Pedagogika_Lozova_Trotsko
.pdf
1.3. Змістовний компонент виховного процесу |
103 |
У середні віки духовенство проповідувало народу поряд з безумовною слухняністю, терпінням і працелюбством — аскетизм. Тому ідея про здорову і сильну духом і тілом людину відкидалася, хоча фізичне виховання феодалів включало верхову їзду, плавання, стрільбу, фехтування, охоту.
В епоху Відродження підвищується інтерес до фізичного виховання, що знайшло відображення в педагогічній теорії та практиці (де Фельтре, Мор, Рабле, Монтень, Кампанелла, Амос Коменський та ін.).
Джон Локк (1632—1704) у своїй праці «Думки про виховання» дав вперше розгорнуту теорію фізичного виховання. Локк вважав «здоровий дух у здоровому тілі» щасливим станом. Він надавав великого значення перебуванню дітей на свіжому повітрі, прилученню тіла до спеки та холоду, плаванню, просторому одягові, простій і невишуканій їжі, чистому повітрю, доброму сну, твердій постелі, розвагам, танцям, верховій їзді, фехтуванню, ручній праці і мандруванню.
Жан Жак Руссо (1712—1778) вважав, що фізичне виховання починається з дня народження: період від народження до двох років він визначає як період загального фізичного розвитку; від 2 до 12 років — період розвитку почуттів і продовження фізичного розвитку; від 12 до 15 років — період розумового розвитку і трудового навчання, яке має велике значення для правильного фізичного розвитку, а фізичне виховання є дуже цінною підготовкою до праці.
Під впливом ідей Руссо в Германії з'явилися незвичайні виховні заклади — «школи людинолюбства і доброї моралі», які звертали велику увагу на фізичне виховання. Тут з'явилась німецька система гімнастики. Найсуттєвіше в системі — це вправи на снарядах (паралельні бруси, поперечна перекладина, кільця та ін.). Були використані «суглобні вправи», запропоновані Песталоцці. Ця система гімнастики одержала широке розповсюдження в Європі й стал;! початком для інших систем — шведської і сокольської.
Шведська система, яка створена поетом П.Г. Лінгом (177і 1839) і доповнена його сином Ярмаром Лінгом, з педагогічні боку розроблена найбільш раціонально. Спираючись надані пс хології, анатомії, фізіології, система Лінга переслідувала перш ; все педагогічну і лікувальну мету. Вона поділялась на 4 види: пе дагогічна гімнастика, воєнна, лікувальна і естетична. Характери зує цю систему планомірність, послідовність вправ, введення ко ректуючлх вправ, відповідність вправ анатомо-фізіологічним осе бливостям різних груп дітей. Пестолоцш вважав, шо шведи своєї гімнастикою здійснюють виховання, а інші — лише рух.
Сокольська гімнастика заснована Тиршом (1832—1884), має багато спільного з німецькою. Відмінність її полягає в групових впра-
104 Розділ І. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
вах (пірамідах) і в порядкових рухах, які виконувалися під музику, шо викликало сильне враження.
Ритмо-гімнастичні системи являють собою прагнення ввести в гімнастику моменти естетичного порядку. Найбільше розповсюдженими системами вважались системи Жана Далькрода, А. Дункан.
Особливої уваги заслуговує система фізичного виховання П.Ф. Лесгафта (1837—1909), яку він визначав як фізичну освіту. Він відштовхувався від факту тісного зв'язку між фізичними рухами і психічними виявами дитини, ставив завдання вчити дітей свідомо керувати ними, тобто щоб людина свідомо володіла своїм тілом. Всі вправи Лесгафт поділив на: прості, вправи з обтяженням і опірності, ігри, елементарну працю. Найкориснішими фізичними вправами Лесгафт вважав ходіння і біг, який, за його словами, є однією з найбільш вигідних природних форм активної дії. В той же час Лесгафт надмірно інтелектуалізував фізичні вправи, негативно ставився до гімнастичних приладів і змагань, бо вважав, що це приводить до непропорційного розвитку тіла людини, не рекомендував показувати учням, як виконувати різні рухи, вимагав виконання лише на основі слова.
Фізична культура України сягає корінням, як визначено в «Концепції національного виховання», часів Київської Русі. То були методи гартування дітей, формування воїнського лицарства і мужності. Вершиною національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорозької Січі. Тут сила і витривалість тілогаргування проходили в постійних іграх, забавах, танцях, змагальних вправах тощо1.
Все цінне, вироблене в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі, яка вирішує такі основні завдання:
1. Сприяння зміцненню здоров'я і загартування організму учнів, підвищенню їх працездатності (підвищенням стійкості організму до перегрівання, переохолодження, коливань тиску, укріплення опорно-рухового апарата дітей, формування правильної постави, поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної системи; укріплення нервової системи).
2.Формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів. Серед них: природні дії (ходіння, біг, стрибки, плавання та ін.) і спеціально організовані вправи на приладах, акробатика, котрі вимагають певних знань.
3.Сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фізичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізичної культури і спорту для укріплення здоров'я, про режим дня, осо-
Газега «Освіта», 1994, 26 жовтня. — С. 6.
1.3. Змістовний компонент виховного процесу |
105 |
бисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартовування, прийоми самоконтролю та ін.
4. Розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, спритності, терплячості, гнучкості, відваги та ін.), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумовим (виховання сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариськості, навичок культурної поведінки, формування організаторських навичок, розуміння красивої будови тіла людини, краси спортивної техніки та ін.
В.О. Сухомлинський зазначав, що «від гармонії фізичного розвитку, здоров'я і праці залежить багатогранність особистості, моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне багатство потреб, запитів, зацікавленості»1.
5. Виховання вольових і моральних якостей, свідомого ставлення школярів до власного організму, формування вмінь «берегти здоров'я», укріплювати його правильним режимом праці, відпочинку, харчування, гімнастикою та спортом, гартувати фізичні та нервові сили, попереджати захворювання» (В.О. Сухомлинський).
Успішне розв'язання вказаних завдань визначає значення фізичного виховання школярів, яке впливає на розвиток особистості.
Основні шляхи фізичного виховання припускають конкретні методи, форми, засоби його здійснення.
Методи, форми, засоби фізичного виховання
Для вирішення завдань фізичного виховання необхідна освіта школярів, формування потреб оволодіння фізичною культурою, що можна забезпечити за допомогою освіти і переконання: бесід, лекцій, конференцій, показових виступів спортсменів, зустрічей, диспутів. В.О. Сухомлинський писав, що в бесідах він «прагнув поєднати теоретичний виклад з безпосереднім зверненням до особистості вихованця, щоб життєві процеси і явища, про які йде мова, кожен підліток розглядав не як абстрактні узагальнення, а як живе життя власного організму»3.
Реалізації цих завдань сприяє формування валеологічних знань, які дозволять школярам усвідомлювати питання шодо збереження і зміцнення свого здоров'я, додержання гігієни розумової і фізичної праці, режиму та якості харчування та ін., тому що дбайливе ставлення до власного тіла, організму є головною умовою самореалізації особистості.
Розвиток основних фізичних якостей, формування рухових умінь і навичок повинно здійснюватися в процесі: виконання фізичних
Сухомлинський В.О Вибр, твори в 5-ти т — Т. 3. — К... 1977. — С 357. Сухошиїіський 8.0. Вибр. творіг в 5-ТИ т. — Т. 3. — К., 1977. — С. 358.
106 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
вправ, трудової діяльності, додержань режиму праці та відпочинку, гігієни праці. «Є багато трудових процесів, — зазначав В.О, Сухомлинський, — у яких гармонійні, красиві, злагоджені рухи людського тіла можна прирівняти до гімнастичних вправ»'.
Успішність фізичного виховання визначається також педагогічно доцільним використанням методів заохочення (участь у змаганнях, одержування призів та ін.), а також стимулювання школярів до самоосвіти, зміцнення свого тіла.
До форм організації фізичного виховання можна віднести уроки фізичної культури, оздоровчо-гігієнічну роботу в режимі навчального дня, самостійні заняття учнів, позакласну роботу та позашкільну роботу з фізичного виховання.
Уроки фізичної культури покликані забезпечувати різнобічну загальну фізичну підготовку школярів. Конкретні завдання уроків вирішуються згідно з діючими навчальними програмами, які містять перелік вправ, теоретичних повідомлень, що підлягають засвоєнню в кожному класі, але з урахуванням підготовки, даних медичного огляду, функціональних можливостей дитини.
Повноцінному фізичному вихованню сприяє і оздоровчо-гігіє- нічна робота в режимі навчального часу: гімнастика до навчальних занять, фізкультурні хвилини під час уроку, спортшіні розваги, гра на великих перервах.
Позакласна і позашкільна робота з фізичного виховання спрямована на підвищення загальної фізичної і спортивної підготовки школярів, на розвиток інтересу до спорту, на самостійне систематичне виконання фізичних вправ. Школярі можуть займатися в спортивних секціях (легкої атлетики, гімнастики, лижної підготовки, ковзанярської, волейбольної, тенісної та ін.), брати участь у масових змаганнях, спортивних святах.
Засобами фізичного виховання є фізичні вправи (гімнастика, спортивна гра, туризм), оздоровчі сили природи (сонячне опромінення, повітряні і водяні процедури), гігієнічні фактори (режим праці та відпочинку, харчування, оптимальна площа спортивних залів, вологе прибирання, провітрювання та ін.).
Короткі висновки:
Фізичне виховання як цілеспрямована організація життєдіяльності школяра, яка забезпечує досконалість формування його фізичної культури, загальну освіту і всебічний розвиток, пройшла довгий шлях становлення від античності до XX століття (німецька, шведська, сокольська системи, теорія П.Ф. Лесгафта).
Сухомлинський В.О. Вибр. гвори в 5-ти т. — Т. 4. — К.. І977. - С. 138.
1.3- Змістовний компонент виховного процесу |
107 |
Завдання фізичного виховання: сприяння зміцненню здоров'я, загартовуванню організму, підвищенню працездатності; формування рухових умінь та навичок; сприяння тому, щоб школярі придбали необхідні знання в галузі фізичної культури, спорту, гігієни; розвиток фізичних якостей, виховання вольових і моральних якостей, свідомого ставлення до власного організму; забезпечення єдності фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного виховання — визначають шляхи здійснення його: методи, форми, засоби.
Конкретне втілення фізичного виховання здійснюється за допомогою методів освіти (переконань, організації діяльності, заохочення, самовиховання) та форм: уроки фізичного виховання, фізкультур- но-оздоровча робота в режимі навчального дня, самостійні заняття учнів; позакласна і позашкільна робота. Засобами фізичного виховання є фізичні вправи, оздоровчі сили природи і гігієнічні фактори.
Таким чином, фізична культура школярів допомагає їм реалізувати себе в різнобічній спортивно-оздоровчій діяльності, сприяє самоорганізації, самоуправлінню, становленню морально-естети- чного ідеалу.
Питаннядляобговорення:
1. «Заняття фізкультурою та спортом відіграють певну роль у всебічному розвитку учнів лише тоді, коли вся виховна робота пройнята турботою про здоров'я», — пише В.О. Сухомлинський.
— Що б ви включили в зміст програми « Турбота про здоров 'я» ?
2. В.О. Сухомлинський вважав неприпустимими змагання, «де єдиним критерієм успіху є швидкість рухів».
—ЧипідтримуєтевидумкуВ.О.Сухомлинського?Чому?
Додатковізавдання:
1. Використовуючи навчальний посібник з педагогіки, складіть таблицю «Взаємозв'язок фізичного виховання школярів із їх розумовим розвитком, моральним, трудовим, естетичним вихованням».
Формування особистості у процесі |
Конкретні напрями взаємозв'язку |
|
фізичноговиховання |
||
|
||
Моральне виховання |
1. Формування моральних якостей |
|
|
особистості. |
|
|
2. Оволодіння моральними звичками. |
|
|
3. .,. |
|
Розумовий розвиток |
1. Збагачення різноманітними |
|
|
спеціальними знаннями... |
|
|
2. ... |
|
|
3. ... |
|
Трудове виховання |
І. Забезпечення фізичного розвитку. |
|
Естетичне виховання |
|
108 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
2. Складіть на півріччя розділ плану виховної роботи класного керівника щодо фізичного виховання в одному із класів середньої школи.
Словник теми
Фізичне виховання — складова системи виховання, спрямована на зміцнення здоров'я людини, її фізичний розвиток.
Фізичний розвиток — зміни людини внаслідок біологічного розвитку фізичного виховання.
Фізична культура — а) сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку; б) навчальний предмет, який сприяє фізично-
му розвитку й зміцненню здоров'я школярів.
Література
1.Колесов В.Д- Здоровье и физическое воспитание школьников // Народное образование в СССР. — М., 1985. — С. 226—236.
2.Сухомлинский В.А. Павльїшская средняя школа. — Соч. В 5-ти т. — Т. 4. — С. 131-151.
3.Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. — Соч. в 5-ти т. —Т. 4. — С. 382— 385; 394-396.
Громадянське виховання
Питання теми:
—У чому суть громадянського виховання?
—Який зміст, мета, завдання?
—Які основні шляхи громадянського виховання школярів?
—Яке місце політичної культури в системі громадянського виховання?
Ваша точка зору?
На сучасному етапі розвитку школи постало питання про взаємодію політики та освіти. Мова йде про деідеологізацію, деполітизацію виховання та освіти. Тому виникає питання:
— Чи повинна школа вважати громадянське виховання учнів одним із своїх завдань?
Громадянське виховання — процес формування громадянськості як риси особистості, яка характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов'язків у ставленні до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних переконань і цінностей.
1.3. Змістовний компонент виховного процесу |
109 |
Актуальність громадянського виховання особистості в сучасному українському суспільстві зумовлена потребами державотворчих процесів на засадах гуманізації, демократії, соціальної справедливості, що пов'язано зі становленням громадянського суспільства в Україні, а також процесом відродження нації1.
Основна мета громадянського виховання — сформувати свідо-
мого громадянина, якому притаманні високі моральні ідеали суспільства, любов до Батьківщини, відповідальність за виконання громадянського обов'язку.
Отже,громадянськістьякрисаособистостівідбиває:
—патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільну ініціативність й активність, готовність трудитися для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;
—повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правових норм, сформованість потреби в їх дотриманні, високій правосвідомості;
—досконалі знання і володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;
—увагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника;
—дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;
—гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.
Мета фомадянського виховання визначає основні його завдання:
—забезпечення оволодіння школярами системою знань, необхідних для виховання громадянина;
—формування умінь, необхідних для участі учнів у житті суспільства, реалізації його ідеалів і цінностей;
—створення умов учням для набуття досвіду громадянської дії; формування у школярів потреби в громадянській поведінці, виховання у школярів якостей громадянина України.
ЗМІСТ громадянського виховання
Виховання громадянина передбачає передусім свідомого почуття любові до Вітчизни, народу, почуття патріотизму, що передбачає:
— національну самосвідомість людини, осмислення моральних і культурних цінностей країни, відповідальності перед своєю нацією, збереження рідної мови;
1Сухошинська О.В, та ін. Кониегшія громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Педагогічна газета. — 2000. — № 6.
110 |
Розділ 1, Предметпедагогіки та питання теоріївиховання |
|
Патріотичне виховання — це |
— гордість за успіхи дер- |
|
сфера духовного життя, яка про- |
жави, біль за невдачі; |
|
никає в усе, що пізнає, узнає, ро- |
— усвідомлення свого |
|
бить, до чого прагне, що любить і |
глибокого зв'язку з народом, |
|
ненавидить людина, яка формуєть- |
участь у його справах; |
|
ся. Патріотизм як діяльна спрямо- |
— збереження і примно- |
|
ваність свідомості, волі, почуттів, |
ження традицій, звичаїв, об- |
|
як єдність думки І діла дуже склад- |
рядів рідної країни; |
|
но пов'язаний з освіченістю, етич- |
— знання символіки своєї |
|
ною, естетичною, емоційною куль- |
Батьківщини; |
|
турою, |
світоглядною стійкістю, |
— знання історії свого на- |
творчою працею. |
роду, роду, прихильність до рід- |
|
|
В.О.Сухомлинський |
них місць. |
Г. Вашенко перерахував ті гасла, під якими має проводитися виховання української молоді. Серед них одне із головних — молодь мусить чітко уявляти собі,
вчому благо Батьківщини, а саме:
1.Державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релігійне життя.
2.Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану і таке інше, в одну спільноту, що пройнята єдиними творчими прагненнями і високим патріотизмом.
3.Справедливий державний устрій, який би підтримував лад
усуспільстві, в той же час забезпечував особисті права й волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих у бік громадського добра.
4.Справедливий соціальний устрій, при якому зникала б і неможлива була б боротьба між окремими групами суспільства.
5.Високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації.
6.Розквіт духовної культури українського народу, науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі...1.
В.О. Сухомлинський справжню громадянськість бачив у моральній відповідальності за все, що робиться на рідній землі: непримиреність до недоліків, гаряче прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Вітчизни2.
Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 11»4. |
- |
Сухомлинський В.О. Вибрані тиори я 5-ти т. -- |
Т. І. - Київ. 1976- — С |
1.3. Змістовний компонент виховного процесу |
111 |
Важливе місце в змісті громадянського виховання посідає
формування культури міжетніч-
них відносин, яка «проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, готовності й умінні йти на компроміси з різними етніч-
ними, релігійними групами заради соціального миру в державі»', розвиток планетарної свідомості, яка включає почуття єдності й унікальності життя на Землі, що вимагає мирного співіснування всіх народів, країн. Одним із компонентів громадянського виховання школярів є оволодіння ними правовою і політичною культурою.
Оволодіння правовою культурою сприяє розвитку правосвідомості особистості, тобто усвідомленню своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до закону, державної влади.
Політична культура — одна із сфер духовного життя людини, що характеризує її досягнення в засвоєнні політичних знань, умінь, норм та традицій політичної діяльності, які дозволяють учневі регулювати свої політичні дії, поведінку.
Сформованість політичної культури членів суспільства сприяє: стабілізації на конституційних засадах внутрішнього становища в суспільстві; розробці певного політичного курсу розвитку правового демократичного суспільства у вільному політичному діалозі; вихованню ціннісного відношення до загальнолюдських глобальних проблем світу, соціальних груп, окремих особистостей, їх діяльності; становленню громадської думки, позитивних стійких мотивів діяльності і вчинків суб'єктів; виявленню високих морально-політичних якостей особистості: чесності, справедливості, відвертості, принциповості, толерантності тощо.
Основними завданнями формування політичної культури школярів є:
—виховання в учнів інтересу до політики, до політичних знань, політичної літератури, історичних документів;
—виховання потреби в політичній самоосвіті (оволодівати політичними знаннями, вміннями, розширяти політичний кругозір);
—формування вмінь аналізувати і оцінювати суспільно-полі- тичні події, які відбуваються в країні, світі;
—сприяння засвоєнню учнями політичних норм, цінностей, традицій своєї країни;
Сухомшнська О.В. та ін. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Педагогічна газета. — 2000. — № 6. — С. 5.
112 |
Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
—виховання потреби у молоді брати участь у суспільно-полі- тичній діяльності на засадах демократизму, вагомості, терпимості до інакомислення, поваги до законно створених державних інститутів;
—виховання єдності мотивів, знань, переконань, слова і діла як основи політичної культури.
Виховання громадянськості як інтегративної риси особистості включає також її дбайливе ставлення до природи, моральність, культуру поведінки, потребу в праці та ін.
Щоб забезпечити громадянську освіченість школярів, необхідно визначити сукупність ціннісних орієнтацій, які формують ставлення людини до оточуючого її світу, що вимагає оволодіння школярами певними знаннями, а саме1:
—культурологічними, ядром яких є уявлення про суть громадянського суспільства, систему соціального забезпечення й соціального захисту, соціальної поведінки про культурні надбання своєї нації та нації інших народів, історію, традиції країни та ін.;
—аксіологічними (про громадянські, демократичні, загальнолюдські й національні цінності);
—правовими — знання щодо Конституції як основного закону, основ конституційного ладу, порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування, знань прав людини, механізмів їх захисту, обов'язків і відповідальності та ін.;
—політичними, що передбачає знання певних теорій, законів суспільного розвитку, державних органів, традицій, політичного життя, державної символіки своєї країни, її історичного походження, політичних прав та свобод людини, поточної політики тощо;
—економічними знаннями щодо економіки своєї держави та інших держав, суті ринкових відносин тощо;
—соціально-психологічними знаннями щодо суті владно-під- владних відносин, мотивації соціальних дій, інформаційного впливу на свідомість виборців, способів розв'язання конфліктних ситуацій, форм комунікативної взаємодії.
Знання сприяють розвитку громадянського мислення, яке неможливе без оволодіння уміннями2:
—критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;
—приймати виважені рішення з урахуванням юридичних норм;
—послідовно відстоювати свої права;
—давати аналіз причин політичних або соціально-політичних явищ, провищати дії їх учасників;
Жадан І.В. та ін. Концепція громадянської освіти в Україні // Педагогічна газета. - 2000. - М 11, - С. 5.
Жадан І, В. та ін. Концепція громадянської освіти в Україні // Педагогічна газета. - 2000. - № 11. - С. 5.