв природне право та волеустановлене, яке в свою чергу розділив на божественне право і людське право. Хоча зміст природного права не розходиться з божественною волею, воно не може бути змінене навіть Богом. Людське право хоча і є змінним, в результаті не повинно суперечити людській природі і природному праву.

13-14) Політична думка в Українікінця 19 - початку 20 ст.

Політичніідеї 19 століття. Наприкінці XIX століттяврозвиткуполітичноїдумкипочинаєтьсяновийетап, коливідбуваєтьсяпроцессвиділенняполітологіївсамостійнунауку, набазіякоїформуютьсярізнітечіїполітичноїдумки. Друга половина XIX і початок XX століттяхарактеризуютьсяутвердженнямкапіталістичнихвідносин у країнахЄвропи і на американськомуконтиненті. Питання про владу, форми державного правліннянабуваєважливогозначення в політичномужитті того часу.  Основоположниками матеріалістичноговчення про політику і владубули Карл Маркс (1818-1883) і ФрідріхЕнгельс (1820-1895). Відомо, що вони жили і створювалисвої твори в умовахреволюційнихперетворень у країнахЗахідноїЄвропи. Спираючись на матеріалістичнерозумінняісторії, вони багатоувагиприділялививченнюсутностіполітики, політичноївлади, характеровіполітичноїдіяльності, визначили шляхи, форми і методи приходу до владипрацюючихмас, робітничогокласу. . 

15)Політична думка в КиївськийРусі

В ІХ-ХІІ в КиївськійРусівідбулосяформування феодального суспільства і почалирозвиватисяпоняттядержави, права, політичні погляди, наука, література, філософіятощо. У цьомупроцесіважливу роль відігравалохристиянство. Підтвердженнямрозвиткусуспільно-політичнихідей у Київськійдержавіможеслугувати те, що до наших днівдійшлочималото­гочаснихписемнихджерел та пам'яток: літописи, політико-релігійнітрак­татиокремихосіб, релігійнихдіячів, збірки та зводизаконів і т.п. Середцихджерел треба відзначити, насамперед, «Повістьвременнихліт», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду», «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава», «Слово о полку Ігоревім», «Посланіє» КлементіяСмолятича, «Повчання» Володимира Мономаха та ін. Так,зокрема, останнійзакликає не чинитибеззаконня не тільки самим князям, але й їх слугам. Протезагальнийрівеньрозвиткуполітики, філософії, права у КиївськійРусібувдоситьнизьким. Зполітичної точки зоруКиївська Русь була далека віддемократичної (античної) моделізахідноїцивілізації.ОсобливостістановленнярозвиткуполітичнихідейКиївськоїРусіПроцесстановлення і розвиткусуспільно-політичної та філософської думки КиївськоїРусівідбувався у складнихісторичнихумовах. Теоретична думка того часу буласпрямованаголовним чином на розв‘язанняпитаньполітики, ОсобливостіполітичнихпоглядівмислителівКиївськоїРусіЯк бачимо, суспільно-політична думка КиївськоїРусіперіодуїїрозквітубуладоситьбагатогранною. Такийвисновокмає право на життя, незважаючи на те, щоще йдосі в науковійлітературінедостатньовисвітленаважливаідея, яка, можливо, великою міроюхарактеризує наших далеких предків як людей, щовжетодіхотіли (і збереглицебажанняпротягомтисячоліття до наших днів) жити в мирі й злагоді У кінці XI – на початку XII ст. відбуваєтьсярозпадКиївськоїРусі на самостійнікнязівства, розпочинаєтьсяепохафеодальноїроздробленості. Історіязберегла для нас кількацікавихпам‘ятоксуспільно-політичної думки цьогоперіоду (обов‘язкових для вивчення студентами для цілісногосприйняття ними тогочаснихполітичних проблем).

№16 Суспільно-політична думка в Україні XV- початкуXVII стНа рубежі XV- початкуXVII ст. в Україні послідовниками просвітництва стали відомі громадські і культурні діячі: Володимир Капніст, Іван Котляревський, Василь Каразін, Григорій Вінський, Іван Орлай та багато інших. Дослідження ведуться в руслі відомого державознавства: проблеми історії держави, економіки, географії, культури, релігії, народонаселення та ін. Багато зроблено для дослідження проблем держави і права Василем Татищевим і Михайлом Ломоносовим. Досліджуючи проблеми соціальних явищ, Василь Татищев і Михайло Ломоносов в працях з історії підкреслювали, що джерелом багатства і могутності держави є людська праця і чисельність народу в країні. Тому то держава має створювати відповідні умови для забезпечення зростання населення та ін. Офіційна доктрина абсолютизму включала традиційне теологічне обґрунтування царської влади. Суть її зводилась до того, що лише монархи знають, що саме необхідно їх підданим і країні. Просвітники України і Росії тоді виступали за здійснення ідеалів революційної думки Західної Європи, відстоювали свободу, рівність і братство народів. Та ряд мислителів Росії та України тоді запозичували політико-правові вчення Франції, Англії, Німеччини та ін., солідаризуючись з політичними діячами і мислителями, піддають гострій критиці властиве просвітництву переконання у всесиллі розумного законодавства та ін., зневажали роль і місце простої людини в суспільно-політичному житті.

№17 Політичні ідеї періоду української (козацької) держави 1648-1775 Б. Хмельницький висунув власну програму Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності. Він був першим і, на жаль, останнім в історії України доби феодалізму політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об'єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства. Характерна ознака суспільного життя козацтва -демократизм. Республіканські принципи, вироблені в козацьких колах майже столітнім життям козацької республіки, були перенесені на нове військово-народне управління. На Січі порядкувала громада. Всі справи - військові, господарські, покарання і помилування винних, вибори січової старшини, зовнішні зносини і т.д. - вирішувала Січова рада, на якій всі козаки користувалися рівним правом. Вищою владою на Січі були військові чиновники - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар. На той час судова влада не відокремлювалась від адміністративної влади. Військовий суддя був другою після кошового особою в Запорозькому Війську. Як і кошового, його обирали на військовій раді. Суддями у запорозьких козаків була вся військова старшина.

№18 Конституційні проекти. Проблеми державно-політичного устрою(П.Орлика, С.Климовського)

Пилип Орлик (1672-1742) був генеральним писарем гетьмана України Івана Мазепи - другою за посадою особою в державі. Найвідомішим політико-правовим документом часів гетьманування П. Орлика є договір між ним та старшиною й запорозькими козаками "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького", відомий ще як "Конституція Пилипа Орлика", або "Бендерська Конституція". Договір, розроблений групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, було укладено 16 квітня 1710 р. на козацькій раді в Бендерах.Конституція складається з двох частин. У вступній частині стисло подана історія козацтва від попередників київського князя Володимира Великого до часів Б. Хмельницького та І. Мазепи, а також обґрунтовується необхідність прийняття конституції для запобігання деспотизму правителів. Основна частина конституції містить статті, в яких ідеться про державний устрій України як козацької держави. Зміст цих статей полягає у тому, що в Україні відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;

відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордони козацької держави; відновлюються давні права Запорозької Січі, тощо. Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Вона має велике значення як свідчення того, що українська політична думка розвивалася в руслі передових західноєвропейських політичних традицій. Найбільше значення конституції полягає в тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обгрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави. Ще одним документом є звернення П. Орлика до урядів європейських держав під назвою "Вивід прав України".

. 19. Певною мірою підсумком розвитку української політичної думки за попередні два століття слід вважати погляди Г. Сковороди (1722-1794). Його політична концепція нагадує витриману в ранньохристиянському дусі конструкцію І. Вишенського і містить такі базові положення: нищівну критику існуючого суспільного ладу з позицій раннього християнства, синтезованого з просвітницькою ідеологією; майбутню форму правління (в ідеалі) - демократичну республіку, де буде забезпечено соціальну рівність усіх громадян; способи досягнення окресленого суспільного ідеалу - просвітницькі; самопізнання, самовдосконалення, вияви "загальної любові", "доброї волі", "доброчесності" тощо, поширення освіти в народі, плекання моральних традицій.

20. Національно зорієнтоване Просвітництво домінувало в українській політичній думці на зламі XVIII-XIX ст., грунтуючись на концепції суспільного договору, ідеях природної рівності та свободи всіх людей, виступало з критикою тиранії та кріпацтва. В часи нищення залишків української автономії саме представники цієї інтелектуальної течії - В.Каразин (1773—1842), В.Капніст (1758-1823), Я.Козельський (1729-1795), П.Лодій (1764-1829), В.Лукашевич (1783-1886), М.Рєпнін-Волконський (1778-1845), І.Тимковський (1772-1853), Ф.Туманський (?-1805) були нечисленними захисниками державних традицій України. Саме в цьому середовищі з'явилася "Історія Русів". Відповідно до часткової лібералізації суспільно-політичного життя Російської імперії за Олександра I, зростаючої ерозії архаїчних абсолютистсько-кріпосницьких структур в українських колах дедалі частіше лунали заклики до обмеження царської влади, скасування кріпацтва, модернізації суспільства. Наслідком поширення просвітницьких ідей була поява секуляризованого "юридичного" світогляду, в центрі якого стояла людина як самоціль. Свобода і правова рівність вважалися необхідною основою розвитку вільної особистості.

21. Поява Кирило-Мефодіївського братства (1846) свідчила про кристалізацію народницько-демократичного руху в Україні та про широке осмислення власне українських проблем у контексті політичного буття всього слов'янського світу. Лідерами цієї організації були М.Костомаров (1817-1885), П.Куліш (1819-1897) і Т.Шевченко (1814-1861). Один із братчиків Г.Андрузький (1827-?) вперше в новітній історії України запропонував конституційний проект організації суспільно-політичного устрою майбутньої України, що ґрунтувався б на засадах демократизації та федералізації Росії ("Начерки конституції республіки"). Програма діяльності кирило-мефодіївців спиралася на ідеї соціального месіанізму, панславізму, федералізму, християнського світогляду, егалітаризму. Новим елементом у цій програмі була поява романтичного націоналізму (патріотизму). Основою національного відродження братчики вважали визволення селянських мас ("народу") від кріпацтва, метою була проголошена українська демократична республіка у складі федерації слов'янських народів. Ієрархія завдань уявлялася такою: знищення кріпацтва й самодержавства в Російській імперії; демократизація суспільного життя; побудова слов'янської спілки християнських республік; поширення християнського суспільного ладу на весь світ як наслідок здійснення слов'янами своєї християнської місії. У концентрованому виразі ці погляди було висловлено у праці "Закон Божий (Книги буття українського народу)", написаній М.Костомаровим, та в численних поетичних творах Т.Шевченка.